Водить хороводи осінь жовтокоса …

Осінь…  Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В'яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка гола мерзне за вікном.  

   Чергове засідання літературного об’єднання місцевих літераторів «Дивослово» Каланчацької центральної бібліотеки розпочала його керівник, бібліотекар Ірина Добровольська гарним мелодійним віршем Володимира Сосюри «Осінь» й зауважила: «Осінь – пора знахідок, роздумів, мрій… Цей вірш Володимира Сосюри ми пам’ятаємо з дитинства, можливо, він відображає наш осінній настрій, літні спогади, тепло щирих сердець, тому саме цим віршем відкриваємо нашу зустріч в жовтні».

  Зовсім недавно – лише два місяці тому, поетичні, замріяні в красу літературного  римованого слова каланчацькі «дивословівці» милувалися та освічувалися в коханні чарівній порі року – літу й ось нові щирі освідчення…, вже золотокосій осені.

  Учасники літоб’єднання Тетяна Мельничук, Валентина Куцева, Ольга Марченко, Тетяна Бабенко, Любов Стринжа, Людмила Пшенишна, Любов Степко, Лідія Кишиневська, Алла Козачок, Лариса Климашівська , Лариса Смолієнко, Іван Сорокін щиро поділилися  своїми осінніми думками і спогадами. Адже кожний по-своєму відчуває й сприймає осінні зміни в природі, у кожного різні думки, різний настрій й різне сприйняття осіннього різнобарв’я …

   Для когось осінь – це подив та милування красою неповторних витворів художниці-чарівниці природи, особливо в парках та скверах.

   Для когось  осінь – це жовтий степ і шурхіт листя під ногами. Листя, що вражає своєю кольоровою гамою відтінків від зеленого до яскраво - червоного…

   Для когось осінь – це зграї перелітних птахів в небі, дощі, вологе холодне повітря і калюжі під ногами, останнє тепло сонячного проміння і павутинки бабиного літа у повітрі…

   Для когось осінь – це люди, закутані у теплі шарфи і з різнокольоровими парасольками…    

   Далі керівник літературного об’єднання запропонувала колегам ознайомитися з черговим номером літературно-художнього альманаху творчих спілок Херсонщини «Степ», який нещодавно надійшов до бібліотеки та прочитала вірш Анатолія Качана «Осінь».

Водить осінь хороводи, під мелодію дощів
На прогулянку виходять парасолі і плащі.
Там розмову парасолі Із плащами завели:
«Ах, як довго у неволі, у темниці ми були.
Та вернулися тумани, задощило в небесах, —
І ми знову у пошані, знов нас носять на руках…»
І прийшли тоді до згоди парасолі і плащі,
Що найбільша насолода — це коли ідуть дощі.
   Учасники об’єднання з задоволенням ознайомилися з новими віршами, що увійшли до альманаху. По особливому лягли на серце одноклубників  рядочки А. Кичинського:

Найзолотіше відлітає першим.

Але ж я не про осінь.

Аж ніяк не про осінь.

Я про найзолотіших,

Котрі нас прикривають собою…

…Наші найзолотіші відлітають за сонцем.

А ми, дивлячись їм услід,

Не стільки від сонця, як від їхнього сяйва

Мружимо очі до щему, до болю.

До сліз.

  Ведуча зустрічі літераторів зауважила, що окрім відомого поета, лауреата Шевченківської премії А. Кичинського до альманаху увійшли  твори і інших добре знаних на Херсонщині поетів і прозаїків Надії Гуменюк, Олени Маляренко, В. Куликівського, Я. Антоненко та зачитала деякі з віршів цих творчих особистостей.

   Далі Ірина Добровольська повідомила, що жовтень подарував нам, «дивословівцям» приємну подію – ювілей надзвичайно мудрої, оптимістичної, талановитої людини, нашої одноклубниці  –  Лариси Климашівської, чудовий привід у колі друзів посидіти за горнятком чаю і смачнючим пирогом, погомоніти , позгадувати, побажати, зрештою, помріяти.

  У кожного  колеги по літоб’єднанню знайшлося добре, гарне, щире, тепле, підбадьорююче слово для пані Лариси, а підвела вітальний підсумок напівжартівлива ода на честь ювілярки, яку у співавторстві написали Лідія Кишиневська і Ірина Добровольська.

                                 О, Ларисами - чайками світ багатий

Вони, як злитки золоті,

Тому не просто розказати

Яка Іванівна в житті,

А мо'й розповідать не треба,

Бо що слова, звичайний звук!

А два по тридцять впало з неба

Та ще й плюс десять наяву.

Довкіл заблискало сталево

Дощем врожайним затягло

Добром позолотило в жовтні

І друзів коло розцвіло…

… Тож привітаємо Ларису Климашівську,

Достойну жінку нашого села!

І скажемо в оцю святкову днину

Хай квітне їй медовий вік!

І «дивословівська» родина додасть:

       На многа, многа, многа літ!                                               

   Ще довго не розходилися «дивословівці», вітали колегу, читали вірші про осінь свої і відомих поетів, ласували гарячим чаєм та солодощами, обговорювали осінні красоти…

  Густими туманами, полум’яною ковдрою листя та першими іскорками інію щедро встилає землю осінь. Зупиніться на мить! Відчуваєте, яка урочисто-прекрасна атмосфера панує навкруги?  Неймовірні відчуття !  Чудовий осінній настрій!  

     Затишної осені, друзі!