75800 Україна Херсонська обл. смт Каланчак вул.Чорноморська,7 ТЕЛ.:(05530)-3-11-40 E-mail: kalanchak.biblioteka@gmail.com
ЗАПРОШУЄМО ДО НАС В БІБЛІОТЕКУ !

25 лютого 2016 р.

Про незламну Лесю мовимо слово …

       «Ні!  Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає !"

   Леся  Українка…  Як багато говорить нам це ім´я !

    Леся Українка - це велика, всеперемагаюча сила, нічим незламна мужність, боротьба за життя, за волю, за щастя…  Леся Українка уособлює саму Україну й весь український народ в його величі та красі, волі до свободи та гідності, прагненні до щастя… Леся Українка – є національною гордістю українського народу !
    Сьогодні, 25 лютого 2016 року ми відзначаємо  145 -річницю від Дня народження  великої поетеси, прозаїка, драматурга, критика та публіциста, громадської діячки, духовно сильної та безмежно мужньої української жінки Лариси Петрівни Косач. Працівники Каланчацької  централізованої бібліотечної системи присвятили цій історичній даті цикл різних заходів. 

24 лютого 2016 р.

Видатним постатям краю присвячено …


     Перлина півдня – отчий край, наша рідна Херсонщина !
     Творять історію, розбудовують, прикрашають, звеличують  наш край – наші земляки – прості скромні люди, чиї імена не завжди відомі громадськості й величні постаті, які стали видатними, відомими світові, фундаторами, прикладами для наслідування для майбутніх поколінь…
    В історії Херсонщини залишили свій яскравий слід багато видатних особистостей, яскравих постатей, чиї імена були широко відомі в минулому…

  Визначні події, подвиги, гарні справи, над якими не власний час …

19 лютого 2016 р.

Чайник – чудовий привід для спілкування

                
    Приємне чаювання,  корисне та цікаве спілкування читачів  –  в літературно – мистецькому залі Каланчацької центральної районної бібліотеки.

    Відвідувачі нашої книгозбірні частенько спілкуються, обговорюють прочитане та нагальні проблеми сьогодення за чашкою чаю зі смаколиками, це стало у нас традицією…
    А учасники читацького об’єднання  людей поважного віку «Спілкуймось!» влаштували для себе колективне чаювання, приводом став звичайнісінький чайник.

   Розпочався захід піснею „Чашка чая” у виконанні гурту „Весёлые ребята”, а організатори зустрічі – керівник клубу, активний читач бібліотеки Тетяна Петруненко, якій допомагали  бібліотекарі центральної районної книгозбірні Маргарита Молдован, Олена Гриценко та Наталя Яковлєва.


Ведуча заходу Тетяна Петруненко розпочала засідання словами: «Ви  вже, напевно, здогадалися що тема нашої зустрічі пов”язана з чаєм та чаюванням, але не все так просто. Ми поговоримо сьогодні про...Чайник. Так, так  - про звичайнівінький чайник.  
Насолоджуючись ароматним чаєм, ми й не замислюємося про такі банальні речі,  як чашки, чайник. А  в цього посуду є своя історія, про яку багато сучасників знають дуже мало.
Чайник – найдемократична посудина із усіх форм, що існують в побуті сучасної людини. Коли товариство збирається за чайним столом – створюється доброзичлива приязна атмосфера. Спілкування за чашкою духмяного чаю сприяє до спокійної бесіди.


 Сучасну кухню, а тим більше чаювання, неможливо уявити без чайника. На ринку представлена ​​величезна їх кількість: порцелянові, скляні, металеві, традиційні та електричні вироби.
Чайник швидко і грунтовно увійшов у життя людини, ставши його невід'ємною складовою. І сьогодні нам  хотілося б більш детально розглянути історію походження цього популярного домашнього начиння».
Й далі пішли розповіді про перші екземпляри чайників… Історія їх появи, адже історія появи перших чайників тісно переплетена з самим чаєм. Вперше ароматний і тонізуючий напій стали вживати на території Китаю, хоча найпопулярнішою стала японська культура чаювання.  Вчені встановили, що перші екземпляри чайників доводилося робити майстрам, використовуючи червону ісинську глину. У ті часи шанувальники чаю вважали, що цей матеріал як найкраще підходить для заварювання чудового ароматного напою

 Тетяну Дмитрівну доповнювала цікавими деталями бібліотекар Маргарита Молдован. Маргарита Миколаївна розповіла про матеріал - глину, з якої виробляли чайники, її види, які найкраще сприяють насиченню чаю киснем, що дозволяє йому повноцінно розкрити свої смакові і ароматичні якості.
Ведуча зупинилася на методиках заварювання цього ароматного напою. Адже кожен чайник сприймався майстрами як витвір мистецтва і відповідним чином декорувався. Їх прикрашали справжніми картинами, майстерність фахівців було вражаюче високим.
 А далі  учасники засідання разом з ведучою поринули в минуле, етап за етапом спостерігали за розвитком та удосконаленням, а іноді спрощенням, цього звичайного, в той же час, цікавого оригінального посуду – «каструлі з носиком та ручкою» протягом століть… Це були - невеликі глиняні горщики. більше схожі на щось середнє між винною посудиною з Іспанії та кавником з Туреччини.  У такому посуді можна було заварити не більше однієї порції ароматною напою. А потім, через десятиліття, з'явилися перші екземпляри металевого посуду. 

Свої традиційні риси чайник придбав лише наприкінці  ХVIII століття.  
З того часу вони залишилися практично незмінними. Розповіді ведучих супроводжувалися  показом відеофільмів, які цікаво та змістовно доповнювали повідомлення, яскраво розкривали тематику засідання.

   Потім перейшли до представлення сучасник чайників, електричних   зразків,              які є найкращим приладом для кип'ятіння води. Сучасний електричний чайник 
       є невід'ємною частиною не тільки на кухні, але і в офісі, на підприємстві і               навіть на будівництві.
   Тетяна Дмитрівна розповіла одноклубникам про багатофункціональність сучасного чайника, його роботу в автоматичному режимі, про дистанційне керування кухонними приборами за допомогою сучасних комп’ютерних  приладів – мобільного телефону, планшету чи комп’ютера.
  Керівник читацького об´єднання зауважила, що з моменту виникнення чайника пройшло кілька    століть. За цей час коректувалася форма виробу, його функціонал і матеріали  виготовлення. Але це як і раніше незмінний і незамінний атрибут в  житті кожної   людини.
   Учасники засідання розповіли про свої улюблені                   чайники та цікаві  історії пов’язані з ним.
А далі присутні дізналися про  традиції чаювання в різних країнах світу. Тетяна Дмитрівна зауважила, що говорити про чайники і не згадати про чай неможливо. Сьогодні чай з впевненістю можна називати і всесвітньо улюбленим напоєм. У нас п’ють чай у будь-яку пору року, у будь-який час, за будь-якої погоди, з цукром  і без, „вприкуску”  і „внакладку” та запропонувала пригадати, що потрібно для чаювання з допомогою загадок…
  Розповіді про церемонії споживання чаю в різних країнах світу своєю    оригінальністю, колоритом, образністю, незвичайністю  для нас, захопили    учасників заходу. В кожній країні склалася своя культура споживання чаю.
  Керівник клубу разом з бібліотекарями зробили цікаву мандрівку  в різні країни, а оскільки чай „прийшов” до нас з Китаю, то й почали  - з чаювання по-китайськи... та пригадали одну з цікавих стародавніх легенд: «Одного розу китайський імператор, відпочиваючи в лісі, наказав закип”ятити воду для пиття. Несподівано піднявся вітер, і в воду впало кілька листочків з чайного куща -  вода потемніла, від неї почав виходити тонкий, приємний аромат. Напій спробували. Імператорові він сподобався. Це було перше в світі чаювання. Сталася ця пригода у 2737році до н.е. В Китаї чай цінувався він дуже високо. Імператори дарували його вельможам за особливі заслуги. А при дворі цей ароматний напій пили під час урочистих придворних церемоній».
     Чаювання для жителя Піднебесної - це не тільки спосіб отримати насолоду від ароматного напою, а й важлива суспільна подія, що надає широкі можливості для дружнього спілкування, ділових переговорів і виконання певних ритуалів…

      А далі учасники заходу дізналися, якою була чайна церемонія в Англії.
Англійці вважають споживання чаю справжньою церемонією, дотримуються традицій чаювання як сама королева, так й прості британці й п’ють цей дивовижний напій по  шість разів на день… А ще в Англії чай не п’ють з лимоном, а пили й зараз п’ють з молоком…
     Тетяна Дмитрівна розповіла присутнім на заході й про чаювання по -російськи. До Східної Європи чай потрапив з Півнвчного Китаю через Монголію. У 1638 році Алтинський хан подарував ровійському цареві Михаїлу Федеровичу чай як засіб „від нежиті і головобоління”. Назва пішла від північно-китайського „чай” що означає „молодий листочок”.
   В Росії тривалий час пили чай лише заможні люди, адже він коштував не дешево. Чай для селян був недоступним. Вони пили його лише за особливих обставин, на свята, тому й виник вираз “Чайком побалуватись”. Більшість бідних людей не знали, як його заварювати… Згадали інші країни світу, традиції, цікаві історії та випадки, пов´язвні з чаєм та чаюванням…
    Далі члени клубу приступили до самого чаювання… А підготувалися до нього старанно… 

   Підчас чаювання провели ще й вікторину «За чайним столом»…

   Тетяна Дмитрівна побажала всім «Смачного !» та пригадала гарний вислів «Якщо вам холодно – чай зігріє, якщо жарко – принесе прохолоду, якщо у вас поганий настрій – підбадьорить, якщо ви збуджені – заспокоїть!»


17 лютого 2016 р.

Спішать, спішать до книгозбірні творчі люди …

 Творчі люди – наші місцеві письменники та поети – часті гості Каланчацької центральної районної бібліотеки, приходять, читають свої нові творчі доробки, радяться, дарують нові твори - рукописи, видрукувані збірнички прозових творів та поезій, обговорюють їх з працівниками бібліотеки...        
        А згуртувало творчих    особистостей у єдиний дружній  колектив читацьке об’єднання  «Дивослово» вже багато років тому  й поспішають місцеві літератори    щомісяця до книгозбірні зі своїми  новими поезіями, прозовими  творами, а також планами,  думками, замальовками … 

 Спішу, лечу, біжу туди
 З новими віршами у сумці,
 Там чекають мене завжди
Мої найкращі однодумці.
Тут не говорять зайвих слів,
А лиш поезія і проза
Ми возвеличуєм  для  всіх 
                                    Чарівне українське слово...
Саме цим віршем - присвятою авторства постійної  та дуже активної учасниці  читацького об’єднання  «Дивослово» Каланчацької  центральної районної  бібліотеки Галини  Нігачової  й розпочалося  лютневе засідання  літературного клубу .
 Як відзначила Ірина Добровольська – керівник об’єднання, лютий - останній місяць зими, дуже багатий на цікаві, варті уваги, події й свята і майже тригодинна бесіда дала змогу їх обговорити, обмінятися думками і емоціями… й, звичайно ж, своїми новими творчими доробками.
Майдан… Небесна сотня… Велич духу. Безмежна любов до Батьківщини. Спливають на екрані документальні кадри, занурюючи нас в події дворічної давнини, величні і трагічні. Такими вони для нас залишаться на завжди.
    Знакова подія лютого – 145 річниця з дня народження    геніальної української письменниці Лесі Українки. А поскільки  саме цього місяця святкуємо і День Святого Валентина,  вирішили поговорити про кохання в житті поетеси, її дівочі  захоплення студентом Київського університету Нестором  Гамбарашвілі, закоханість молодої Лесі у Максима  Славінського, про надзвичайно сильне, трагічне кохання до  Сергія Мержинського й про подружні стосунки з Климентом  Квіткою. Кохання в житті Великої Жінки, щедрої, творчої  душі зацікавило учасників засідання в контексті впливу на її  творчість, адже і «Лісова пісня» і «Одержима» були написані  саме в стані глибокої закоханості.
Все, все покинуть, до тебе полинуть.
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Все, все покинуть, з тобою загинуть,
То було б щастя, мій загублений світе!
 Нікого не залишають байдужим поетика символізму, порівняння, співставлення, узагальнення, образнее мислення у прозовому ( але неймовірно поетичному!) творі «Твої листи завжди пахнуть зовя 'лими трояндами…»
А далі члени літературного  клубу порадували один одного власними творчими доробками.
Учасниця об´єднання Любов Радіонова працює в різних жанрах, їй прекрасно вдаються як ліричні прозові твори, так і байки, гуморески і вірші. Творчий доробок лютого - вірш «Разговор с сердцем», в якому домінує тема самотності,  оповідання «Мелодія двох сердець» про щасливе кохання, гумореска «Про Гриця» -  гостро і дошкульно висміює пияків.
Місцевий поет Володимир Войтюк приємно дивує образністю своїх віршів. Метафори, гіперболи, епітети, надзвичайна чуттєвість завжди присутні у його віршах.  Потенціал поета дуже високий й учасникам «Дивослова» відомі його творчі можливості, але слухачі та поціновувачі його таланту кожного разу приємно здивовані образністю його мислення – «лепестки ресниц», «клавиши души» - це стиль Володимира Миколайлвича.                                                                          Власного вірша прочитала  й постійна учасниця літературного клубу Ольга Марченко. Її вірші теж ліричні, з віддтінками смутку, зажури…   Не грусти, что жизнь проходит мимо,
Не грусти, забудешь, все пройдет…
А  Галина Нігачова поділилася своїм новим циклом віршів «Пори року» і віршем про наше містечко
Люблю тебе, мій Каланчак
Та як тебе, та не любити
Заквітчаний, неначе сад
 Для мене ти найкращий в світі.
Я  
  Керівник клубу Ірина Добровольська щиро привітала всіх з прекрасним святом – Днем Святого Валентина та подарувала всім учасникам засідання святкові сердечки  - символ кохання, частинку своєї душі.
 Прощалися з небажанням розходитися по домівкам, ще хотілося поговорити, обміркувати, поділитися думками про те, що сьогодні хвилює й надихає, тривожить та надає натхнення, спонукає взятися за перо й писати й писати, викладати на папір свої думки, почуття, спостереження …  


     

Наш вічний біль – Афганістан !

     

  Афганістан – це втрати і біль, рани і вічне горе…

   Кожного року 15 лютого,  вже 27 років поспіль,  в цей день вшановуємо  учасників бойових дій на території інших держав, вшановуємо тих, кому довелося воювати на чужині, схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих, які з честю виконували воїнський обов'язок і бойовий наказ Батьківщини за її межами.
В селищі встановлено пам’ятник полеглим воїнам – афганцям, куди з квітами, корзинками та вінками поспішають  односельці віддати данину шани і поваги, покласти квіти, запалити свічу, нагадати, що їх подвиг вічний, про те, що героїв Афганістану пам’ятають…
           В цей день кожного року збираються для спілкування, згадують страшні миттєвості, свого молодого життя, поминають своїх друзів, які залишилися назавжди молодими, і колишні воїни – інтернаціоналісти  нашого району.

  Ось й 15 лютого 2016 року  біля пам’ятника полеглим воїнам – афганцям відбулися урочистості з нагоди цієї дати, в яких взяли участь та виступили Голова  Каланчацької районної ради Ігор Замма та Голова Каланчацької селищної ради Володимир Зінчук.
      Ведучі заходу Тетяна Підвисоцька та Вадим Гришко коротко розповіли учасникам мітингу про ті страшні події нікому непотрібної війни на території іноземної держави, що продовж десяти років в Афганістані точилась війна, в результаті якої, півтора мільйона людей, або ж десять відсотків населення країни, загинуло.  Через горнило радянсько – афганської війни пройшло більше160 000 українців.  З них 2 378 загинули, в тому числі 60 чоловік вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами… Назвали імена загиблих воїнів з нашого району - тих, хто повернулися в цинкових домовинах та тих хлопців, які померли від ран та хвороб.
   А скільки  молодих жінок залишились вдовами, скільки дітей без  рідного татуся, не висихають очі матерів і батьків, які  втратили своїх синів, які загинули на чужині такими молодими…
        Кожне слово ранить дуже боляче, що важко дихати, на очі навертаються сльози, готові ось  - ось пролитися, але полегшення немає… Про це несила слухати і в це не хочеться вірити – в цю безглузду війну і такі ж смерті, тоді ще зовсім юних … Чому? Як все виправити? А відповіді немає…
        Керівники району та селища вручили учасникам бойових дій в Афганістані  нагороди, а учасники художньої самодіяльності на їх честь проспівали хвилюючі патріотичні пісні. Мітинг завершився покладанням квітів до підніжжя  загиблих героїв на території Афганістану.
       До 27 - річниці з дня виведення радянських  військ  з  Афганістану  і завершення там бойових дій Каланчацька центральна районна бібліотека підготувала цикл масових заходів «Вічний біль – Афганістан !».
      Працівники бібліотеки запропонували своїм користувачам – учням, молоді, людям старшого  покоління  -  спогади  воїнів - афганців, виставки та перегляди літератури та періодичних видань, бібліографічні огляди, бесіди – розповіді, влаштували  зустрічі, представили фотографії з тої страшної війни на теми :   «Афганістан болить в моїй душі», «Ми будемо  довго пам’ятати і Вам забути не дамо», «Афганістан – незагойна рана поколінь», «Навіки в моїм серці той страшний Афганістан», «Афганістан – втрати і біль, рани і горе» …  Вони розповідають  про долю учасників тієї страшної війни – втрати і біль, а  водночас славу і гордість, які мають одну назву – Афганістан…
    В них йдеться про незабутні моменти життя, про своїх побратимів, яким війна, якщо дала шанс вижити, то скалічила, як не тіло, то душу.  Тут представлено розповіді  про втрачених товаришів та пам’ять про них, яка житиме вічно…
    В районній бібліотеці для дітей проведено заходи для юних користувачів різних вікових груп, зокрема Година мужності "Одвічний  біль ... Афганістану!" з участю учасника бойових дій Віктора Ілліча Коваленка проведена для підлітків з Каланчацької ЗОШ № 2.
   Віктор Ілліч радо зустрівся з юними читачами, поділився своїми спогадами про ті страшні часи Афганської війни. 
  Віктор Ілліч розповів, що призваний був до лав Радянської Армії в 1983 році. Спочатку курс молодого бійця пройшов в Узбекистані в м. Ташкент, а потім його, молодого хлопця,  разом з групою молодих бійців, в майбутньому бойових побратимів, було переправлено на територію іншої держави – в Афганістан, до Кабула, де точилаля страшна війна, й перебував там майже два роки  - 22 місяці в пеклі війни...,  демобілізувався в званні старшого сержанта.  
   … Скалиста гірська місцевість, вдень жара +60°,  + 70°, а вночі + 8°+10°  й моторошний запах крові, страшний запах смерті     Віктор Ілліч пригадує, що всі вони були згуртованими й дружними, жили як одна родина, пережили  все:  й кров, й сльози, й поранення, й смерть товаришів, й на кожному кроці проявлялися й справжня міцна чоловіча дружба, й товариська безкорисна підтримка, й термінова допомога ...  Саме його однополчани, до останнього подиху виконували свій військовий обов’язок, довели, що слово патріотизм – це не пусті слова чи лозунги, це справжня  любов і відданість військовій присязі.

  Сьогодні Віктор Ілліч має безліч бойових нагород  – медалей,  подяк, але хіба нагороди зможуть залікувати душевні рани, ті рубці, що залишились у пам’яті та серці вже до кінця життя…? 

    Бібліотекар розповіла дітям легенду про японського журавлика, що людина яка складе тисячу паперових журавликів, у неї здійсниться мрія.  Діти отримали різнокольорові журавлики, загадували бажання і просили миру на нашій землі…
    Й йдуть до наших бібліотек люди - різні за віком, освітою, професією ... Йдуть ознайомитись з цими подіями 27 – річної давними,  підліткам  - страшно і моторошно, сивочолим  - на очі навертаються сльози і зависає в повітрі питання без відповіді  «Чому… ?»

   Ніхто і ніщо не в змозі виміряти глибину людських трагедій, психологічних потрясінь, що спіткали людей, які пройшли такий складний життєвий шлях.
         Пам’ятаймо наших героїв!


Контактна форма

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *