Словами віршів ми малюємо зиму

 

Сніг загортає місто у пелюшку,
Його колише, наче немовля.
Дерева, одягнувши капелюшки,
Ввижаються святковими здаля.
   Зима – це чародійство!  Її  магію намагаються передати на полотні художники, закарбувати в нотах композитори, мовою рим і метафор описати  прозаїки і поети.
   Ось такої пори, коли відзвучали колядки, а щедрувальники і посівальники  просяться до хати з віншуваннями, зібрався клуб місцевих літераторів «Дивослово» в літературно-мистецькій залі Каланчацької центральної бібліотеки на своє перше засідання в Новому році під назвою  «Словами віршів я малюю зиму».    І почалося все з надзвичайно приємного знайомства з пані Оленою Левчук, яка в Новому році приєдналася до кола творчих людей, що безмежно люблять літературу.  Для знайомства пані Олена обрала власний вірш «Я – людина», він прозвучав  як особистий маніфест, з власною шкалою цінностей та чітко розставлених пріоритетів. І звісно, поетка внесла свій поетичний штрих в портрет зими  мальований віршами. 

Зима малює на моїм вікні
Свій дивовижний візерунок.
Цю ніч не спиться щось мені
До мене в гості – безліч думок.
Холодний вітер вовком завива
Зимі красуні він співає пісню
Запорошило, скрізь мережива
                                     канва…
Природи фантастичне дійство
Покрило землю білою вуаллю,
Як гарно ж, визнати я мушу
Я лише Бога про одне молю
Хай не замерзнуть нині
                   людські душі.     До поетичного змальовування зими приєдналася і пані Любов Радіонова, її  натхненність, щирість і відкритість світу просто вражає.

   Зимовий день закляк в пориві вітру,
Сніжинки метушливо падали до ніг,
Мороз доніс й свою добірку,
Гортаючи листки в календарі.
Зима вдягла сорочку грудню,
Й  сніжинки вишила на ній,
Гуляв по полю вітер блудний,
Й свої насвистував пісні…

       Пані Любов  перша завела розмову про цінність слова, його силу і його здатність лікувати. А знаєте у чому таїна? В тім, що
У кожнім слові серденько живе,
То плаче, то сміється, то співає,
І промінь мудрості у кожнім слові є,
І глибина його усіх віків сягає…       Віршів було прочитано багато. Портрет зими змальований віршами обростав все новими рисами і деталями. Поетичні перегони влаштували Тетяна Мельничук, Любов Степко та Людмила Пшенишна. З захопленням  і акторським талантом вони читали вірші, як власні, так і написані членами  літературного об’єднання «Дивослово» в різний час.

    Прозвучали  поетичні твори Сергія Чурая, Наталії Шелест, Юлії Шовкун, Лариси Климашівської, Неллі Колесник, Артура Омельчука та  Галини Нігачової.
    Керівник клубу Ірина Добровольська звернула увагу присутніх на  літературно – історичний репортаж «Іван Огієнко:  українізатор освіти і церкви». Репортаж готувався з метою вшанування пам'яті видатного українського вченого, мовознавця, державного, громадського та церковного діяча, Івана Огієнка (митрополита Іларіона) та з нагоди 140-річчя від дня його народження.
     Непомітно промайнули дві години спілкування, портрет зими, змальований віршами, набув довершеності.  

 А що вже  й січень тікає, зібравши у клунок
намисто різдвяних гаптованих свят.
Ще спогад колядки дзвенить біля клуні,
зерно ще живе в рукавичках хлоп'ят.
Земля ще радіє щедрівочці добрій,
ще душі вмиває йорданська вода,
та вже півзими покотила за обрій
весела, бентежна, свята коляда.
Минаються свята...
   Сподіваємося, пані Зимі сподобався портрет, який дружно малювали учасники творчого об’єднання «Дивослово».
   До зустрічі у лютому! Будемо словами віршів змальовувати  кохання!   Приєднуйтесь! 

 

«А зараз літо… Дивовижна казка!»

 

  Літо – неймовірна пора  соковитих фруктів та ягід, емоцій від незабутніх подорожей, божевільних пригод та  нових знайомств.  Літо – ніжній лоскіт морських хвиль, шепіт  зеленого, втомленого спекою листя, нехитра пісня цвіркунів. 

 А ще – це час, коли можна усамітнитись у прохолодному місці та насолоджуватися улюбленою чи зовсім новою книгою.   Літо знаходить сотні облич і настроїв в рядках талановитих майстрів слова. З цими обличчями   знайомилися, занурювалися в настрої  учасники літературного об’єднання «Дивослово»,  що працює в Каланчацькій центральній бібліотеці, на червневому перехресті  сезонних забав «Літня мандрівка книголюбів».

   Розпочалося засідання  з привітань  та дарування розкішних букетів керівнику клубу Ірині Добровольській з нагоди ювілейного дня народження. І звичайно лунали присвячені їй вірші... Їх було багато,  авторських, безмежно  щирих і до сліз щемних. Уклінно подякувавши усім,  керівник клубу розповіла про життя і творчість  батька українського бестселера, червневого ювіляра  Василя Шкляра. Літературний репортаж містив цікаві і маловідомі факти з життя знакової особистості сучасної української літератури.

   Але ж…
Простирадла блакитного неба
Простелялися за горизонт.
Липи цвітом манили до себе,
     Звали нас в ароматний полон. –
нагадує Любов Степко і ми повертаємося в літо.
В нас буде літо, літо в нас уже,
Тож одягайтеся у щастя від сьогодні!
Хай радість вашу душу звеселить
І буде тепло надворі і в серці!!!
    Зустріч  у клубі «Дивослово» тривала рекордні майже …п’ять годин! Звичайно  розмови  йшли не тільки про благословенну пору року, а  й про  День батька і святу Трійцю, що святкувалися напередодні.
Трійця в дзвони задзвонила,
Літо з сонечком прийшло,
Килимами землю вкрила,
В зелені стоїть село… –  відгукується поетичними рядками Любов Радіонова.

  Зважаючи на близькість дня Скорботи і вшанування жертв війни, тихо і сумно лилися гіркі воєнні спогади та доречно пригадався вірш Ліни Костенко «Мій перший вірш написаний в окопі».     
    Надзвичайно приємно відзначити, що учасники літературного об’єднання пишуть і пишуть багато.    Присутні з задоволенням слухали вірші Любові Радіонової, Лариси Климашівської, Тетяни Мельничук, Валентини Куцевої.
    Галина Нігачова  попри те, що дуже занята людина пообіцяла колежанкам  написати цілий цикл віршів під назвою  «Сезон неписаних віршів», на який всі учасники клубу з нетерпінням будуть очікувати.

    Любов Стринжа, Людмила Пшенишна, Ольга Марченко та Любов Степко   читали улюблене  з прози і поезії, душевно і майстерно, з ліризмом і пристрастю, затаєною журбою і прихованими бісиками веселощів. А як інакше!?  Клуб  бо є маленькою  прозорою краплинкою суспільного життя сучасної України і відображенням всього спектру людських емоцій.   

 Підійшла до завершення зустріч у клубі «Дивослово», котиться до кінця червень… 

Прошкує світом довгождане літо,
Несе добра з собою повен міх:
Бджолі – нектар, яскраві барви – квітам,
Долині тихій – росяний моріг.
Вітрам – свободу, ниві – стиглий колос,
Цілющу силу – і землі, й воді,
А нам – щедроти від краси навколо,
І віру в себе, сповнену надій!

 До зустрічі у липні «дивословівці», неймовірні  особистості об’єднані спільною любов’ю до літератури і творчості!

Осінні читання по колу

                                      

  Що за диво — осіння палітра!                                                Сум і радість в пейзажі звучить.                                        Онде квітка остання розквітла,                         Павутинка в повітрі летить.                                          Осінь – чарівниця, пора  краси, лірики, музики, радості й тихого смутку.   ЇЇ ніжно називають загадковою, золотою, замріяною, незбагненною, неповторною. Вона приваблює нас своєю мінливістю і буянням осінніх барв, щедрістю та багатством.                                       

  Ми вдячні їй за вільний час, який залюбки витрачаємо на  роздуми. Саме роздумам, світлим, з серпанком легкого смутку, осіннім емоціям було присвячене засідання літературного об’єднання «Дивослово» Каланчацької центральної бібліотеки у листопаді.           

На самому початку зустрічі керівник клубу Ірина Добровольська  звернула увагу присутніх на виставку творів сучасної української літератури  «Український бренд – читай рідне!»  та запропонувала здійснити літтревел   романами  авторства  ювілярів листопада  Міли Іванцової та Андрія Кокотюхи. Обидва автори є добре відомими в Україні,  мають багато престижних літературних нагород, а головне те, що  читачі їх люблять і з нетерпінням чекають виходу нових книжок.                                                                           

  Своїм віршом «Чаклунка осінь»  самодіяльна поетеса Любов Радіонова повернула  одноклубників в листопад, з його похмурим норовом за вікном і теплом сердець однодумців, поціновувачів щирого літературного слова, що зібралися в тихій та затишній бібліотечній залі.                                                                                        

 Загалом пані Любов подарувала друзям по клубу цілий осінній цикл, в її віршах присутня вся гамма людських емоцій  від здивування «Як мудро все  сплановано в природі» до задушевної розмови  зі «Старим горіхом».                                                                                                   

        Лариса Климашівська поділилася новим творчим доробком, свої вірші вона  написала  під впливом красуні осені і чудової, натхненної музики.                                                                                                       

  Ольга  Марченко, палка шанувальниця  поезії Ліни Костенко, читала і свій вірш осінньої тематики.          Любов Степко згадала вірші присвячені осені українських поетів Максима Рильського, Володимира Сосюри, Дмитра Павличка.                 

     В обговоренні члени клубу неодноразово поверталися до творчості місцевих поетів Анатолія Суганяка, Галини Нігачової, Юлії  Шовкун,  Володимира Войтюка.   

Завершилася зустріч  віршом Т. Волошиної:                Окраєць сонця у душі сховаю                                              Без нього не збідніє височінь.                                                І кожному його подам до чаю,                                                Як ліки, панацею від болінь…                                                 …Тож, розбирайте сонечка краплинки,                            Які словами сходять під пером.                                          На те ми українці й українки,                                                                                                Щоб тих хто поруч, тішити добром!              

             До зустрічі у грудні,  шановні друзі!     

                                                          

Приходьте до нас посівати й вірші читати …

Приходьте до нас посівати, з Новим Роком та Василем вітати! 

    Різдвяними посиденьками учасників літературного клубу «Дивослово» завершилося  відзначення  традиційного для українців циклу свят «Від Романа до Йордана» в Каланчацькій центральній бібліотеці. Розпочала його віншуванням керівник об’єднання, організатор зустрічі, бібліотекар пані  Ірина Добровольська:

Кажуть, зовсім не годиться,

щоб сіяла молодиця –

Та у день цей Василя

не зерном Вас сію я:

Сію добрими словами,

аби було щастя з Вами,

Щоби був у хаті лад й

плодоносив рясно сад.

Врожаїлось щедро поле,

не хворіли щоб ніколи,

Щоб було в Вас на столі,

і в коморі, і в хліві.

Овочі росли в городі,

щоб жила родина в згоді!

Сію з близька і здаля

В Новий рік Вам, Василя!

    Цьогорічна зима видалася тепла і безсніжна, сонячні і безвітряні дні скоріше нагадують березневі, аніж  січневі, тож віршоване нагадування Володимира Войтюка про те, якою може бути справжня зима, було доречним.

Святкова зустріч літераторів

      В літературно-мистецькій залі Каланчацької центральної бібліотеки 19 грудня, в день Святого Миколая на останнє в цьому році  засідання зібралися учасники літературного клубу «Дивослово».  

     Вечір – загадка «Диво приходить грудневої ночі» почався з обговорення традиції відзначення дня  Святого Миколая,  бо люблять його не тільки  діти,  а й  дорослі. В  цей день, зазвичай, дарують подарунки і загадують бажання.

    У давнину цей день слов'яни вважали останнім у році, коли необхідно було роздати всі борги. Люди вірили, що якщо цього не зробити, то в прийдешньому році сім'я буде бідувати.

    В цей день було заведено миритися з тими, з ким у сварці. Також вважалося, що, якщо господар будинку першим не обійде свій двір, то в наступному році буде біда. Тож,  на день Святого Миколая чоловіки намагалися встати раніше і обійти весь двір. Багато хто вірили, що це чарівний день, коли виконуються будь-які мрії та бажання. Тому перед сном дівчата ставили біля ліжка склянку води і говорили: "Суджений-ряджений прийди до мене випити водиці". Хто присниться, той і буде її долею». – розповіли  пані Ольга Марченко та Тетяна Мельничук.

      Зима на свята багата. Ніхто так не чекає Нового року, як українці. Напевно, тому, що у більшості народів світу новорічні свята тривають з перервами, а у нас все починається першого грудня, а закінчується аж 19 січня на Йордан. Тому й кажуть, що «Від Романа до Йордана – український Рамадан», – колишня працівниця культури, Валентина Куцева, знає про що говорить, адже десятиліттям проводила обрядові свята.

Мені, будь ласка, кави з кардамоном!

Осінь каву на сніданок варила…

Як божественно плив аромат!

Щоб сум від душі відступився

Додавала  у напій журний листопад,

Для загадковості – трішки туману

Й таємничій присмак грибів.

Трав чарівний запах пряний

Для пікантності – краплю віршів…    

     Заключним акордом в симфонії осені стало спільне засідання двох бібліотечних клубів «Спілкуймось!» та «Дивослово» під назвою «Мені, будь ласка, кави з кардамоном!».

   Природа останнього місяця осені у стурбованій задумливості. То згадає про минуле літо, і тоді сонечко прогляне з-за хмар. А то подумає про близьку зиму, і небо відразу затягнеться важкими темними хмарами, а по землі вперіщать холодні байдужі дощі.

   Восени  по-особливому усвідомлюєш цінність кожного моменту життя, кожного подиху, кожної емоції.

    Восени по-особливому гостро хочеться читати загорнувшись в теплий плед з гарячим чаєм, солодким какао або кавою з кардамоном.

Вже небеса курличуть журавлями …

Милу симфонії осені

Тихо наспівує лист

Небо сіріє у просені

Вітру пронизливий свист

Дощик танцює на площі

І навкруги -  чистота.

Всі пори року хороші.

Осінь одна – золота!

                   Г. Нігачова. 

    Жовтень. Маківка осені. Бабине літо. Карусель багряно – жовтого листопаду. Замріяна краса.  Осяяні променями лагідного  осіннього  сонця «дивословівці» поспішають до Каланчацької центральної бібліотеки на  зустріч в  своє літературне  об’єднання «Дивослово».

Щоб світ любов’ю проростав !

   Надворі червень…  Дуже спекотний день…  Але каланчацькі літератури знов поспішають до літературно-мистецької зали Каланчацької центральної книгозбірні … 

Чарівний літній ранок, синє небо.
Роса блищить під сонечком жива.
Краса навколо, що душі ще треба?
Так пахнуть дивно квіти і трава.

    Яскраве сонце, чисте блакитне небо, довгі спекотні дні, лагідне море, шовкові трави, природа наливається веселковими барвами, квіти радують буйним цвітінням і неймовірними ароматами – літо прийшло! Вдихаючи п’янкий аромат червня «дивословівці» збираються  на чергове засідання літоб’єднання.

Чарівна симфонія весни

      Травневе засідання літературного об’єднання «Дивослово» Каланчацької центральної бібліотеки «Весняними стежками рідного краю» було присвячене темі «весни» й який величезний вплив цієї чудової пори року має на поетичні душі наших літераторів.

     Відкриваючи засідання, керівник клубу Ірина Добровольська зауважила, що весна дивовижна і неповторна пора року, адже кожен новий день виповнений подіями, варто тільки придивись, прислухатись...

Зустріла нас стріла Амура ...

     «Зустріла нас стріла Амура» – влучна назва для засідання клубу 14 лютого, в День закоханих. Ох, вже ці стріли Амура! Скільки щастя  і сліз вони нам подарували!»  – такими словами розпочала чергове засідання  бібліотечного об’єднання місцевих літераторів,  любителів та шанувальників літературного слова його керівник , бібліотекар Ірина Добровольська.