І знов каланчацькі літератори – в бібліотеці !

     В останній день місяця в літературно-мистецькій залі Каланчацької центральної бібліотеки відбулося травневе засідання літературного клубу «Дивослово».

    Як завжди.  на своїх зустрічах любителі та шанувальники літературного слова торкаються багатьох тем і поєднують різні форми роботи.

Цього останнього весняного дня на засіданні місцевих аераторів  було об’єднано бібліо – parti : сучасна українська проза, обговорили твори Т. Прохаська та Н. Сняданко з нагоди ювілейних дат їх народження, познайомилися з  прозовою творчістю членів клубу «Дивослово» і почитали глибоко філософські з легким серпанком іронії  рубаї Омара Хайяма, якому відзначаємо 970 років з дня народження.    Окрім того у повні було розкрито ще одну тему – любовна лірика в сучасній українській літературі під назвою –

  «Я навіжена, я – дитя любові

  Мені без неї білий світ глевкий».

   Звичайно назва ця теж не випадкова, ці рядочки належать перу Ліни Костенко, які вона вклала в уста своєї легендарної героїні Марусі Чурай.

  Згадка про Чураївну, звісно теж не випадковість – в цьому році виповнюється 365 років від дня смерті талановитої поетки і піснярки. До речі її пісні живуть серед нас і сьогодні. Учасники засідання залюбки послухали  чудові пісні «Віють вітри»,  «Ой не ходи, Грицю», «Грицю, Грицю, до роботи», «Сидить голуб на березі», «За світ встали козаченьки», «Котилися вози з гори», «Ішов милий горонькою» у виконанні відомих солістів і колективів. І одразу стало зрозуміло, чому Л. Костенко говорить про свою героїню –

 "Ця дівчина не просто так, Маруся. Це - голос наш.

 Це - пісня.

Це - душа."

Не раз на засіданні літоб’єднання  звучали ліричні рядочки пані Ліни і виконанні О. Марченко, яка просто кохається у творчості поетеси. 

Далі читали твори Марії  Матіос, Оксани Куценко, Маріанни Кіяновської, Марини Савки, Оксани Забужко. Саме її поетичні рядки  схвилювали серце:

“Коханий!” — я пишу це слово навпрошки,
Навскіс через листок, і так, немов уперше:
Уперше — на віку, і вперше — на віки
Учвал через рядки летить високий вершник!
Це слово — з задихань, з притислих-к-грудям рук,
Це слово вище слів: за ним — вже тільки стогін!..
“Коханий” — видихай, чи: тонко цвьохнув лук,
Пустивши в ціль стрілу із простору пустого.
І тільки ніжний черк — і отерп по душі:
Тривкіше всіх присяг, легке, як дух без тіла,
Це слово (о, замри!) — переступом межі,
Й нічого вже не бійсь, якщо — переступила…

Учасниця клубу Тетяна Бабенко прочитала своє нове  оповідання, в якому тісно переплелися романтичні стосунки, історія села Хорли і чуттєві описи південної природи і моря.

   Лариса Климашівська порадувала солідним поетичним доробком прочитавши багато власних віршів, сповнених роздумів, міркувань, спогадів.

   Наймолодший член клубу і онук пані Лариси, Іван Сорокін не відстає від бабусі і вкотре порадував і здивував глибиною своєї думки і талантом, прочитавши оповідання і вірш.

   На завершення засідання, від завсідників літоб’єднання надійшло кілька цікавих пропозицій, які ми спробуємо втілити і обов’язково поділимося здобутками з широким загалом.

   Ось так під ореолом легендарної Марусі Чурай ми прожили три години, пам’ятаймо, що ми українці і нам є чим пишатися!

   Друзі, звертаємося до вас словами М. Матіос

Смакуйте це життя.

Бо іншого – не буде.

Смакуйте це життя –

Бо іншого – не є.

Бо кожен Божий день

Б’є кулею у груди,

А потім – як шампань.

І все воно твоє.

Смакуйте це життя!

Не слухайте нікого.

Ніхто вам не суддя,

Бо наш суддя – не тут.

Є дні від сатани.

А є ще дні від Бога.

І фокус весь у тім,

Що все життя батут…

…Життя – воно вино.

Спивайте час і день цей:

Минає швидко все,

Мов слід од журавля…