Палали кров’ю дикі ружі …

 
     Життєва драма Лесі Українки "Палали кров’ю дикі ружі …" 

     25 лютого в літературно – мистецькій залі Каланчацької центральної бібліотеки відбулася прем’єра бібліовистави  «Палали кров’ю дикі ружі: життєва драма Лесі Українки», приурочена до її ювілейного дня народження. Над ідеєю її втілення натхненно працювали два бібліотечні клуби – місцевих літераторів «Дивослово» та людей поважного віку  «Спілкуймось!»  і весь колектив  центральної бібліотеки.

  Леся Українка. З нагоди  її дня народження вшановуємо нашу геніальну поетесу за ради нас же самих, таких заклопотаних, обтяжених щоденною марнотою, буднями і святами.

     Ведучі заходу  Тетяна Петруненко, Любов Степко, Ольга Гавран та Ірина Добровольська не розповіли і, навіть, не зіграли, а прожили  болісні Лесині кохання та переживання  з ними пов’язані. 

   Так, кохання!  Саме це неймовірне почуття  лягло в основу бібліовистави.  Ведучі одразу ж  пояснили чому. По-перше, за кілька днів прийде весна, пора пробудження і любові. По-друге, у нас переважно жіноча аудиторія, а  жінкам подобається  слухати історії про кохання. По-третє,  скоро жіноче свято і це  дарунок  нашим  чарівним жінкам. По -четверте  і головне – це постать самої Лесі Українки, натури настільки ж пристрасної настільки й талановитої. ЇЇ внутрішні переживання і почуття великою мірою зумовили тематику і  художній рівень творчості.
    В хронологічному порядку перед глядачами постали образи чоловіків, до яких серце поетки було небайдужим.

    Першим Лесиним коханням був Максим Славінський. Вперше вони зустрілися влітку 1886. Йому було вісімнадцять, їй 15 років. На довгі роки долі двох обдарованих людей поєднала любов до творчості німецького поета Генріха Гейне, твори, які вони разом перекладали українською. З іменем Славінського пов’язано багато перлин Лесиної інтимної лірики. Немає достеменних свідчень про те, чому перервалися ці романтичні стосунки – перейшовши у дружні. Лариса, ставши Лесею Українкою, ніде й ніколи не зронила жодного неґречного слова про Максима Славінського. А він завжди шанобливо говорив і про Ларису Косач, і про Лесю Українку.

   В 1986 році Леся познайомилася з Нестором Гамбарашвілі, студентом Київського університету святого Володимира. Спочатку у них склалися дружні  стосунки, а пізніше, за твердженням деяких біографів, вони переросли в кохання.  
   Вона навчала його французької мови і любові до України, він її – грузинської і любові до Грузії. Митцю важко приховати почуття, Лесина лірика того періоду сповнена символів та хвилюючої ніжності.
   У 1897 році у Лесі різко загострилася хвороба. Боротися з недугою вона поїхала до Ялти. Там, отримавши  чергового листа від матері, письменниця дізналася про одруження Нестора Гамбарашвілі. Леся це коментувала іронічно: "Попався, жучку, в панську ручку!".

       Та для неї це була тяжка драма. Нестору Леся Українка надіслала десятки листів, всі вони залишилися без відповіді.      У липні того ж року відбулося знайомство поетки з Сергієм  Мержинським . Доволі швидко знайомство справді переросло у велику дружбу, а для Лесі – у глибоке кохання. Відтоді вони часто зустрічалися, однак зустрічі ті були короткими й обривалися, як нескінчена розмова. 

     Лесі не хотілося вірити, що коханий невиліковно хворий і наближається неминуче. Мов на крилах, летіла вона до Сергія, бо знала, що потрібна йому, а він з егоїзмом помираючого просив Лесю написати листа іншій жінці, яку давно кохав. Цю гірку чашу Леся випила до дна. Вони не вводили в оману ні себе, ні одне одного: Сергій знав, що Леся кохає його, а Леся знала, що його серце належить іншій жінці. Мержинський помер на руках у Лесі. Смерть коханого стала важким ударом для неї. Кажуть, що відтоді й до кінця життя жінка носила чорне вбрання.

     5 липня 1901 року до Чернівців приїхав  Климентій Квітка, аби разом із Лесею подорожувати Буковиною. Він був цікавим співрозмовником, володів 13-ма  мовами.
     Правник за фахом, Климентій виявився невтомним етнографом і фольклористом. Так  любов до української пісні з’єднала  їхні серця. Він був на дев’ять років молодшим. Всі, хто знав Лесю і Климента, розуміли, що вона прихильна до нього – і не більше,  а він любив її безмежно. Вони були дуже різними, але між ними панувало порозуміння і духовна спорідненість. З Климентом Квіткою Лесі вдалося зробити те, чого не вдалося з Сергієм Мержинським:  вона врятувала чоловіка від туберкульозу.

    7 серпня1907 року вони одружилися і вирушили до Криму, де  прожили щасливий місяць в Балаклаві. Там же в Криму в Лесі попередньо діагностували хворобу нирок, яка виявилася неоперабельним туберкульозом.
    Останні дні Лесі Українки пройшли далеко від батьківщини. Поетеса померла на невеличкому гірському курорті Сурамі. У хвилини смерті біля її ліжка були мама та Климентій.
      А у 1958 році Нестор Гамбарашвілі,  побував у Києві, відвідав Байкове кладовище  й стоячи на колінах гірко плакав над Лесиною могилою…
     Бібліовиставою «Палали кров’ю дикі ружі»  учасники дійства переконують –
 Леся Українка, незважаючи на хворобу та життєві негаразди, все ж таки була щасливою людиною, бо доля подарувала їй кохання, яке  і донині живе  у її палких поезіях,  драмах  та листах.   
     Захід  пройшов на тлі неймовірних вальсів Фредеріка Шопена, улюбленого композитора  поетки, які надали дійству особливої атмосферності  і чуттєвості.       Сама ж бібліовистава  відбувалося в  затишній «квартирі» біля каміна  з кріслом – гойдалкою. Рішення було запропоноване методистом ЦБС Ольгою Гавран, а втілювалося  усевміючими руками працівників Каланчацької центральної  та дитячої бібліотек.
     Під оплески глядачів Ірина Добровольська уклінно подякувала  присутнім за те, що розділили радість зустрічі з геніальною Лесею, співведучим  за щирість і талант перевтілення, і всім, хто долучився до  процесу творення бібліовистави за допомогу.
    Леся Українка – зірка, яка  не згасне, допоки ми, українці, будемо читати, пам’ятати та прославляти  велику доньку українського народу.