Козацтво: подорож в історію …

                

Я до Риму не поїду

А в Криму і сам буду,
Є в Запорожжі багато братців
Жвавих красних молодців.
Будемо разом мандрувати
Кукіль з пшона вибирати
Час нам тої слави добитися
Щоб вже з рідними нажитися.
                                            З українського фольклору.

      Днями у Каланчацькій центральній бібліотеці відбулася  зустріч з читачами, присвячена  310-річниці заснування Олешківської січі. До заходу була підготовлена слайдова презенетація  «Сьогодення Олешшя», створена книжкова виставка «Слава козацька не вмре, не загине!», літературно-мистецьку залу прикрасили плакатами Українського інституту національної пам'яті: «Історія Українського війська. Воїни». 

      На екрані – електронна заставка з емблемою Олешківської  січі та епіграфом заходу.  

      На захід були запрошені гості – козаки Каланчацького районного козацького товариства Прогнойської паланки Херсонського коша Українського козацтва на чолі зі своїм Головою – Бовтрюком Олександром Володимировичем, який розповів про справи товариства та заходи, які воно проводять для відродження пам'яті з національної історії та культури.

   Захід підготувала бібліотекар відділу обслуговування центральної бібліотеки Ольга Качур, а ведучими були волонтери книгозбірні Тетяна Петруненко та Любов Степко.
Відвідувачі разом з волонтерами та бібліотекарями  пригадали історію нашого краю, переглянули відео обласного краєзнавчого музею та відео про сучасні події на місці стародавньої пам'ятки, здійснили віртуальну екскурсію Національним парком Олешківські піски, відвідали Кам'янську січ та прилеглі до неї цікаві місцини Бериславського району.

     Ведучі заходу розповіли, що у часи татарського володіння південними регіонами України безпосередніми її сусідами були запорозькі козаки. Впродовж більше трьохсот років тісно переплітаються політичні, воєнні, економічні справи та події запорозьких козаків та кримських татар. Цей період насичений і мирним співіснуванням, і воєнними кампаніями, де відомі історичні особи здобували собі славу та успіх. Частина таких подій мали місце і на теренах теперішніх Каланчацької та Мирненської об'єднаних територіальних громад і безпосередньо в селищі Каланчак, що пов'язано із розташуванням неподалік фортеці Перекоп, яку одні штурмували, а інші захищали.

    Із історії відомо, що знамениті Запорозькі Січі знаходились на території теперішніх Запорізької та Дніпропетровської областей, а дві із них були також і на території Херсонської області.
     Присутні дізналися, що за дослідженнями великого історика козаччини Дмитра Яворницького перші козацькі поселення знаходились на островах Хортиця та Томаківка. Потім Січ перемістилась на правий берег Дніпра, в район Микитіно, а з 1652 до 1709 року знаходилась біля однойменної річки та мала назву Чортомлицької. 

     Після зруйнування цієї Січі в 1709 році та вигнання запорожців у період до 1734 року Січ перебувала на території нашої області. За твердженням Дмитра Яворницького, після руйнації Чортомлицької Січі запорожці осіли кошем біля Олешок, де проживали впродовж 19 років та мали Січ з назвою Олешківська.
      Як Олешківська так і Кам'янська Січі в періоди своїх існувань знаходились на території володінь Кримського ханства.
Волонтер Тетяна Петруненко зробила більший  відступ у глобальну історію і розповіла, що Каланчак, як населений пункт, значно старший, ніж ми вважаємо. Це скарбове, тобто утримуване царською казною селище, створене 1794 року, а загалом люди тут проживали і раніше, ще до завоювання Криму Російською імперією.

       Вона звернулася до присутніх, давайте повернемось ще майже  на 36 років  раніше, до заснування Олешківської та Кам'янської січі, у 1675 рік.
      У січні 1675 року Кримський хан здійснив зухвалий напад на Запорозьку Січ. Для цього нападу турецьким султаном було надіслано 15000 яничар. Обравши для нападу християнські релігійні свята, величезна кількість кримського війська підступно підійшла до Січі, в нічний час проникли безпосередньо на територію Січі, але завдяки випадку передчасно себе виказали. На території Січі між яничарами та козаками відбулась велика різня, в результаті якої більша частина тих, хто нападав, було вбито, а рештки втекли. У відповідь на цей напад кошовий Іван Сірко в липні цього ж року зібравши біля 20000 війська, вирушив на Крим. Цього разу Іван Сірко провів своє військо в Крим через Сиваш, обминувши фортецю Перекоп.

      Як вказує очевидець, Сиваш було пройдено в тому місці, про яке знав тільки кошовий отаман. Розділивши військо на три частини, кошовий одну частину залишив біля переправи через Сиваш, а дві інші спорядив на татарські поселення. Козаки впродовж декількох днів громили улуси біля Євпаторії, Карасу-Базару, Бахчисараю, звідки хан з мурзами та іншими начальниками ледве втік в гори. Дізнавшись, де козаки ввійшли в Крим, хан зібрав своє військо та вирішив зустріти їх при поверненні біля цієї переправи. В цей час позаду ханського війська підійшло дві частини козацького війська.  Відбулась запекла битва, на разі чого козацьке військо отримало перемогу, ледве не взявши в полон самого хана. Знову перейшовши Сиваш із здобиччю, невільниками, які були звільнені з татарської неволі та полоненими татарами, військо повернуло на Каланчак, перейшовши річку по кам'яному мосту.

     Ведучі зауважили, що ці самі події майже аналогічно описує літопис Самійла Величка, Процитуємо: «Сиваш перейшли перед заходом сонця і вже не йшли тим трактом, яким ішли до Криму із Січі, а відразу вдалися від переправи до КАЛАНЧАКА, Чорної долини і Качкарів, лишивши Перекоп ліворуч.
      А біля Чорної долини струснули всі поля й пасовиська кримської худоби, загорнувши численні череди й овечі ватаги з татарами, що були при них».
      Ведуча зауважила, що в цьому місці необхідно зробити відступ про наступне: згадка про Каланчак зафіксована в історичному літописі Самійла Величка 1675 роком. З цього випливає, що вік селища треба збільшити на 119 років і рахувати його не з 1794 року, коли було переселено турбаївців, а з 1675 року, і таким чином, на 2021 рік селище Каланчак має у своєму розвитку не менше 346 років, визначаючи, що це степове селище є одним із найстаріших на території сучасної області, бо татарські Кизи-Кермен на місці сучасного Берислава,  Аслам-Кермен на місці сучасної Каховки мали інші назви, а відоме за літописами середньовічне поселення Олешшя знаходилось на теперішньому Потьомкінському острові м. Херсона, а не на території сучасного міста Олешки, в зв'язку з чим останній не може бути найстарішим населеним пунктом області. Інших населених пунктів -«конкурентів» за віком у Каланчака немає.
Ведучі Тетяна Петруненко та Любов Степко продовжили свою цікаву розповідь  про те, що Олешківська Січ – територіально-військова організація запорозьких козаків України у пониззі на лівому березі Дніпра. Землі під Січ були надані ханом Девлет-Гіреєм ІІ на прохання кошового отамана Кості Гордієнка. Заснована у 1711 році після зруйнування царським військом у 1709 році Старої Чортомлицької Січі.
     Січ являла собою правильний чотирикутник з ровами й валами заввишки 1,5 метри, з редутами по кутах та брамою з північного боку.
     У центрі розташовувалися курені-напівземлянки (вони досліджувалися археологами у 1990-2003 роках).
    На захід від коша стояла церква Покрови Пресвятої Богородиці, зроблена з очерету, біля якої був цвинтар і криниця, де ніколи не замерзала вода.
     Олешківська Січ проіснувала до 1734 року, коли козаки переселилися з турецьких володінь в українські землі і заснували Нову Січ.
    Багато цікавої  інформації почули та побачили наші відвідувачі, щиро дякували бібліотекарям та волонтерам за цікавий захід.
    Під час проведення засідання  використані електронні фотодокументи,  графічні та супутникові мапи місцевості, відео з Херсонського краєзнавчого музею, відео з екскурсій та туристичних маршрутів Херсонської області та міста Олешок.
 

   

Роду козацького діти – землі української цвіт !

               

     Славу козацьку пронесімо крізь віки… 

    З метою поглиблення знань з історії славетних запорожців, степових лицарів, оборонців української землі книгозбірнями Каланчацької централізованої бібліотечної системи підготовлено та проведено комплекс різноманітних заходів «Славу козацьку пронесемо крізь віки…»

«… ми, браття, козацького роду !"

    Моя Україна – колиска козацької слави !

    Як відомо, 14 жовтня святкуємо одразу три чудових свята:  Свято Покрови Божої Матері, День українського козацтва та  дуже молоде – День Захисника України.

    Готуючись до Дня українського козацтва в бібліотеках Каланчацької централізованої бібліотечної системи організовано комплекс заходів різних форм.

   Під час їх проведення працівники книгозбірень та учасники заходів наголошували, що не випадково для святкування Дня українського козацтва обрано День Святої Покрови Пречистої Богородиці.  Адже козацтво нашої України вважало Пресвяту Богородицю своєю особливою покровителькою.

Від козака… до сучасного воїна – захисника Вітчизни

а. 

    Слава  козацька  не  вмре  не  поляже!

    Чергове засідання  клубу «Старшокласник» Каланчацької центральної районної бібліотеки, проведене днями в літературно-мистецькій залі, було присвячене вшануванню наших захисників, від козака із сивої  давнини  до сучасного воїна, що несе  службу на сході нашої країни в зоні антитерористичної операції. 

   Керівник читацького об’єднання та організатор зустрічі бібліотекар Ольга Качур розпочала засідання вступним словом, вона звернулася до молоді: «Кожен з нас чув про козаків. Про них написано багато наукових книжок і художніх творів, знято фільмів. Про козацький рід і його ватажків говориться в урочистій пісні нашої держави — гімні України. Козаків можна побачити на парадах українського війська, їх зображення є на українських грошах та поштових марках. А про малого хлопця і дорослого парубка, що вміє відстояти свою честь і захистить слабшого, старого, жінку, у нас кажуть: «Справжній козак». Козак в уявленні українця — це звитяжний воїн, що не розлучається з шаблею, захисник Вітчизни, оборонець прав, віри, звичаїв та гідності кожного, хто живе під небом України. Унікальність нашої історії і нашого народу полягає в тому, що в козацтві виявився творчий і волелюбний дух наших предків. Багато хто з нас сьогодні має козацькі прізвища.