75800 Україна Херсонська обл. смт Каланчак вул.Чорноморська,7 ТЕЛ.:(05530)-3-11-40 E-mail: kalanchak.biblioteka@gmail.com
ЗАПРОШУЄМО ДО НАС В БІБЛІОТЕКУ !

4 серпня 2017 р.

З часом пам’ять не гасне

                                                           
    Вона була мрійлива, будувала плани, надіялася, вірила, що все хороше, щасливе у неї ще попереду.

   Минає три роки  з того сумного серпневого дня, як пішла у вічність наша колега – бібліотекар з великої літери Валентина Леонідівна Кучерова…
    Й, мабуть, не було жодного дня, коли б ми не згадали її, згадали  теплим, добрим словом й сумом, що так рано та несподівано відійшла у інший світ.
   Творча та лірична, загадкова та романтична натура, добра, порядна, щира, прекрасна душа…
   Валентина Леонідівна – це цілий світ знань, почуттів, порядності, високої відповідальності, любові, скромності…
  Вона віддавала любимій бібліотеці та її користувачам, відвідувачам читацького об’єднання «Спілкуймось !» всю себе, без останку, не рахувалась з часом, проблемами зі здоров’ям…
  В безмежний та мудрий світ літератури вона пірнула ще дівчинкою й пронесла цю любов через усе життя. Оповідання, нариси, новели, замальовки – ліричні й романтичні, сумні та зворушливі, вони з’являлися все частіше й частіше, але підвищена скромність не дозволи їй поділитися з оточуючими, колегами, односельцями своїми творіннями. Вони просто лягали рядочок за рядком у звичайних учнівських зошитах...
   Вдячні читачі бібліотеки постійно, з великою вдячністю згадують свого улюбленого бібліотекаря – «ходячу енциклопедію», багатьом поколінням вона привила любов до книжки, до читання, іншим стала вчителем, порадником, наставником, а хто ознайомився з її літературним надбанням, буде зачарований її романтичною творчістю й надовго залишиться в прекрасному полоні щирих почуттів…
    Й особисте життя у Валентини Леонідівни було нерозривно пов’язане з бібліотекою, книгою, читачами…
    Про її долю можна писати книжки…

   Їхні  долі поєднала бібліотека  …
    Їхні  долі поєднала бібліотека – море книг, і всі такі цікаві, захоплюючі…
    Він читав з самого  малечку, зачитувався ночами, адже й матуся  захоплювалася читанням у вільні хвилини. Батька він не пам’ятав, але бабуся  пригадувала, що і він також полюбляв читати й знаходив в цьому захопленні радість життя.
     Вона, як кажуть у народі, професійна «читалка», бібліотекар за фахом та покликанням душі…
    І так склалось, а може й повинно було бути, що одного осіннього надвечір’я  він завітав до бібліотеки – дома вже все перечитав, у сусідів теж, а вона, господиня книжкового царства – молода, гарна, з великими розкосими очима – притягувала, вабила – не відірвати погляд, обслуговувала відвідувачів й поглядала на нього… А  її погляд – такий ніжний, проникливий, переливається веселковими барвами, наче б то  кличе – заглянь в мої очі, в їх глибину,  а яскравий вогник зацікавленості, трохи грайливості, відчувається не тільки в очах, а йде десь з самої глибини душі, заманює та промовляє, давай поговоримо, у нас є що сказати один одному…,  скажи щось приємне  …
      А він стояв, посміхався загадково, наче чекав, щоб вона сама заговорила першою, а вона, теж зачарована, стояла, намагалася й не могла пригадати, з якої це книжки герой…,  і нарешті відважилась…
      Їхні погляди зустрілись… І він, наче на якусь секунду,  завмер – в душі щось йойкнуло, а в серці розкотилось тепло – він усвідомив - це вона, його дівчина,  його красуня,  його половинка !
     Він не дуже сміливий  в таких ситуаціях, а вона, як справжня господиня царства книг, отямилась першою й заговорила…,  наче струмочок з чистого джерельця прокотився її голосок,  вона запропонувала…  обговорити книжку, яку він тримав в руках і дещо про неї чув, а вона, наче знала, нещодавно перечитала вже вкотре. Так і  розмова зав’язалася, не на одну хвилинку…
     Читачі розійшлися – їх обслужила колега, робочий день закінчився, а вони все говорили і говорили, не могли наговоритися…
     З того пам’ятного дня він приходив до бібліотеки  все частіше, майже кожного дня, і вже не тільки обміняти книжки, а більше, щоб побачити її – яснооку дівчину своєї мрії – бібліотекарку,  таку гарну, з великими, трохи розкосими очима, таку знаючу, обізнану в літературі, яка запала в душу з першого погляду, і як пізніше усвідомив – назавжди !
     Їхні  зустрічі продовжувалися не довго, він зрозумів, що без неї вже жити не може, без її ясних очей, ніжного погляду, приємного голосочку й доброти, яка тай і ллється з глибини щедрої душі...
     …Вони  побралися. А інакше не могло й бути.  Рівно через рік, у день її народження, у них народилась донечка, така ж, як вона, гарна, ясноока, з великими, трохи розкосими очима … І  ім’я  їй  вони дали – теж світле, гарне, величаве.
       І як пізніше виявилось, дівчинка  зростала така ж  закохана в книгу, читання і рідну бібліотеку…
      … Вони  ж свою любов до книги, до бібліотеки, до читання пронесли через усе життя – читали довгими зимовими вечорами – поодинці та вголос, обговорювали прочитане, а  вона приносила з бібліотеки нові й нові книжки, ще й попереджала, довго не затримувати, бо в бібліотеці на ці книжки вже утворилась черга…
    Але ніщо в цьому світі не буває вічне – тільки скелі, море, музика та книжки.  Одного весняного дня його не стало… Це сталося  несподівано, ніщо не провіщало біди…   І вже після декількох років самотності, вона згадувала їхню першу зустріч в бібліотеці, ту книжку, що поєднала їхні серця, ту ніжність, любов, взаєморозуміння, яку вони пронесли через роки… і  загадково усміхалася:  «Я дуже люблю книжки, бібліотеку і не дарма обрала професію бібліотекаря !»
   А  три  роки  тому й її не стало,  вона полетіла до свого голуба у вічність … 



Немає коментарів:

Дописати коментар

Контактна форма

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *