Меморіальна дошка Ю.Іржику, Герою АТО

  
      Меморіальна дошка патріоту України,  Герою АТО  Юрію Івановичу Іржику нагадуватиме теперішнім та майбутнім покоління про цю страшну неоголошену війну …  

      Юрій Іржик  народився 22 квітня 1988 року в с. Заводське Чортківського району Тернопільської області, невдовзі сім’я переїхала до смт Каланчак на Херсонщину.
      Тут закінчив Каланчацьку ЗОШ № 1.
      З травня 2006 по травень 2007 року служив в лавах армії.
     У  2014 році був знов призваний до Збройних сил України, служив на сході України у зоні бойових дій.
     Мав звання «сержант», був командиром другої роти першого взводу 21 батальйону "Сармат»,  позивний «Йожик»
     З 20 серпня 2015 року продовжував службу за контрактом. Загинув 23 травня 2016 року під час виконання бойового завдання в районі м. Маріуполя Донецької області.
    18 жовтня 2016 року на будівлі Каланчацької ЗОШ № 1 Юрію Іржику встановлено меморіальну дошку.
     Указом Президента України № 23/2017 від 3 лютого 2017 року, "За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).    

  

Меморіальна дошка О.Березі, Герою АТО

 

     Меморіальна дошка патріоту України, Герою АТО, кіборгу Олександру Григоровичу  Березі  нагадуватиме теперішнім та майбутнім покоління про цю страшну неоголошену війну …

      Народився 28 липня 1971 року в смт Каланчак Херсонської області.
     Служив у 79 – ій аеромобільній бригаді у званні молодшого сержанта, був командиром бронетранспортера.
     Загинув під час штурму Донецького аеропорту в результаті мінометного обстрілу.
    Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, "За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі",  нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
     Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
     У Олександра залишились дружина та дві доньки:  Анастасія  (1998 р.н.) і  Ганна (2006 р.н.)
     Похований в смт Каланчак Херсонської області на центральному кладовищі.
  21 травня  2015 року в  Каланчацькій ЗОШ № 1 встановлено меморіальну дошку в пам’ять про нашого Героя – кіборга.
    В селищі Каланчак вулицю М. Горького перейменовано на вулицю Олександра Берези.
    В центрі селища  Каланчак встановлено меморіал загиблим в АТО – ООС трьом  землякам, серед них Олександр  Григорович Береза.

Меморіальна дошка В. Серебринському, Герою АТО

 
       Меморіальна дошка патріоту України, Герою АТО  Володимиру Олександровичу Серебринському нагадуватиме теперішнім та майбутнім покоління про цю страшну неоголошену війну …

     Народився 29 грудня 1967 року в с. Дергачі Харківської області.
     Після закінчення Новопавлівської середньої школи вступив до Каховського професійно - технічного училища, яке закінчив з відзнакою.
     З 1986 по 1988 рік проходив строкову службу в Казахстані. Демобілізувавшись з лав Збройних Сил  повернувся в рідну Новопавлівку, працював водієм. Одружився, разом з дружиною ростили сина.
      В 2014 році був призваний до збройних Сил України, проходив службу у військовій частині В2830 в смт Черкаське Дніпропетровської області, а потім у складі 93 окремої механізованої бригади третього механізованого батальйону в Донецькій області.
      Загинув 13 вересня 2014 року в бою  в селі Красний Партизан  Ясинуватського району Донецької області.
      Указом Президента України № 473/2015  від 13 серпня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
      У Володимира залишились дружина та син.
      Похований в с. Новопавлівка Каланчацького району Херсонської області.
      3 березня 2016 року на стіні Новопавлівського НВК імені В.Д.Реут  відкрито меморіальну дошку на честь Серебринського  В.О. – Героя АТО.
      В центрі селища Каланчак встановлено меморіал загиблим в АТО – ООС трьом  землякам, серед них Володимир Олександрович Серебринський.

Пам’ятна дошка лікарю Михайлу Бичкову

 
   Пам’ятна дошка колишньому головному лікарю Михайлу Олеговичу Бичкову.  (12.07.1959 – 22.06.2013)          10 січня 2014 року було відкрито меморіальну дошку головному лікарю Каланчацької районної лікарні Бичкову Михайлу Олеговичу.
    Рішення про встановлення меморіальної дошки було прийняте на XXXIII сесії Каланчацької районної ради 26 грудня 2013 року за зверненням колективу Каланчацької районної лікарні.
    Завдяки його зусиллям побудовано медичний комплекс. Михайло Олегович Бичков вніс великий внесок в розбудову районної лікарні, зокрема в її будівництво, оформлення інтер’єру, придбання обладнання, комплектування медичним персоналом, висококваліфікованими лікарями й сам був талановитим лікарем, як кажуть в народі, від Бога, відповідальним керівником.
    Михайло Олегович Бичков, ще дуже молодим після тяжкої і тривалої хвороби передчасно пішов з життя.

Монументи воїнам-землякам та Льотчику І.Ф.Билову

  
         Монумент воїнам-односельцам  встановлено на території Каланчацької філії  ПАТ «Херсонгаз».

        До 9 травня 2014 року було відновлено монумент воїнам-односельцям, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, який знаходиться на території Каланчацької філії  ПАТ «Херсонгаз».
        Й хоча ця споруда і не входить до переліку об’єктів власності філії, але трудовий колектив постійно дбає про належний стан монумента, вигляд місця, де увіковічено пам’ять про тих, хто віддав своє життя за наше мирне майбутнє.
        Це місце є майданчиком, де традиційно проводяться мітинги за участю трудового колективу підприємства та почесних гостей, присвячені знаменним історичним датам – День Перемоги та День визволення Каланчака.
        Але монумент є насамперед архітектурною спорудою, яку час та клімат з кожним роком все ж таки руйнують. З урахуванням цього та метою збереження пам’ятника адміністрація філії, трудовий колектив та за підтримки  голови правління ПАТ Зангієва А.Г. здійснила заходи з реконструкції пам’ятної споруди, ремонту зруйнованих елементів та оздоблювальні роботи з відновленням захисного покриття монументу.
      Нехай такі факти поваги до нашої історії вселяють в наші серця надію на краще майбутнє та мирне життя.
     Ніколи знову !!!

***

Пам’ятник
загиблим воїнам-односельцям та військовому
льотчику І.Ф.Билову в с. Новопавлівка. 

Пам’ятник загиблим воїнам у німецько-радянській війні 1941 – 1945 років, жителям сіл Новопавлівка та Семихатки, було встановлено у 1963 році в центрі села Новопавлівка.
  На цьому місці перепохований військовий льотчик, лейтенант   Іван Федорович Билов, який загинув у повітряному бою над Семихатками. Біля підніжжя пам’ятника викарбовано імена  66  новопавлівців (воювало 107 осіб), які не повернулися з війни та ім’я Івана Федоровича Билова  – військового льотчика.   
     З нарису  В.Д.Реут «Новопавлівка. Погляд крізь роки»:  «В грудні 1943 року над селами Семихатки та Новопавлівка  стояв густий туман, сипалася сніжна крупа. В селі відчувався неспокій. Тривоги  додав рев літаків, вони летіли парами низенько над землею.  В густій ​​імлі не було видно розпізнавальних знаків. Й раптом здригнулася земля. Один з залізних соколів здійнявся під хмари й врізався метра зо два в землю. Фюзеляж загорівся, було чути вибухи боєприпасів, якими була навантажена повітряна машина.     
  Коли вогонь стих, жителі Семихаток дістали тіло радянського пілота, поховали його зі всіма почестями на маленькому кладовищі біля лісної смуги. Імені героя ніхто не запам’ятав, але в поминальні дні, весною, пірамідку й зірку на ній фарбували, могила завжди була доглянута.     
   Минуло 20 років.
   У 1963 році головою колгоспу «Серп та Молот», куди входили Семихатки, був колишній військовий льотчик Богдашевський Іван Романович, 5 листопада  він організував перепоховання невідомого пілота.    
   При перепохованні був знайдений орден. За його номером було встановлено прізвище  льотчика – Билов Іван Федорович, родом  був з селища Лопасня Московської області».
 Льотчика Билова І.Ф. перепоховали в центрі села Новопавлівка, спорудили пам’ятник загиблим воїнам, на якому викарбували прізвища всіх загиблих односельчан та пілота Билова І.Ф.  
Новопавлівські юні слідопити з гуртка «Факел», щзо діє при місцевому краєзнавчому музеї,  розшукали рідних льотчика, які проживають у м. Чехов (в минулому с. Лопасня) Московської області Росії.
   У листопаді 1963 року, у дні святкування 30-річчя звільнення Каланчацького району в Новопавлівку приїхали рідні героя – рідна сестра Марія Федорівна з невісткою. Відбулися зустрічі в музеї села, біля пам’ятника, а в будинку культури проведено вечір-реквієм, присвячений визволителям півдня України від нацистів.      
    Каланчацький район визволяв від нацистів 402 винищувальний авіаційний полк, льотчиком якого був І.Ф.Билов.     
  Могилу друга відвідали льотчики – бойові побратими: П.Ф.Гаврилін, С.П.Шпуняков – Герої Радянського Союзу , механік полку – В.Ф.Шаповалов,  поет О.П.Бровко.
      З історичної довідки про І.Ф.Билова:
     Народився 30 серпня 1920 року в с. Лопасня  Чеховського району Московської області. З успіхом закінчив 10 класів місцевої школи. Улюблені предмети; математика, фізика, хімія. Багато часу приділяв спорту( лижі, гімнастика, стрільба, футбол. Добре грав у шахи.     
   Мав багато друзів, але найбільш вірних два – Чернишова Івана та  Малина Івана. Вони були нерозлучними друзями.  Їх так й називали – «Три Івана». Після закінчення школи вони втрьох пішли працювати на арматурний завод, а ввечері навчалися в аероклубі.        
     Як успішних учасників клубу в 1940 році їх направили на навчання в Качинське авіаційне училище льотчиків-винищувачів. Датою вступу на військову службу вважається 26 березня 1940 року.    

Друзі пригадують високого юнака Билова, коренастого, атлетичної статури, який вчився дуже добре. Після теоретичного курсу почав літати в першій п’ятірці. Життя в училищі було не із легких – готували воєнних льотчиків-винищувачів,  хлопців готували до війни. Але молодість брала своє, юнаки з задоволенням брали участь в художній самодіяльності, залюбки співали в хорі.
    Далі – льотна частина в м. Біробіджан.  У 1941 році був створений 402 винищувальний полк  особливого призначення. Іван Федорович у 1942 році був направлений в цей полк командиром загону.
   Перші бойові польоти на Кубань – «бойове хрещення», здійснив 20 квітня 1943 року в район Малої Землі під м. Новоросійськ.
  За два неповних місяця боїв лейтенант І.Ф.Билов здобув чималий бойовий досвід. На його рахунку було збито майже десяток ворожих літаків.   
 Бойових завдань було багато, але не було легких. Команждиром загону, лейтенантом Іваном Биловим здійснено багато повітряних боїв, знешкоджено багато літаків на землі та в повітрі, живої сили та воєнної техніки ворога.
  Далі були повітряні бої біля Донбасу, брав участь у звільненні Мелітополя, нашого краю – Асканії-Нової, Чаплинки, Новопавлівки. Тут, в Новопавлівці, й «залишився» назавжди.
 Льотчик Іван Федорович Билов був нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни I степеня, Червоної Зірки та багатьма медалями.
    Ім’ям льотчика І.Ф.Билова в Новопавлівці найменована вулиця.
  В усі святкові дні мешканці села відвідують пам’ятник загиблим воїнам з найкращими квітами, переповідають історію льотчика Івана Билова, який загинув в повітряному бою над селом.