Поезія закоханих сердець

В кохання сонячне впивалися вуста,
Мов мед солодкі, молоді й жагучі,
П’янили і дурманили серця
В обіймах ночі.
Заголубіло небо від твоїх очей,
Заполонила душу музика органа,
Й лилася чаша щастя через край,
В прекраснім храмі вічного кохання.

  Такими пристрасними рядками люблячої душі Любові Радіонової розпочалося лютневе поетичне lovestore  «Поезія закоханих сердець»  у літературному клубі «Дивослово», що активно працює в Каланчацькій центральній бібліотеці.
   Вже не перший рік на зустрічах клубу точиться дискусія з приводу того, чому саме в лютому ми говоримо про кохання. Дійсно, більш традиційною  і підходящою  порою для глибоких почуттів вважається весна і це абсолютно логічно – пробудження природи співпадає з  пробудженням почуттів.    

Але на те ж ми й творчі люди, щоб мислити оригінально, своєрідно і автентично. Звичайно, День Святого Валентина певним чином впливає на вибір теми літературної  розмови, але не він є головним чинником. На думку «дивословівців»  – якраз у лютому, коли все довкола застуджене холодами і похмурістю короткого зимового дня, сонечко скупе на тепло, а вітри морозно – байдужі,  наші душі найбільше потребують любові. Бо що ж таке любов, як не увага, тепло сердець і турбота! 

     Іноді здається, що про любов сказано так багато і вичерпно, що додати вже нічого. Про неї написано томи рядків, в яких приховані тони і напівтони,  рими, ритми і співзвучності пристрасті та душевного піднесення. Але варто закохатися нам і ми розуміємо, що все що сказано про світле почуття кимось до тебе – гарно, глибоко і правдиво, але то чуже почуття, а твоє кохання особливе і неповторне, тож прагне висловитися саме твоїми вустами.
   Інтимну лірику можна знайти у творчому доробку більшості  поетів. Пишуть про особисті переживання і літклубівці.  Галина Нігачова  стверджує :

Про любов вже сказано
Звучали тут слова, пісні.
Про неї говорити варто
Це те святе, що є в житті.
 І тут же запитує:
Чи кохали ви колись
Так, щоб усе було навік,
Коли дві душі злились
В один стрімкий потік. 
   Людмила Пшенична, Любов Степко, Ольга Марченко читали улюблене з Ліни Костенко і творів  давніх друзів клубу:  Юлії Шовкун, Лесі Кузьменко та одноклубниці Лариси Климашівської.

    Особливо  часто присутні зверталися до любовної лірики  нашого земляка Анатолія Суганяка, який для багатьох є взірцем гармонійного поєднання поетичних змісту і форми.
Я шукав у коханні
Лиш взаємності спів.
Ти мов зіронька рання –
Моя пісні без слів.
Просіяла і  згасла.
Але я не забув.

Світлим вклалася пазлом
В мою долю – судьбу.
  В поезіях пана Анатолія можна знайти пораду мудрої і досвідченої людини:
Всім хто прагне сімейної єдності,
Мудрість вклалась всього в одне речення:
То кохання не має взаємності,
А любов на взаємність приречена!
     Неофіт клубу «Дивослово» пані Олена Левчук, попри те, що вона людина зайнята та ділова, знайшла час відвідати поетичне lovestore  і подарувала  присутнім сонм своїх свіжо написаних віршів. Один з яких вразив присутніх до сліз.
У тиші постріл пролунав,
І біла птаха каменем на землю впала,
То браконьєр безжалісний стріляв
Зачервоніла на снігу кривава пляма.
За ним подруга біла, наче сніг летіла.
І крик її ту тишу розірвав.
І тіло милого крилом своїм накрила.
Щоб вічним сном спокійно милий спав.
І кожної весни на теє місце
Вона із криком прилітає знов і знов.
Маленький горбик крилами вкриває
Така от вічна лебединая любов.

  Кохання, любов ніколи не втратять свого сакрального значення для людства, як  і слова про них.
  Тригодинна філософсько – поетична дискусія залюблених у  літературне слово душ, підійшла до кінця. Учасники засідання залишають комфортну і романтичну фотозону до Дня Святого Валентина, створену вмілими руками і фантазією Олени Гриценко, завідувачки  відділу  обслуговування, та виставку – панораму книг про кохання «Літературна спокуса» підібрану керівником клубу «Дивослово»  Іриною Добровольською.
  Щасливі і умиротворені «дивословівці» прощаються з надією на нову зустріч.
  Ми чекаємо на весну, весна очікує на нас!

Словами віршів ми малюємо зиму

 

Сніг загортає місто у пелюшку,
Його колише, наче немовля.
Дерева, одягнувши капелюшки,
Ввижаються святковими здаля.
   Зима – це чародійство!  Її  магію намагаються передати на полотні художники, закарбувати в нотах композитори, мовою рим і метафор описати  прозаїки і поети.
   Ось такої пори, коли відзвучали колядки, а щедрувальники і посівальники  просяться до хати з віншуваннями, зібрався клуб місцевих літераторів «Дивослово» в літературно-мистецькій залі Каланчацької центральної бібліотеки на своє перше засідання в Новому році під назвою  «Словами віршів я малюю зиму».    І почалося все з надзвичайно приємного знайомства з пані Оленою Левчук, яка в Новому році приєдналася до кола творчих людей, що безмежно люблять літературу.  Для знайомства пані Олена обрала власний вірш «Я – людина», він прозвучав  як особистий маніфест, з власною шкалою цінностей та чітко розставлених пріоритетів. І звісно, поетка внесла свій поетичний штрих в портрет зими  мальований віршами. 

Зима малює на моїм вікні
Свій дивовижний візерунок.
Цю ніч не спиться щось мені
До мене в гості – безліч думок.
Холодний вітер вовком завива
Зимі красуні він співає пісню
Запорошило, скрізь мережива
                                     канва…
Природи фантастичне дійство
Покрило землю білою вуаллю,
Як гарно ж, визнати я мушу
Я лише Бога про одне молю
Хай не замерзнуть нині
                   людські душі.     До поетичного змальовування зими приєдналася і пані Любов Радіонова, її  натхненність, щирість і відкритість світу просто вражає.

   Зимовий день закляк в пориві вітру,
Сніжинки метушливо падали до ніг,
Мороз доніс й свою добірку,
Гортаючи листки в календарі.
Зима вдягла сорочку грудню,
Й  сніжинки вишила на ній,
Гуляв по полю вітер блудний,
Й свої насвистував пісні…

       Пані Любов  перша завела розмову про цінність слова, його силу і його здатність лікувати. А знаєте у чому таїна? В тім, що
У кожнім слові серденько живе,
То плаче, то сміється, то співає,
І промінь мудрості у кожнім слові є,
І глибина його усіх віків сягає…       Віршів було прочитано багато. Портрет зими змальований віршами обростав все новими рисами і деталями. Поетичні перегони влаштували Тетяна Мельничук, Любов Степко та Людмила Пшенишна. З захопленням  і акторським талантом вони читали вірші, як власні, так і написані членами  літературного об’єднання «Дивослово» в різний час.

    Прозвучали  поетичні твори Сергія Чурая, Наталії Шелест, Юлії Шовкун, Лариси Климашівської, Неллі Колесник, Артура Омельчука та  Галини Нігачової.
    Керівник клубу Ірина Добровольська звернула увагу присутніх на  літературно – історичний репортаж «Іван Огієнко:  українізатор освіти і церкви». Репортаж готувався з метою вшанування пам'яті видатного українського вченого, мовознавця, державного, громадського та церковного діяча, Івана Огієнка (митрополита Іларіона) та з нагоди 140-річчя від дня його народження.
     Непомітно промайнули дві години спілкування, портрет зими, змальований віршами, набув довершеності.  

 А що вже  й січень тікає, зібравши у клунок
намисто різдвяних гаптованих свят.
Ще спогад колядки дзвенить біля клуні,
зерно ще живе в рукавичках хлоп'ят.
Земля ще радіє щедрівочці добрій,
ще душі вмиває йорданська вода,
та вже півзими покотила за обрій
весела, бентежна, свята коляда.
Минаються свята...
   Сподіваємося, пані Зимі сподобався портрет, який дружно малювали учасники творчого об’єднання «Дивослово».
   До зустрічі у лютому! Будемо словами віршів змальовувати  кохання!   Приєднуйтесь! 

 

Скоро осінь, за вікнами серпень

    

Серпень…  Літо вступило в пору поважної зрілості і неспішності. Вгамовується свіжим вітерцем полуденна спека, а світанки встеляються прохолодними росами.  В усміхненій свіжості серпневого ранку поспішали на засідання учасники літературного об’єднання «Дивослово», яке вже більше 10-ти років поспіль активно працює  в Каланчацькій центральній бібліотеці.  Керівник клубу місцевих літераторів та організатор зустрічі Бібліотекар центральної бібліотеки Ірина Добровольська.

Прохолодно стає, а не хочеться,

Щоб над вечір ішли холоди

Над рікою тумани клубочаться

І повзуть над лугами з води.

Літо раптом взяло і кінчається,

Ніби й зовсім його не було.

За пташками у вирій збирається

Й забирає з собою тепло…

    Лариса Климашівська, Ольга Марченко, Тетяна Мельничук, Людмила Пшенишна, Любов Радіонова, Любов Степко –романтичні натури, тож і назву місяця пов’язують зі словом серпанок, тобто з легкою пеленою, що застилає і огортає землю.  

     Наші пращури вірили, що завдяки сонячному та місячному серпанку земна природа захищається від згубного впливу нечистої сили.

 Любов Степко розповіла, що цьогорічній серпень взагалі унікальний, в  ньому п’ять понеділків, вівторків і неділь, а таке трапляється один раз на 823 роки!

    Тема серпневої зустрічі «ЛітАкцент : Книжковий  серпень», зумовила обговорення творів новітньої української літератури та підбиття певних підсумків літературних надбань за 30 років незалежності України. В  контекст цієї розмови добре вклалася виставка – мозаїка  «Пафос життєствердження», на якій було зібрано твори ювілярів серпня, знакових постатей української літератури:  Івана Франка, Василя Герасим’юка та Романа Лубківського.

   Василь Герасим’юк та Роман Лубківський – обидва галичани, їхня  поезія пахне смерекою і чебрецем,  від неї віє прохолодою гірських річок і струмочків, вони  фундатори новітньої української літератури, без них її важко уявити, обом присвоє­но Національну премію України імені Тараса Шевченка в галузі літератури і мистецтва.

   В неспішній розмові про сучасну українську літературу присутні обговорили творчість і інших визначних діячів та лауреатів Національної премії України ім. Тараса Шевченка – Ліни Костенко, Оксани Забужко та Марії Матіос.

   З захопленням слухали учасники літоб’єднання «Дивослово»  вірші своїх колежанок Тетяни Мельничук, Ольги Марченко  і Любові Радіонової. У їхніх поезіях тихий спокій літніх світанків переплітається з полуденною  спекою, пташиний спів з леготом бешкетного вітерцю, вечірня тиша з таємничим шепотінням морських хвиль.

   І разом  з Любов’ю Радіоновою  уявляється картина написана пензлем Природи:

Кипіло море у спекотнім літі,

І тішились у ньому синьоокі небеса,

Засмаглий день відпочивав в зеніті,

Який простор, яка краса!

   Збирає серпень в комори щедрий врожай, нагадує про близьку осінь. У цьому місяці ми святкуємо три Спаси: медовий, яблучний та горіховий і головне свято молодої держави – тридцятиріччя Незалежності. У зв’язку з цим доречно пригадався вірш – звернення  нашої землячки Юлії Шовкун:

Україно! Нене, рідна мати!

За тобою подихи століть.

Як було у тебе їх багато:

І звитяг, і грізних лихоліть!

Серце розривається від болю,

Коли згадуємо в часі цім,

Як багато пролилося крові

На полях твоїх незлічених фронтів.

Та вставала, знову чепурилась,

Усміхалась, а в очах – печаль.

Терпеливо Богу ти молилась:

-         Долю добру дітям моїм дай!

Вимолила! Сталося, діждалась –

Короваї знову на столах.

Не зійди  ж зі свого шляху й далі.

І майбутнє серцем збережи.

Україно! Нене! Рідна мамо,

Ти у душах наших назавжди!

 З прийдешніми святами!

 До зустрічі восени!

  

 

 

«А зараз літо… Дивовижна казка!»

 

  Літо – неймовірна пора  соковитих фруктів та ягід, емоцій від незабутніх подорожей, божевільних пригод та  нових знайомств.  Літо – ніжній лоскіт морських хвиль, шепіт  зеленого, втомленого спекою листя, нехитра пісня цвіркунів. 

 А ще – це час, коли можна усамітнитись у прохолодному місці та насолоджуватися улюбленою чи зовсім новою книгою.   Літо знаходить сотні облич і настроїв в рядках талановитих майстрів слова. З цими обличчями   знайомилися, занурювалися в настрої  учасники літературного об’єднання «Дивослово»,  що працює в Каланчацькій центральній бібліотеці, на червневому перехресті  сезонних забав «Літня мандрівка книголюбів».

   Розпочалося засідання  з привітань  та дарування розкішних букетів керівнику клубу Ірині Добровольській з нагоди ювілейного дня народження. І звичайно лунали присвячені їй вірші... Їх було багато,  авторських, безмежно  щирих і до сліз щемних. Уклінно подякувавши усім,  керівник клубу розповіла про життя і творчість  батька українського бестселера, червневого ювіляра  Василя Шкляра. Літературний репортаж містив цікаві і маловідомі факти з життя знакової особистості сучасної української літератури.

   Але ж…
Простирадла блакитного неба
Простелялися за горизонт.
Липи цвітом манили до себе,
     Звали нас в ароматний полон. –
нагадує Любов Степко і ми повертаємося в літо.
В нас буде літо, літо в нас уже,
Тож одягайтеся у щастя від сьогодні!
Хай радість вашу душу звеселить
І буде тепло надворі і в серці!!!
    Зустріч  у клубі «Дивослово» тривала рекордні майже …п’ять годин! Звичайно  розмови  йшли не тільки про благословенну пору року, а  й про  День батька і святу Трійцю, що святкувалися напередодні.
Трійця в дзвони задзвонила,
Літо з сонечком прийшло,
Килимами землю вкрила,
В зелені стоїть село… –  відгукується поетичними рядками Любов Радіонова.

  Зважаючи на близькість дня Скорботи і вшанування жертв війни, тихо і сумно лилися гіркі воєнні спогади та доречно пригадався вірш Ліни Костенко «Мій перший вірш написаний в окопі».     
    Надзвичайно приємно відзначити, що учасники літературного об’єднання пишуть і пишуть багато.    Присутні з задоволенням слухали вірші Любові Радіонової, Лариси Климашівської, Тетяни Мельничук, Валентини Куцевої.
    Галина Нігачова  попри те, що дуже занята людина пообіцяла колежанкам  написати цілий цикл віршів під назвою  «Сезон неписаних віршів», на який всі учасники клубу з нетерпінням будуть очікувати.

    Любов Стринжа, Людмила Пшенишна, Ольга Марченко та Любов Степко   читали улюблене  з прози і поезії, душевно і майстерно, з ліризмом і пристрастю, затаєною журбою і прихованими бісиками веселощів. А як інакше!?  Клуб  бо є маленькою  прозорою краплинкою суспільного життя сучасної України і відображенням всього спектру людських емоцій.   

 Підійшла до завершення зустріч у клубі «Дивослово», котиться до кінця червень… 

Прошкує світом довгождане літо,
Несе добра з собою повен міх:
Бджолі – нектар, яскраві барви – квітам,
Долині тихій – росяний моріг.
Вітрам – свободу, ниві – стиглий колос,
Цілющу силу – і землі, й воді,
А нам – щедроти від краси навколо,
І віру в себе, сповнену надій!

 До зустрічі у липні «дивословівці», неймовірні  особистості об’єднані спільною любов’ю до літератури і творчості!

 

Літературна гра в чотири руки
Там колискова давніх літ,
Матусі усмішка і татове плече.
В душі моїй родина - моноліт,
Спішу до рідних, як сльоза пече.
Йду до родини. Радість, чи біда -
Пораду й допомогу нададуть.
Завжди дітей матуся вигляда.
Додому звідусіль веде нас путь.
                                      Марія Яновська. 

   Такими простими і такими теплими словами розпочалося травневе засідання літоб’єднання «Дивослово» присвячене святам і знаковим подіям  останнього місяця весни, а головне  –  Міжнародному дню сім’ї. 
    Ще з шкільних років ми знаємо, що сім’я один із основних інститутів суспільства, перша сходинка соціалізації людини, вона  була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку.

    З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина і як особистості. Вона – джерело любові, поваги, солідарності та прихильності. Благополуччя родини – ось мірило розвитку і прогресу країни.
    Наш клуб – літературний тож і розмова до Міжнародного дня сім’ї йшла під специфічним ракурсом – сімейно – літературної творчості.
   Літературознавчу рефлексію «Літературна гра в чотири руки»  продовжила керівник клубу Ірина Добровольська розповівши про українські і світові приклади сімейно – літературної діяльності.      Психологія творчості – велика таємниця, а ще більша загадка як двом людям вдається вкинути своє творче «я» до спільного казана і в результаті отримати твір, написаний у співавторстві.

   Серед найвідоміших  літературних дуетів  «братська спілка» Івана та Панаса Руденків, більш відомих під псевдо Білик і Мирний, в активі їхньої творчої співпраці – шедевр української класичної літератури роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

   Багатьом відомий і самозакоханий чиновник Козьма Прутков, за яким криється тріо – поет Олексій Толстой  та його кузени Олексій та Владимир Жемчужникові.
   Маємо також  і інші приклади  активної і результативної  творчої співпраці між братами. Брати  Грімм, Гонкур, Вайнери, Стругацькі, Капранови.
   Коли під одним дахом сходяться двоє людей, обдарованих літературним талантом, до того ж пов’язаних обручками, дітьми, побутом, почуттями, важко чекати від них мирного життя. Можливо, єдиний спосіб урятувати шлюб – це почати писати вдвох.

   Літературознавці стверджують, що насправді  письменницьких шлюбів, які давали б плідний літературний врожай, не так багато. Одними із перших спадають на думку Анна та Серж Голон  (псевдонім Симони Шанжьо та Всеволода Голубінова), автори  знаменитого циклу історично-любовних романів про походеньки Анжеліки.
  Але навіть в такому таїнстві, як сімейна творчість  «Україна — це супер. Україна — це ексклюзив» і можемо похвалитися перед світом  цілим сузір’ям талановитих дуетів – Марина і Сергій Дяченки, Наталка і Валерій Лапікури, Олена і Тимур Литовченки,  Наталка і Олександр Шевченки.

    До розмови про сім’ю, родинні стосунки доєдналися Любов Радіонова, Ольга Марченко, Любов Степко, Валентина Куцева, Галина Нігачова, Лариса Смолієнко та Тетяна Мельничук. Прозвучали авторські вірші, присвячені батькам, дітям, шкільним друзям, студентській сім’ї.   Як завше на таких зустрічах в теплі спогади вплітаються ниточки світлого суму і просвітлені образи минувшини.

   Тож хай доброму роду не буде переводу. Хай завжди так буде, як говорить народне прислів’я  «Як велика і дружна родина, то минає лиха година». Бо кожен несе відповідальність один за одного, у кожного за інших болить серце.
   У великій родині  учасників літературного клубу «Дивослово» немає заздрощів і непорозумінь, а є велика людська любов, яка зобов’язує бути чесними, щедрими  і добрими.
  З Міжнародним днем сім’ї!