Листопадове засідання літературного об’єднання
«Дивослово» Каланчацької центральної бібліотеки сміливо торкнулося болючої,
драматичної, а почасти і трагічної історії української літератури і яскравих
особистостей дисидентського руху.
Ще кілька днів тому назад
Землі убранство чарувало.
Рясний і дивний листопад
А вітер з листям танцював,
Кружляв, підносив, опускався...
Ялинки ними прикрашав
І знову в небо підіймався.
Рясний, казковий листопад...
Додолу листячко злітає.
А що лишилося, підряд
Вітрець із дерева знімає.
І знов підносить в небеса,
Прощальний танець з ним танцює.
Чарівна і сумна краса
Тривожить душу і чарує...
Такими
щирими і мрійливими римами Н. Красоткіної керівник клубу місцевих літераторів
та організатор заходу, бібліотекар Ірина Добровольська розпочала листопадове
засідання літоб’єднання «Дивослово». Цей вірш не мав прямої дотичності до теми
нашої розмови, але романтично змалював стан природи і наших душ.
Бесіда каланчацьких літераторів точилася
довкола болючої, драматичної, а почасти і трагічної історії української
літератури і яскравих особистостей дисидентського руху…
Бібліотекар зауважила, що три хвилі
емігрантського руху пережила Україна і якщо перший був заробітчанський, то інші
два подарували нам надзвичайно цікавих і талановитих поетів та письменників
світового рівня, яким «імперія зла» зламала крила.
Далі вона зауважила, що спочатку осередок
українських дисидентів становили «шістдесятники» — нове плідне покоління
письменників, що здобувало собі визнання. Учасники клубу дізналися, що до нього
належали Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген
Сверстюк, Юлій Шелест, Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба. Пізніше до них приєдналися Василь Стус,
Михайло Осадчий, Ігор Калинець та Ірина Стасів-Калинець. І все ж не вони були
першими, але вони стали продовжувачами справи розпочатої діячами перш за все
Празької школи до якої належали Юрій Липа, Юрій Клен, Олег Ольжич, Олена
Теліга, Євген Маланюк, Наталя Лівицька-Холодна та ін. в Чехословаччині та групи "Танк" та "Ми в Польщі".
Ірина Петрівна розповіла одноклубникам, що наступна хвиля
українських письменників-емігрантів була спричинена Другою світовою війною.
Завдяки свободі самовираження в еміграції з'явилося багато оригінальних
літературних творів, які продовжували модерністську традицію обірвану в УРСР
політичними репресіями. Так, у післявоєнній Німеччині від 1945 до 1948 року
активно діяла організація українських письменників «Мистецький український
рух» очолювана Уласом Самчуком. Іван
Багряний, Віктор Домонтович, Юрій Косач, Ігор Костецький були його членами Після переселення значної
частини українських емігрантів за межі Німеччини літературні об'єднання виникали
в англомовних країнах. Так, у 1954 році аналогом МУРу постало об'єднання
письменників «Слово», в якому згуртувалися прозаїки, поети, драматурги,
літературознавці, Григорій Костюк, Юрій Шерех, Василь Барка, Тодось Осьмачка,
Улас Самчук, Докія Гуменна, Ольга Мак
активно творили саме в цьому об'єднанні.
Багато імен малознайомі людям старшого
віку, вони були відкриті вже за часів незалежності, тож знайомство з творчістю
цих велетнів духу було для всіх цікаве і корисне.
Махнуть рукою! Розiллять вино!
Хай крикне хтось — хай буде завiрюха, —
Ах, як я хочу вiднайти вiкно
У сiрiм мурi одностайних рухiв!
Рішучі
рими належать перу тендітної Олени Теліги, а ось і її романтичні –
Сьогодні кожний крок
хотів би бути
вальсом.
Не студить вітер
уст — зігрівся
коло них.
І радісно моїм
тонким, рухливим пальцям
Торкатись інших рук
і квітів весняних,
А ось
рядочки колеги по Празькій школі Леоніда Мосендза
Сьогодні кожний крок
хотів би бути
вальсом.
Не студить вітер
уст — зігрівся
коло них.
І радісно моїм
тонким, рухливим пальцям
Торкатись інших рук
і квітів весняних.
Керівник
клубу розповіла історію життя і творчості племінника Лесі Українки і онука
Олени Пчілки, поета Юрія Косача."Вітчизною живу і славлю непокору" –
його життєве гасло і йому він слідував все своє бунтівне життя. Рядки його
таємничих рим, метафоричних строф, дивують і чарують :
Лунко кроки вмиратимуть варт,
День на башті віконце засвітять
І вповзне, шамчучи, із-за ґрат
До алькови смараґдовий місяць.
А тоді на сорочці габу
Розірвуть блідомармурні руки
І на ґрона грудей упадуть
Дві коси – дві чорнезні гадюки.
Тоді змерклі агати очей
Божевіллям медузи чатують,
І криваві уста розпече,
Що у посміху повні отруї.
О, не знаний нікому той гріх,
Що лиш відає відьма проклята.
Таємниці не зрадить утіх,
Навіть катом на дибі розп’ята.
Шарудіє вуглами покій –
Кіт іскриться і порскає жаба,
Кличе місяць – смарагдовий змій.
Нумо, сестро, на сабат, на сабат!..
Говорили і про наших сучасників, які живуть
і творять за кордоном. Василь Махно, Володимир Діброва, Оксана Луцишина, Таня
Малярчук, В'ячеслав Друзяка – найяскравіші представники літературного руху
української діаспори. Присутні познайомилися з творчістю поета, художника,
філософа Ореста Катинського, який мешкає в Парижі.
Колесо життя —
Спицями-шприхами
Дня
З`єднано в одне
Ціле...
Крутиться-котиться...
Вертиться різнобіч —
Колихається...
Чорно-біле
Рулетки поле
Кожного...
Мається-дається...
Розбивається
Об пороги
Байдужого...
В цьому рух
Весь
Щодень
Слабого
Й
Дужого...
Колесо
життя, якими шляхами – трасами воно
котиться… Шляхи Господні несповідимі. Когось вони підносять на вершину слави а
когось до забуття. Але попри мінливість долі, рано чи пізно вона повертає
нащадкам імена не справедливо забутих титанів.
Активна учасниця літературного об’єднання Тетяна
Бабенко цікаво і як завжди артистично розповіла про твори і долю представників
російського дисидентського руху Ю.
Галича, В. Биковського та С. Єсеніна – Вольпіна.
Постійна учасниця клубу пані Ольга Марченко поділилася своїми спогадами
про літні мандри, під враженням яких вона написала романтично – чуттєвий вірш «Азов! Азов!
Агов!»
До уваги присутніх та відвідувачів
бібліотеки була оформлена книжкова виставка «Читаємо твори української
драматургії», де представлені твори-ювіляри: «Наталка-Полтавка» І.
Котляревського, «Сто тисяч» І.Карпенка-Карого, «Мина Мазайло» М.Куліша.
Не помітно промайнули три години засідання, ранні і похмурі сутінки
пізньої осені заплакали під вікном нашої літературно – мистецької зали. Час
прощатися і на згадку ведуча зустрічі літераторів «подарувала» присутнім «окраєць
сонця», щоб зігрівав душу кожної не байдужої людини –
Окраєць сонця у душі сховаю.
Без нього не збідніє височінь.
І кожному подам його до чаю,
Як ліки, панацею від болінь.
То ж, розбирайте сонечка краплинки,
Які словами сходять під пером.
На те ми українці й українки,
Щоб тих, хто поруч, тішити добром!
Т. Волошина ( Савчук)
Немає коментарів:
Дописати коментар