Зустріла нас стріла Амура ...

     «Зустріла нас стріла Амура» – влучна назва для засідання клубу 14 лютого, в День закоханих. Ох, вже ці стріли Амура! Скільки щастя  і сліз вони нам подарували!»  – такими словами розпочала чергове засідання  бібліотечного об’єднання місцевих літераторів,  любителів та шанувальників літературного слова його керівник , бібліотекар Ірина Добровольська.

    І хоча учасники літературного  об’єднання «Дивослово»  Каланчацької центральної бібліотеки далеко відійшли від років юності, в душі залишилися все тими ж молодими і відкритими світу людьми, тож тема кохання для них хвилююча і жива. 

    А керівник клубу в вступному слові до засідання продовжила свою думку: «Кохання  дарує нам неповторні щасливі миті життя,  наповнює сенсом наше буття, змушує нас радіти і сумувати. Кохання окрилює. Як би не воно Іван Франко не написав би: "Чого являєшся мені у сні" , Євген Гребінка не надихнувся на романс "Очі чорнії",  дружина Василя Симоненко не читала  би його зворушливих листів до неї.

   А листи  Лесі Українки до Сергія Мержинського!  То – класика!  В них  щем і розпач, щирість і біль, і кохання, безмежне як небо.

    Жоден із видатних людей не обійшов увагою тему кохання, ось що про нього говорять наші сучасники. «Троянда – як кохання, може завдати болю, якщо не вмієш її узяти» – авторитетно підкреслює Ліна Костенко.

    «Висновки, які ми зробили для себе з першого кохання: Кохання – справа серйозна, його не можна віддавати на відкуп жінкам. Жінку можна зробити щасливою тільки силоміць, бо вона сама не знає, чого хоче»  – жартівливо заявляють  брати Капранови.

    Першим взяв слово наймолодший учасник клубу Іван Сорокін, майстерно прочитавши власний твір «Заповедь хулигана», прозвучав він як маніфест – так,  я – бешкетник, але порядний, я не зраджу, в біді не кину і завжди допоможу! Талановитий підліток, його чекає велике майбутнє!

    Підхопила ліричний настрій Лариса Климашівська – глибока, мисляча людина і вірші, що вона пише, сповнені роздумів і емоційних метафор, вдало поєднуючи ліричність і жартівливість. «Непосильная ноша», «Удержись!», «Кто больше всех нуждается в любви», «Я не люблю колючие цвета»,  «Хто за жіноцтвом мрію домалює». Жінка в неї – то троянда, то – вічний колос. Пані Лариса ділиться рятівним рецептом, якщо втратили душевну рівновагу «в луга идите, в их шелках купайтесь!».

    Далі до розмови долучилася Любов Степко, вона з захопленням і гордістю розповіла про свого учня Омельчука Артура і познайомила одноклубників  з його творчим доробком. Закінчивши Каланчацьку ЗОШ №1, юнак вступив до Київського Політеху на лінгвістичний факультет, тоді ж почав відвідувати  літературну студію  О. Ірванця, що безперечно вплинуло на його світобачення і відображення оточуючого світу крізь призму поезії.

    Учасники  літоб’єднання вдячні пану Артуру, за те, що люб’язно надав нам можливість познайомитися з власними віршами і будемо раді бачити його у нашому літературному салоні. Разом з автором ми теж згадали 

…як ми ганяли на городі.

Як потонули сусідської дівчини вроді.

Як не змогли принести бабці воду.

Бо як дурні ганяли на городі…

А ось вірш про те чого очікуємо стомлені довгою зимою

Прийшла Весна, захрумкотіли шишки.

Їх сонце розкрива як квіти.

Весна прийшла ходою крадійки –кішки,

Її чекали старики і діти.

Учасники літоб’єднання з великим захопленням слухали виступ Любові Стринжи, яка прочитала улюблене з Б. Пастернака:

Так любить, чтоб замирало сердце,
Чтобы каждый вздох — как в первый раз,
Чтоб душою только отогреться
У огня любимых, милых глаз.
Так любить, чтоб за минуту счастья
Можно было жизнь свою отдать,
Чтобы, несмотря на все ненастья,

Все равно надеяться и ждать. Пані Любов надихнула нас разом заспівати:  

Два окна со двора
И развесистый клён...
Я как будто вчера
Первый раз был влюблён,

 Прибегал я сюда,
Но звучало в ответ –
И не то, чтобы да,
И не то, чтобы нет.

Долучилася до розмови й Людмила Пшенишна, з артистизмом  вона читала ліричні поезії  І. Франка, по кілька листочків – віршів з кожного жмутка «зів’ялого листя».

Ольга Марченко – лірична, з легким серпанком суму, душа нашого клубу. Це вона завжди з надзвичайною проникливістю  читає вірші Ю. Шовкун  і Л. Костенко:   

Спини мене отямся і отям –
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю.

  У пошуках відповіді на питання, то що ж таке кохання, звернулися до авторитетних класиків Франческо Петрарки та Вільяма Шекспіра наші літератори Галина Нігачова, Лариса Смолієнко та Алла Козачок :

             Ти – повсякденний хліб чарівних мрій,

Жива вода і зірка провідна.

  А керівник літоб’єднання зауважила: «Кожна жінка мріє почути такі слова із вуст коханого чоловіка, хай же доля кожній його подарує».                                Включилася в розмову Тетяна Бабенко, вона підготувала ексклюзивний матеріал – гроно цікавинок «Кохання в житті великих». Маючи неабиякий талант оповідача, пані Тетяна захопила присутніх розповіддю про пристрасну і глибоку душу Федора Тютчева:

                                       Вновь твои я вижу очи —

И один твой южный взгляд

Киммерийской грустной ночи

Вдруг рассеял сонный хлад...

   Ліричну ноту підхопила Ірина Петрівна:  «Звісно, такі хвилюючі рядки може написати тільки людина, яка здатна на високі почуття.

    День 14 лютого закінчиться опівночі, але ніколи не закінчиться кохання, людство завжди буде кохати і возвеличувати любов. Хоча б тому, як сказав відомий психоаналітик і філософ Еріх Фромм : «Любов – єдина достатня та розумна відповідь на запитання про сенс людського існування.

    Не опирайтеся почуттям, підставляйте серця під стріли бешкетника Купідона!  Нехай життя  закоханих буде солодким, як ті цукерки – валентинки,  якими пригощались учасники святкового засідання!