Почесні громадяни селища Каланчак: Дмитро Пшеничний

                     

                     Пшеничний Дмитро Матвійович (1927 – 2008)

                            Багаторічний голова Каланчацької селищної ради.

                                    Почесний громадянин селища Каланчак
 

         Народився 27 січня 1927року в с. Каланчак. З 1934 року навчався у Каланчацькій початковій школі  № 2 (з 1935 року – Каланчацька середня школа № 1), сім класів закінчив у 1941 році вже у середній школі № 1.
         Трудову діяльність розпочав у 1943 році на різних роботах. А у 1944-му був призваний до лав Радянської Армії. Після демобілізації у 1951 р працював директором Каланчацького районного будинку культури.
        У грудні 1952року був  переведений на посаду інструктора організаційного відділу Каланчацького районного комітету компартії України.
       У 1957-1960 роках був слухачем Одеської вищої партійної школи. Повернувшись до рідного селища, працював заступником голови колгоспу, керуючим відділу, секретарем первинної партійної організації господарства „40 років Жовтня».
       3 1972 по 1987 роки обирався на посаду голови Каланчацької селищної ради. З цієї посади пішов і на заслужений відпочинок.
        За період своєї трудової діяльності Дмитро Пшеничний  зробив значний внесок у розвиток господарської та соціальної інфраструктури селища,       залишив вагомий слід в історії Каланчацької селищної ради.  Він п’ятнадцять років поспіль успішно очолював селищну громаду. В період його діяльності Каланчак лідирував  в області, проводилися обласні семінари. Селище значно покращало, набула розвитку інфраструктура, спостерігалася розбудова, було  заасфальтовано головні і об’їздні дороги навкруг, збудовано повністю три мости через річку Каланчак, а також міст на вулицю Садову, школи, лікарня, будинки культури, кінотеатр, житловий фонд, реконструйована вулиця Херсонська, відкрито меморіал загиблих односельців, закладений парк …
    05 травня 2008 року Дмитра Матвійовича не стало. А гарні справи по розбудові селища надовго будуть в пам’яті вдячних нащадків.

Почесні громадяни селища Каланчак: Іван Маличенко

             

                      Маличенко Іван Тимофійович (1932 – 2014)

                Герой соціалістичної праці, ланковий  радгоспу "Каланчацький". 

                                   Почесний громадянин селища Каланчак.

 «Ах, скільки радості, коли ти любиш землю,

  коли гармонії шукаєш у житті!»  А.Малишко. 

 Гордістю  нашого району, та й Херсонщини, є Герой  соціалістичної праці, який прославив наш степовий край, ланковий сільськогосподарських угідь колишнього радгоспу «Каланчацький»  Іван Тимофійович  Маличенко – людина неординарна,  до  безтями закохана в працю хлібороба, в рідну землю та її трудівників.
      З самого ранку, тільки починало світати, та до самого пізнього вечора він був у полі, серед моря золотої пшениці, милувався  кожним колоском добірного зерна…                  
      А народився  Іван Феодосійович 28 травня1932 року в селищі Каланчак. Тут пройшло його дитинство та юнацькі роки. Навчався в Каланчацькій ЗОШ № 1.
    Через скрутне становище у сім’ї у воєнні та повоєнні роки, закінчивши тільки п’ять класів пішов працювати у колгосп «XVII партійний з’їзд» на різні роботи. А 1949 року отримав від колгоспу направлення на курси трактористів до Каланчацької Машино-тракторної станції (МТС).
     Протягом 1952 – 1955 років  проходив службу у лавах Радянської Армії.
  Після демобілізації повернувся до рідного селища і працював трактористом в МТС, у колгоспі „Перемога", який пізніше реорганізувався в радгосп   «Каланчацький».
      В 1967 році після започаткування ланкової системи в сільському господарстві на зрошених землях очолював механізовану ланку з  п’яти чоловік, яка на 640 гектарах зрошувальної землі займалася вирощуванням кукурудзи, пшениці, сої на зерно, кукурудзи на силос та люцерни на сіно. З одного гектара збирали по 80-100 ц кукурудзи та по 700-800 ц  зеленої маси.
      Прославив наш район високими врожаями кукурудзи та інших кормових культур.
      За досягнення визначних результатів нагороджений орденом Леніна, орденом Жовтневої революції, орденом Дружби народів, а в 1976 році присвоєне почесне звання Героя соціалістичної праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і молот».
     Про Івана Тимофійовича Маличенка складено декілька пісень, які залюбки виконуються учасниками художньої самодіяльності  Каланчацького району.
    28 квітня 2014 року Івана Феодосійовича Маличенка не стало.
     Визнаний почесним громадянином Каланчака. Маличенко Іван Федосійович був трудягою по життю, він не обіймав керівні посади, а трудився на землі, не покладаючи рук. В полі він не тільки працював, а й відпочивав.  Ця робота була  його захопленням, відрадою для душі.
    На його честь вулиця Калініна перейменована на вулицю імені Маличенка.

Почесні громадяни селища Калачак: Людмила Лятецька

        

            Лятецька Людмила Володимирівна (1941 – 2020)                  Герой України, громадська діячка. Заслужений лікар України.                                                           Почесна громадянка  селища Каланчак.

  Народилася 7 листопада 1941 року у м. Сімферополь АР Крим. Закінчила Кримський державний медичний університет  ім. С.І.Георгієвського.
     Людмила Володимирівна пройшла шлях від лікаря-отоларинголога до головного лікаря спочатку в Каланчацькій центральній районній лікарні, а з 1981 року очолювала Херсонську дитячу обласну лікарню.
      Все своє життя вона присвятила медицині. Людмила Володимирівна здійснювала значну організаційну роботу щодо підвищення якості надання спеціалізованої допомоги дитячому населенню області, поліпшення матеріальної бази лікарні, оснащення сучасною лікувально-діагностичною апаратурою, будівництва неонатального центру.
      За роки її роботи створена спеціалізована допомога новонародженим дітям та система її надання на районному та обласному рівнях, впроваджено нові сучасні технології у лікувально-діагностичному процесі. Вона сприяла розвитку дитячих нейрохірургії, кардіохірургії, ортопедії, імунології, медичної генетики.
      Внаслідок вмілого керівництва було забезпечене  зниження показників летальності, зменшився показник смертності немовлят, створений пріоритет в наданні спеціалізованої допомоги жителям сільських районів, особливо Каланчацького.
     Окрім цього, Людмила Лятецька була й активною громадською діячкою – двічі обиралася депутатом обласної Ради народних депутатів, очолювала постійну комісію з питань охорони здоров’я та соціального захисту населення. Була заступником голови Ради головних лікарів області.
За активну життєву позицію, віддане служіння своєму народу та значний внесок у розвиток медичної галузі її неодноразово нагороджували почесними державними нагородами:
1976 р. – Орден Знак Пошани;
1978 р. – значок «Відмінник охорони здоров’я»;
1986 р. – Орден Трудового Червоного Прапора;
1996 р. – почесне звання «Заслужений лікар України»;
1999 р. – Почесна грамота Кабінету Міністрів України;
2002 р. – Почесна грамота Міністерства охорони здоров’я України;
2003 р. – Подяка Кабінету Міністрів України;
2004 р. – Титул «Лауреат Рейтингу» Міжнародного Академічного Рейтингу популярності «Золота Фортуна»;
2008 р. – Почесна грамота Президії федерації профспілок України на здобуття другого місця у Всеукраїнському конкурсі на кращий колективний договір за 2007 рік;
2009 р. – присвоєно почесне звання «Герой України».
      Почесна громадянка м. Херсона.
     Та попри високі нагороди Людмила Володимирівна була доброзичливою та людяною.
     Серед колег та підлеглих Людмила Володимирівна мала високий авторитет. Була доброзичливою, людяною й порядною людиною, мудрим керівником.
     Вона знала кожного співробітника, була уважною до проблем кожної людини, без її уваги та допомоги не залишався ніхто.
    16 червня 2020 року на 79 році життя Л.В. Лятецької не стало. В пам'яті вдячних потомків Людмила Лятецька залишиться як людина  з Великої літери та лікар, як кажуть в народі, від Бога.

Почесні громадяни селища Каланчак: Дмитро Кличановський

                         
       Кличановський Дмитро Федотович (1914 – 2006)
 

Вчитель, високоосвічений наставник, істинний інтелігент, учасник Сталінградської битви.  

                Почесний громадянин селища Каланчак.

          Народився 19 жовтня 1914 року в с. Каланчак. Навчався у Каланчацькій семирічній школі (з 1935 року – Каланчацька середня школа № 1). Ще навчаючись у сьомому класі спробував себе у якості педагога, викладаючи в 3-ому класі Каланчацької початкової школи № 3.
         Після її закінчення – вчительські курси у Херсоні. З 1933 року працював  вчителем початкових класів Каланчацької школи № 1. Одночасно з роботою навчався в Херсонському державному педагогічному інституті на факультеті російської філології,  з 1936 року  в Академії Мистецтв, далі в Миколаївському педагогічному інституті, в Московському державному інституті філософії і літератури  ім. Чернишевського, який закінчив у 1941 році з відзнакою.
        Йому  було присвоєно кваліфікацію наукового співробітника в галузі літератури, викладача учбового закладу, вчителя середньої школи.
       Влітку 1941 року Каланчацьким районним військовим комісаріатом  був призваний до лав Червоної Армії, у військовий винищувальний батальйон. А 6 вересня того ж року був направлений до 19-го полку зв'язку в Мелітополь. Звідти був зарахований курсантам Сталінградського училища зв’язку.
       Курсант-зв’язківець з перших днів брав участь в Сталінградській битві, пройшов крізь її пекло.  28 жовтня 1942 року був поранений, у 1943 році звільнений з лав Радянської Армії.
       На другий день після повернення в с. Каланчак  був призначений на посаду завідувача районним відділом освіти.
       З третього лютого 1945  року  до вересня1956  року працював директором Каланчацької  ЗОШ № 1.
      У 1950 році за високий рівень організації навчально-виховної роботи з підростаючим поколінням нагороджений медаллю „За трудовое отличие".
     У 1975 році пішов на заслужений відпочинок.  З 1975 року працював вчителем російської мови і літератури цієї школи, потім деякий час вчителем малювання.
      Нагороджений орденами:  Великої Вітчизняної війни 1 ступеня, «За мужність», медалями «За оборону Сталінграда», імені Жукова, «За трудовое отличие», «Ветеран праці», ювілейними медалями.
      Неодноразово обирався депутатом Каланчацької селищної  та районної рад.
      Життєвий шлях Дмитра Федотовича  Кличановського обірвався 06 жовтня 2006 року.

Почесні громадяни селища Каланчак: Микола Зінченко

    

            Почесні громадяни нашого селища  …                                   7 вересня 2004 року з нагоди святкування 210-ї річниці заснування селища депутати Каланчацької селищної ради на XIV сесії  XXIV скликання прийняли рішення про присвоєння звання «Почесний громадянин селища» з врученням пам’ятних знаків п’ятьом особистостям, які кожен у свій час, будували селище, захищали його від ворогів і знову відбудовували. Ростили молоду зміну і дбали про здоров’я його мешканців. Творили сучасну історію Каланчака і працювали на його перспективу.

                  Микола  Іванович  Зінченко (1941 - 2012)

Директор радгоспу, Голова Каланчацької районної ради та Голова виконкому. Представник Президента України у Каланчацькому районі. Почесний громадянин селища Каланчак. 

     Микола Іванович Зінченко – людина великої, щирої, світлої душі!  

      Є особистості, люди з Великої літери, які своєю присутністю, роботою, вчинками, своєю участю в житті інших людей відіграють велику, неповторну роль. Їхня участь в житті громади, окремих людей є незамінною, потрібною, необхідною, бажаною, з ними завжди хочеться говорити, спілкуватися, радитись, до них прислухаєшся і цінуєш їхні поради. Саме такою людиною був Микола Іванович Зінченко – Почесний громадянин селища Каланчак.

   Своєю повсякденною, невтомною працею на благо Каланчацької громади та добрим відношенням піклуванням до людей залишив великий незабутній слід на нашій Каланчацькій землі.
   Народився 23 серпня 1941 року в селищі Каланчак Херсонської області, в сім'ї колгоспника. В рідному селі пройшли його дитячі та юнацькі роки.
   Успішно закінчив Каланчацьку школу № 1.
 Трудову діяльність почав в 1958 році лінійним майстром радіовузла зв’язку.
 У 1959 році вступив до Сімферополь­ського технічного училища № 4, після успішного закінчення якого у 1960 році був направлений на роботу в трест «Кримсільелектробуд»  на посаду електромонтажника.
 До лав армії був призваний у 1961 році, відслужив три роки. В період перебування в лавах армії став відмінником бойової та політичної підготовки, механіком II класу. Як кращого воїна, його призначили командиром відділення –
«Командир відділення класних спеціалістів», удостоївся звання спеціаліста 1 класу.
   Йому було присвоєне звання «Сержант», а потім «Старшина». За високі успіхи в бойовій та політичній підготовці, міцну військову дисципліну сержант Зінченко Микола Іванович сфотографований біля розгорнутого прапора військової частини та нагороджений цією фотографією.
Після демобілізації повернувся у рідний Каланчак та влаштувався на роботу техніком-електриком у радгосп «Партизан» Каланчацького ра­йону. Працював дуже завзято, сумлінно ставився до будь-якої роботи. Але відчував, що знань не вистачає. Через рік вступив до Херсонського сільськогос­подарського інституту імені О. Д. Цюрупи. Закінчи­в інститут, повернувся на свою малу Батьківщину, у с. Каланчак. Й зразу є був призначений у цьому ж радгоспі спочатку агрономом, а   потім головним агрономом.
Великі знання, досвід, людяність, бажання досягти великих успіхів у сільськогосподарській галузі рідного господарства, вміння та організаторські здібності були помічені керівництвом району й у 1973 році, у віці 32 роки Микола Іванович Зінченко був призначений директором радгоспу «Каланчацький». На той час він був наймолодшим директором радгоспу в Херсонській області.
 У 1980 році був обраний головою Каланчацької ра­йонної Ради і головою виконкому цієї ж Ради. Зго­дом відбулася реорганізація управління й Микола Іванович став головою ви­конкому Каланчацької районної Ради народних де­путатів.
  Коли в Україні була заснована президентська структура, а це було у квітні 1992 року,  він був призначений представ­ником Президента України у Каланчацькому районі Херсонської області й перебував на цій посаді до 1994 року.
 У 1982 році Микола Іванович нагороджений знаком «Отличник просвещения  СССР» за те, що у районі всі вчителі були забезпечені житлом.
 Працюючи на будь-якій посаді, Микола Іванович Зінченко завжди був на передньому краї, дивився тільки вперед, бачив тільки найкраще, й заохочував колег по роботі, підлеглих йти в ногу з часом.
 А очоливши у 1980 році Каланчацький районний виконавчий комітет, прагнув перетворити район в успішний і процвітаючий, комфортний для проживання, творення та розвитку.
 Працюючи на такій відповідальній посаді, він однаковою мірою переймався як проблемами розвитку агропромислового комплексу, будівництва, так і освіти, культури, довкілля. Він завжди шукав й знаходив можливість допомогти кожній людині району з будь-якого питання, хто б до нього не звернувся.
  Всі, з ким він працював на різних посадах, відзначали найголовніше – високу відповідальність за доручену справу. Микола Іванович вважав, що люди, які не відчувають біль інших людей, не відчують їх проблем, не повинні працювати в органах державної влади. Цього він вимагав від усіх, з ким довелося йому працювати.
   Миколі Івановичу Зінченку були притаманні високі людські якості – вимогливість до себе та оточуючих – колег та підлеглих, в той же час людяність та толерантність. Адже задача була одна, головна – все для розвитку всіх сфер району, покращення добробуту населення. Постійним контролем була робота виконкомів сільських і селищних рад, газифікація району, будівництво шкіл, дитячих садків, районної лікарні та інших об’єктів.
  Микола Іванович Зінченко 5 скликань поспіль обирався депутатом Херсонської обласної ради, неодноразово депутатом Каланчацької районної та Каланчацької селищної ради.
  16 листопада 2012 року Миколи Івановича Зінченка не стало. Відлетіла у вічність світла душа, а його великі справи та світлий образ чудової людини будуть нагадувати про нього нащадкам багатьох поколінь.