Наш вічний біль – Афганістан !

     

  Афганістан – це втрати і біль, рани і вічне горе…

   Кожного року 15 лютого,  вже 27 років поспіль,  в цей день вшановуємо  учасників бойових дій на території інших держав, вшановуємо тих, кому довелося воювати на чужині, схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих, які з честю виконували воїнський обов'язок і бойовий наказ Батьківщини за її межами.
В селищі встановлено пам’ятник полеглим воїнам – афганцям, куди з квітами, корзинками та вінками поспішають  односельці віддати данину шани і поваги, покласти квіти, запалити свічу, нагадати, що їх подвиг вічний, про те, що героїв Афганістану пам’ятають…

           В цей день кожного року збираються для спілкування, згадують страшні миттєвості, свого молодого життя, поминають своїх друзів, які залишилися назавжди молодими, і колишні воїни – інтернаціоналісти  нашого району.


  Ось й 15 лютого 2016 року  біля пам’ятника полеглим воїнам – афганцям відбулися урочистості з нагоди цієї дати, в яких взяли участь та виступили Голова  Каланчацької районної ради Ігор Замма та Голова Каланчацької селищної ради Володимир Зінчук.

      Ведучі заходу Тетяна Підвисоцька та Вадим Гришко коротко розповіли учасникам мітингу про ті страшні події нікому непотрібної війни на території іноземної держави, що продовж десяти років в Афганістані точилась війна, в результаті якої, півтора мільйона людей, або ж десять відсотків населення країни, загинуло.  Через горнило радянсько – афганської війни пройшло більше160 000 українців.  З них 2 378 загинули, в тому числі 60 чоловік вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами… Назвали імена загиблих воїнів з нашого району - тих, хто повернулися в цинкових домовинах та тих хлопців, які померли від ран та хвороб.

   А скільки  молодих жінок залишились вдовами, скільки дітей без  рідного татуся, не висихають очі матерів і батьків, які  втратили своїх синів, які загинули на чужині такими молодими…

        Кожне слово ранить дуже боляче, що важко дихати, на очі навертаються сльози, готові ось  - ось пролитися, але полегшення немає… Про це несила слухати і в це не хочеться вірити – в цю безглузду війну і такі ж смерті, тоді ще зовсім юних … Чому? Як все виправити? А відповіді немає…
        Керівники району та селища вручили учасникам бойових дій в Афганістані  нагороди, а учасники художньої самодіяльності на їх честь проспівали хвилюючі патріотичні пісні. Мітинг завершився покладанням квітів до підніжжя  загиблих героїв на території Афганістану.

       До 27 - річниці з дня виведення радянських  військ  з  Афганістану  і завершення там бойових дій Каланчацька центральна районна бібліотека підготувала цикл масових заходів «Вічний біль – Афганістан !».

      Працівники бібліотеки запропонували своїм користувачам – учням, молоді, людям старшого  покоління  -  спогади  воїнів - афганців, виставки та перегляди літератури та періодичних видань, бібліографічні огляди, бесіди – розповіді, влаштували  зустрічі, представили фотографії з тої страшної війни на теми :   «Афганістан болить в моїй душі», «Ми будемо  довго пам’ятати і Вам забути не дамо», «Афганістан – незагойна рана поколінь», «Навіки в моїм серці той страшний Афганістан», «Афганістан – втрати і біль, рани і горе» …  Вони розповідають  про долю учасників тієї страшної війни – втрати і біль, а  водночас славу і гордість, які мають одну назву – Афганістан…
    В них йдеться про незабутні моменти життя, про своїх побратимів, яким війна, якщо дала шанс вижити, то скалічила, як не тіло, то душу.  Тут представлено розповіді  про втрачених товаришів та пам’ять про них, яка житиме вічно…

    В районній бібліотеці для дітей проведено заходи для юних користувачів різних вікових груп, зокрема Година мужності "Одвічний  біль ... Афганістану!" з участю учасника бойових дій Віктора Ілліча Коваленка проведена для підлітків з Каланчацької ЗОШ № 2.

   Віктор Ілліч радо зустрівся з юними читачами, поділився своїми спогадами про ті страшні часи Афганської війни. 

  Віктор Ілліч розповів, що призваний був до лав Радянської Армії в 1983 році. Спочатку курс молодого бійця пройшов в Узбекистані в м. Ташкент, а потім його, молодого хлопця,  разом з групою молодих бійців, в майбутньому бойових побратимів, було переправлено на територію іншої держави – в Афганістан, до Кабула, де точилаля страшна війна, й перебував там майже два роки  - 22 місяці в пеклі війни...,  демобілізувався в званні старшого сержанта.  

   … Скалиста гірська місцевість, вдень жара +60°,  + 70°, а вночі + 8°, +10°  й моторошний запах крові, страшний запах смерті …    Віктор Ілліч пригадує, що всі вони були згуртованими й дружними, жили як одна родина, пережили  все:  й кров, й сльози, й поранення, й смерть товаришів, й на кожному кроці проявлялися й справжня міцна чоловіча дружба, й товариська безкорисна підтримка, й термінова допомога ...  Саме його однополчани, до останнього подиху виконували свій військовий обов’язок, довели, що слово патріотизм – це не пусті слова чи лозунги, це справжня  любов і відданість військовій присязі.

  Сьогодні Віктор Ілліч має безліч бойових нагород  – медалей,  подяк, але хіба нагороди зможуть залікувати душевні рани, ті рубці, що залишились у пам’яті та серці вже до кінця життя…? 

    Бібліотекар розповіла дітям легенду про японського журавлика, що людина яка складе тисячу паперових журавликів, у неї здійсниться мрія.  Діти отримали різнокольорові журавлики, загадували бажання і просили миру на нашій землі…

    Й йдуть до наших бібліотек люди - різні за віком, освітою, професією ... Йдуть ознайомитись з цими подіями 27 – річної давними,  підліткам  - страшно і моторошно, сивочолим  - на очі навертаються сльози і зависає в повітрі питання без відповіді  «Чому… ?»

   Ніхто і ніщо не в змозі виміряти глибину людських трагедій, психологічних потрясінь, що спіткали людей, які пройшли такий складний життєвий шлях.

         Пам’ятаймо наших героїв!