Ми закохалися в … літо.

     Літо, літечко! Тепленько, сонячно, гарно! Та, ні... Не просто гарно, а чудово, казково! Така благодать на землі, коли приходить чарівне літо. Теплі промені яскравого сонечка зігрівають навколишній світ. Все цвіте, достигає. Колоситься збіжжя, наливаються солодкими соками сади і городи. І кожна ягідка додає радість і задоволення. Літо приносить красу, тепло і радість. Манить до себе річка і озеро, кличе синє море у лагідні хвилі.  

     А в лісі яка краса! Прохолодно, свіжо, він всіх напуває ароматом різнотрав’я і дерев, які десь під самим небом гойдаються. А ти лежиш на зеленій травичці і закохано дивишся на цей казковий і дивовижний світ, у якому випало щастя жити…

    Чудова пора року! Хочеться, щоб літо ніколи не закінчувалося... Та дні швидко минають і ось уже на горобині починають червоніти ягідки.

     Достигають яблука і груші... Добігає до кінця літо-літечко...

     Саме ці природні події стали темою серпневого засідання літеоб'єднання «Дивослово» Каланчацької центральної бібліотеки. 

     Бібліо –фреш «Ми  закохалися назавжди в літо під пісню моря…», розпочав наймолодший учасник клубу Іван  Сорокін артистично виконавши вірш  «Белеет парус одинокий» М. Лермонтова.

    Любов Степко прочитала надзвичайно чуттєві вірші нашої землячки Л. Норченко  «Лето в Хорлах»  і  «Лето 1976».

    Тетяна Мельничук звернулась до творчості В.Маяковського  

В сто сорок солнц закат пылал,

В июнь катилось лето,

Была жара, жара плыла –

на даче было это…,

а закінчуємо українською в перекладі  Є. Дроб 'язко

…світити скрізь,

Світити вік, аж поки дні не згасли,

Світить без всяких заковик! –

Моє

І сонця гасло!

 Лариса Климашівська щедро обдарувала нас власними  перлинами –  віршами  «Я дом построю возле моря», «Напиши про море, напиши», « Там где ветер, где ночной прибой».

 А Любов Стринжа теж звернулася до класики, прочитавши  Ф. Тютчева

                                     Как хорошо ты, о море ночное,-

Здесь лучезарно, там сизо – темно…

В лунном сиянии, словно живое,

Ходит, и дышит, и блещет оно…

     Ольга Марченко затаєним серцем виконала вірш Л. Костенко  «Не знаю,  чи побачу вас» і власний проникливий  «Лазурне. Ранок».

     Людмила  Пшенична згадала творчисть нашої землячки  Ю.Шовкун і вірш присвячений відпочинку в курортних Хорлах:

У моря – морера

Є хвилі високі,

у моря – морера

глибини глибокі,

і море – мореро

постійно шумить,

бо море – мореро

ніколи не спить.

     Лідія Кишеневська прочитала власного гарного  вірша «Завітайте  в чарівні Хорли», який міг би стати візитівкою цього населеного пункту. Пані Лідія порадувала нас виконанням романсів на вірші наших колег по клубу Л. Климашівської  і А. Козачок.

   Тетяна Бабенко прочитала власну  романтичну новелу «Легенда», в якій переплелися, чари ночі, моря і кохання.

Доречно прозвучав вірш – діалог А. Качана:

—    Здрастуй, море?
Як тебе звуть?
—    Звуть мене Чорним
За люті шторми.
—    Чом же ти, море,
Синє в ці дні?
— Синє, бо небо
Скупалось в мені.
Синє тому,
Що зацвів і запах
Синій бузок
На моїх берегах.

Галина Нігачова подарувала одноклубникам свій новий вірш:

А зорі падають у серпні,

Ти бачив таку красу,

 Я їх позбираю у жмені

Й коханій своїй віднесу.

Вона заплете їх у коси

Рівненько, рядочком рядок

І вранці на білі роси

Впаде дивний цвіт від зірок

Кохана, моя ти красуня,

Хай в серці палають  мов жар

Зірки моєї любові,

Що я їх вночі назбирав.

З легким елегійним сумом прощаємося  з літом

Минає літо, квітами розшите,
З тепленькою водичкою в ріці,
Чарівним, любим сонечком зігріте
І з запашною грушкою в руці.
Минає літо… Хай би ще тривало,
Бо так приємно жити у теплі.
А літечка чогось завжди так мало…
Дивись, уже і пташка на крилі.
Летить у вирій, бо тепла бракує,
І ночі холодніші, й менші дні…
Природа всім свої права диктує.
І стало тихо, не звучать пісні.
Ще під кінець так щиро сонце гріє,
Так тепло вдень, а ввечері роса.
Над річкою й над лугом туманіє,
Вражає й заворожує краса…

     Здрастуй, осінь! Порадуй нас  оксамитовим сезоном бабиного літа, не відбирай літньої пори і подаруй натхнення!