Почесні громадяни селища Каланчак: Микола Шахов

                     Почесні громадяни селища Каланчак …

    7 вересня 2004 року з нагоди святкування 210-ї річниці заснування селища депутати Каланчацької селищної ради на XIV сесії  XXIV скликання прийняли рішення про присвоєння звання «Почесний громадянин селища» з врученням пам’ятних знаків п’ятьом особистостям, які кожен у свій час, будували селище, захищали його від ворогів і знову відбудовували. Ростили молоду зміну і дбали про здоров’я його мешканців. Творили сучасну історію Каланчака і працювали на його перспективу.    

     Каланчацька центральна бібліотека пропонує вашій увазі цикл розповідей про наших почесних громадян.

                
                              Шахов  Микола  Олександрович

 Учасник Великої Вітчизняної війни. Вчитель, організатор вечірньої школи.
                               Почесний громадянин селища Каланчак.
       

Микола Олександрович Шахов вніс вагомий внесок в розвиток освіти в Каланчацькому районі. Як ветеран Великої Вітчизняної війни проводить велику військово-патріотичну роботу серед молоді селища.
      Народився 8 лютого 1924 року у багатодітній сім'ї селян-середняків Шахових Єфросинії Василівни та Олександра Гавриловича на Морозівських хуторах Чаплинського району. А прадіди Шахових переселилися з Росії, з Тульської області в наш Таврійський край.
     У 1930 році родина у складі батька Олександра Гавриловича, матері, Чебукіної Єфросинії Василівни, сина Миколи і чотирьох доньок – Ганни, Ольги, Тетяни, Марії переїхала на постійне місце проживання в село Червона Зірка Новопавлівської сільської ради Херсонської області.
   В родині Шахових була своя земля, але з колективізацією, створенням колгоспів у 1937 році землю в родині відібрали. Батька репресували як ворога народу і вислали в табори Архангельської області на станцію Пукса. Листи від тата приходили до 1941 року. Лише у 1989 році прокуратурою Херсонської області Шахова Олександра Гавриловича як жертву сталінського режиму було реабілітовано.
    Батьки вступили до колгоспу «Серп і Молот».
    З 1931 року навчався у Новопавлівській початковій школі, у 1935 – 1938 роках здобував семирічну освіту у Каланчацькій школі № 1, а 10-й клас закінчив в Новокиївській середній школі Каланчацького району з відмінними оцінками і подав заяву до Миколаївського кораблебудівного інституту через викладачів, котрі приїздили на зустріч із школярами. Це була його мрія, але мрія виявилася нездійсненною.
     20 червня 1941 року випускник школи Микола Шахов склав останній екзамен й як завжди на відмінно. Й не очікував, не знав й наступного літнього погожого дня 21 червня 2041 року, коли з однокласницями кружляв у святковому випускному вальсі, що за кілька годин почнеться жахлива війна й все переплутає в його юнацьких планах та мріях.
    Й далі, замість екзамену до вищого навчального закладу Миколі Шахову довелося складати значно суворіший іспит на мужність, сміливість,  відданість Батьківщині, на життя.
    Підчас німецької окупації з вересня 1941 року по листопад 1943 року проживав з матір’ю у селі Новопавлівка і працював на полі в общині. Після звільнення території Каланчацького району від окупантів  7  листопада 1943 року був призваний Каланчацьким РВК до лав Червоної Армії, вперше надів солдатську форму і був направлений на фронт у складі 260-го Гвардійського полку 86-ї Гвардійської Стрілкової дивізії. Й у складі цього полку служив автоматником до липня 1945 року.
    Важке випробовування випало на роки його юності. З листопада 1943 року й  до Дня Перемоги війну пройшов пішки, йому довелося визволяти Херсон, Миколаїв, Одесу. Біля Миколаєва був поранений, але на щастя, поранення було легким, але, все одно, довелося тимчасово на деякий час залишити побратимів. Лежав у госпіталі, після одужання довелося попрацювати санітаром, через деякий час повернувся на фронт.
     Повернувшись у полк, далі з побратимами брав участь у визволенні Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщини. Австрії, Чехословаччини. Микола Олександрович виносив з поля бою поранених, надавав першу медичну допомогу – йому знадобилися знання та досвід, які отримав знаходячись у госпіталі та працюючи деякий час санітаром. Першим, кого довелося рятувати, був Петро Козуб – земляк з рідної Новопавлівки. Пам’ятає скромний солдат Микола Шахов, як з почестями і без почестей ховав загиблих товаришів, яке, на превеликий жаль, траплялося.
    Пам’ятає, як прості люди з великою радістю зустрічали своїх визволителів. В Югославії до них на зустріч вийшло все село із хлібом-сіллю, пам’ятає скромне  частування та щирі рукостискання братів – слов’ян. А підчас перебування в Угорщині йому було наказано виконувати обв’язки зв’язківця. Селяни подарували йому коня щоб міг своєчасно доставляти повідомлення. А старенька австрійка шукала на голові військових – визволителів роги. Тому що так ворожа пропаганда зображала радянських солдат. Згадує Микола Олександрович й зустріч з американськими солдатами в Чехословаччині в містечку Чеська Будовіца, дружні привітання, рукостискання, обмін сувенірами.
     У Миколи Олександровича Шахова на почесному місці зберігаються нагороди: медаль «За победу над Германией 1941 – 1945», медаль «За боевые заслуги», орден «Отечественной войны» II ступеню, орден «За мужність», медаль «Отечественной войне 1941-1945», медаль Жукова, медаль «Захиснику Вітчизни» та багато ювілейних.
     Після демобілізації у травні 1947 року працював інструктором Осоавіахіма Каланчацької районної ради, завідуючим Новопавлівським сільським клубом, вчителем математики Новопавлівської 7-річної школи, директором   Гаврилівської  7-річної школи.
    З 1951 по 1957 роки навчався заочно в Херсонському педагогічному інституті ім. Н.К. Крупської.
   Добрі знання, хист до педагогічної діяльності, великі організаторські здібності не залишилися не поміченими. Незабаром Микола Олександрович був призначений на посаду директора Каланчацької середньої школи № 1, а у 1969 році – завідуючим районним відділом освіти.
     Микола Олександрович є засновником вечірньої школи в Каланчацькому районі.
   Перебуваючи на пенсії, ще деякий час працював учителем математики Привільської загальноосвітньої школи.
    Зараз перебуваючи на заслуженому відпочинку, пише вірші, зустрічається з друзями, бойовими побратимами, колегами. А побратимів з кожним роком стає все менше й менше. Залюбки зустрічається з школярами, молоддю, ділиться своїми спогадами воєнних років.
   10 лютого 2014 року в Комунальному закладі «Центр дитячої та юнацької творчості Каланчацької районної ради Херсонської області»  Шахова Миколу Олександровича, засновника вечірньої освіти в районі привітали з 90-річним ювілеєм.
    Днями Микола Олександрович Шахов відсвяткував 97-й рік народження. Й хоча здоров’я інколи дає про себе взнаки, він полюбляє їздити на велосипеді, поратися по господарству, вести дружні бесіди, ділитися своїм великим досвідом з рідними.
    А перебравши сімейних архів створив чудову збірку спогадів в документах і фотографіях «Пам’ять. Дітям, онукам, правнукам …» 
    Рішенням тридцять восьмої сесії восьмого скликання від 29 січня 2019 року за № 876 Шахову Миколі Олександровичу присвоєне почесне звання «Почесний громадянин селища Каланчак».
   Життя Миколи Олександровича Шахова є яскравим прикладом для наслідування молодому поколінню.

Почесні громадяни селища Каланчак: Анатолій Харченко

 
                   Харченко Анатолій Григорович

Історик, дослідник, краєзнавець.  Почесний громадянин селища Каланчак.

    

 Анатолій Харченко увійде в історію селища Каланчак,  Каланчацького району, Херсонщини, як дослідник – краєзнавець, дослідник місцевої маловідомої давньої історії Південної Херсонщини, який зумів уміло її висвітлити та показати пам’ятки давнини, відновити та зберегти вціліли пам’ятки. Його історичний та географічний нарис «Каланчак та його околиці»   в 2-х томах напевно стане вагомим додатком для розвитку туристичного та оздоровчого бізнесу, рекреаційного розвитку торі торій, прилеглих до Чорного та Азовського морів.                                           
    В органах прокуратури області працює більше 30 років. Прокурор Бериславського району, старший радник юстиції. Почесний працівник прокуратури України.
  Анатолій Харченко народився 1953 року  в селищі Каланчак Херсонської області. Тут пройшли його дитинство та шкільні роки.
 Трудову діяльність розпочав робітником цегляного заводу. Протягом 1971-1973 років служив у лавах Радянської Армії.  
 У1978 році закінчив Харківський юридичний інститут. З липня 1978 року працював помічником прокурора Бериславського району, слідчим прокуратури Бериславського району.
 У січні 1995 року Анатолія Григоровича призначено прокурором Бериславського району на другий, а грудні 1999-го — на третій строк конституційних повноважень…
 Нагороджений нагрудним знаком «Почесний працівник прокуратури України».
Займається дослідництвом півдня Херсонщини.
Автор історичного та географічного нарису «Каланчак та його околиці»   в 2-х томах.
 Анатолій Харченко був ініціатором відкриття обеліску загиблим та померлим воїнам на території району і селища підчас воєнних операцій у 1942 - 1943 роках. Обеліск був відкритий 8 травня 2015 року у День пам’яті та примирення на центральному кладовищі Каланчака.

 

Почесні громадяни селища Каланчак: Олександра Супрун

               

               Супрун Олександра Іванівна
 
Відмінник народної освіти України. Почесна громадянка селища Каланчак
                                                                                                       Учителю, перед твоїм
                                                                                                       Схиляюсь я ім’ям …                   

Тернистим видався її життєвий шлях…
    Народилася перед самою війною, 01 квітня 1941 року в селищі Каланчак Херсонської області в багатодітній сім'ї сільського коваля.
    На її дитячу долю випало воєнне лихоліття Великої Вітчизняної війни. Олександра Іванівна має статус «Дитина війни».
   Шестеро дітей виховувало подружжя Кравченків:  Іван Семенович та Мотрона Тихонівна.
 Олександра Іванівна дуже любила вчитися, захоплювалася уроками української літератури, любила поезію. Завжди була активісткою, займалася спортом, зокрема акробатикою. Це приносило їй велике задоволення, додавало сили і краси.
У  1959 році закінчила 10 класів Каланчацької середньої школи № 1. По закінченню школи вступила до медичного училища, мала намір продовжити сімейну традицію. Але, на щастя, дуже швидко зрозуміла, що медицина – не її покликання. В її уяві завжди лунала мамина пісня, яка пізніше переросла в глибоке захоплення літературою.
     Усе частіше брала до рук шевченківський «Кобзар», поезії з якого всі знала напам'ять. У душі все частіше бриніла ніжна мелодія неповторної чарівності слова.
    Олександра Іванівна з кожним днем все більше відчувала, що повинна навчати дітей, прагнула разом із ними поринути у світ прекрасного. Думками вона була вже у школі, серед допитливої, гомінливої дітвори. Мріяла, як поведе їх безкрайніми шкільними просторами в незвідану чарівну, незабутню країну знань, у цікавий та загадковий світ рідної мови та літератури.
       Мрія дівчини здійснилася – доля привела її до Херсонського педагогічного інституту. Стала студенткою філологічного факультету. Навчалася і одночасно працювала вчителем восьмирічної школи. З успіхом закінчила Херсонський педагогічний інститут, філологічний факультет, за спеціальністю українська мова і література.
    Педагогічну діяльність розпочала в 1960 році, вчителем Гаврилівської  восьмирічної школи, а згодом – Новокиївської середньої школи.
    З 1967 по 2020 рік працювала вчителем української мови і літератури Каланчацької загальноосвітньої школи I-III ступенів № 1.
    За 50 років педагогічної діяльності здобула високий авторитет і визнання на теренах освіти Херсонщини.
     Олександра Іванівна Супрун досягла найвищих вершин своєї праці й понині залишається для багатьох поколінь вдячних каланчакців головним світочем у їх інтелектуальному житті.
  Позаду тяжкі дороги. Кожен її урок – це відкриття, пізнання нового, незвіданого. Література і мова - предмети, які впливають на формування світогляду юних, допомагають в ідейному загартуванні. І провідником у цей світ була Олександра Іванівна, яка навчала дітей бути мудрими, долати труднощі, обирати правильну стежину в житті, формувати характер та загартовувати волю, уміти відрізняти добро від зла.
     Відзнаки Олександри Супрун:
   Супрун О.І. –  «Кращий учитель селища Каланчак 2004 року» (до 210- річниці заснування селища Каланчак).
  У 2011 році – нагороджена ювілейною медаллю «20 років Незалежності України».
    У 2006 році – учасниця «Конгресу захисту української мови».
    Отримала звання «Заслужений вчитель України».
 Досвідчений педагог-словесник, вона створила власний стиль і власну систему навчання рідної мови, досвід Олександри Іванівни Супрун вивчається і пропагується на обласному рівні Південноукраїнським регіональним інститутом післядипломної освіти і Херсонським педагогічним університетом.
  Найвища ж нагорода вчителя – її учні, неодноразові переможці Всеукраїнського конкурсу знавців рідної мови ім. П. Яцика.
Немає жодної людини у нашому селищі, районі, яка б не зна­ла цю чудову, прекрасну жінку, справжнього майстра педагогічної справи, яка завжди прагне робити людям добро. А. С. Макаренко говорив: «У людини повинен бути єдиний фах – вона по­винна стати великою людиною. Якщо ти зможеш зрозуміти цю вимогу, скрізь для тебе буде цікаво, і скрізь ти зможеш дати що-небудь цікаве в житті». Саме такою є вчителька Супрун Олександра Іванівна.

Почесні громадяни селища Каланчак: Катерина Самойлик

                   Самойлик Катерина Семенівна

 Народний депутат України. Заслужений вчитель України.
Почесна громадянка селища Каланчак.
  

   Народилася 20 грудня 1951 року в селі Новоолександрівка Каланчацького району. У 1967 році закінчила Новоолександрівську восьмирічну школу і вступила до Берисласького педагогічного училища, по закінченні якого працювала за направленням у Херсонському дитячому будинку.
 З 197З року працювала вчителем, а потім директором Новоолександрівської восьмирічки, заочно закінчивши Херсонський державний педагогічний інститут, а у 1988 році — Київську вищу партійну школу.
 3 1979 року працювала в апараті Каланчацького райкому партії: лектором, заступником завідуючого та завідуючим ідеологічним відділом, секретарем та другим секретарем Каланчацького райкому компартії.
 З 1992 року-вчитель російської мови та світової літератури у Каланчацькій середній школі №1 .
 У 1994 році обрана народним депутатом Верховної Ради України Чаплинським виборчим округом, де працювала головою підкомітету у справах прав людини та національних меншин.
 У 1998 році знову обрана депутатом Верховної Ради України по загальнодержавному округу за списками Комуністичної партії України.
Була обрана народним депутатом Верховної Ради України 6 скликань поспіль.
Працювала першим заступником голови Комітету з питань молодіжної політики.
 З 2002 року після третього обрання народним депутатом очолювала цей комітет.
 Є головою Вищої жіночої Ради Всеукраїнського Союзу «Жінки-трудівниці за майбутнє дітей України" та Українського відділення міжнародного Фонду єдності православних народів.
 Самойлик Катерині Семенівні присвоєне звання „Заслужений вчитель України".
 Нагороджена Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Почесною грамотою Верховної Ради України.
 
 

Почесні громадяни селища Каланчак: Лідія Радіонова

                                        Радіонова Лідія Леонтіївна

Ветеран Великої Вітчизняної війни. Відмінник народної освіти України. Почесна громадянка селища Каланчак.      

 Народилася 03 червня 1932 року в селищі Каланчак Херсонської області. На долю неповнолітньої дев'ятирічної Лідії випали тяжкі випробування Великої Вітчизняної війни, окупації селища, які назавжди закарбувалися в її пам'яті.
    У 1950 році закінчила 10 класів Каланчацької середньої школи № 1 імені Н.К. Крупської й вступила в Херсонський педагогічний інститут, на природничо-геграфічний факультет, який закінчила з відзнакою.
   Згодом вступила до Сімферопольського педагогічного інституту, на географічний факультет, який також закінчила з відзнакою.
   Педагогічну діяльність розпочала у 1954 році в Каланчацькій середній школі №1 вчителем географії, заступником директора з навчально-виховної роботи.
   З 1968 по 1988 роки Лідія Леонтіївна Радіонова працювала інструктором, завідуючою відділом пропаганди і агітації, секретарем з ідеологічних питань Каланчацького райкому партії.
   За роки творчої, життєдіяльності внесла вагомий особистий внесок у розробку соціальної сфери селища, району : дошкільної, шкільної, позашкільної освіти, культури, медичних закладів.
   Має високі урядові відзнаки і нагороди: орден «Знак Пошани» (1986);
медаль «За трудову доблесть» (1973); орден «Знак Пошани» (1977), « Відмінник освіти України» (1982)
   Ветеран Великої Вітчизняної війни, виявляє високу соціальну активність, веде велику інформаційно-пропагандистську роботу з патріотичного виховання серед учнівської молоді селища, населення Каланчацького району.