75800 Україна Херсонська обл. смт Каланчак вул.Чорноморська,7 ТЕЛ.:(05530)-3-11-40 E-mail:kalanchak.biblioteka@gmail.com
Бережіть себе та своє здоров'я. Мийте руки, тримайтесь на безпечній відстані від інших і перевіряйте ресурси з рекомендаціями на час пандемії COVID - 19.

8 серпня 2014 р.

Сумуємо… сумуємо… Сумуємо…


У царстві книг жила казкова фея…


      Творча, лірична, загадкова та романтична натура була у нашої колеги, бібліотекаря – фахівця з великої літери, людини великої душі  Валентини Леонідівни Кучерової, яка  любов до книги,  до бібліотеки,  до  її відвідувачів  пронесла через усе своє життя.
      Валентина Леонідівна не мислила свого існування  поза бібліотекою,  рідною  Каланчацькою  районною книгозбірнею  жила,  мріяла,  творила…
     Народилась  Валентина Леонідівна Кучерова, дівоче прізвище Середа,  28 жовтня 1953 року в селищі Каланчак, тут пройшли її дитячі та юнацькі роки, після закінчення  школи працювала вихователем в дитячому садочку,   завідуючою відділом листів та                       літпрацівником в редакції районної газети «Слава праці»,  з успіхом закінчила  Київський державний інститут культури  ім. О.Є.Корнійчука за спеціальністю «Бібліотекознавство та бібліографія».
    За  направленням приїхала в Каланчацьку центральну районну бібліотеку,  тут й  залишилась назавжди  - мовою слова, за допомогою книг  нести односельцям  знання, добро,  красу друкованого слова…
    Працювала на різних посадах:  бібліографом, завідуючою відділом обслуговування,  заступником директора по роботі з дітьми, бібліотекарем відділу обслуговування, і всюди проявляла високі професійні знання, велику працездатність та працелюбність,  безмежну любов до своєї професії, колег та читачів. 
     Для багатьох сьогоднішніх працівників книгозбірень нашого району вона була наставником і вчителем, порадником та помічником, взірцем  професіоналізму, порядності, доброти, скромності.
     У  2009 році  Валентина Леонідівна  створила читацьке об’єднання за інтересами людей поважного віку «Спілкуймось!», сама складала чудові сценарії, ретельно готувалась до кожного засідання, вболівала, завжди  хвилювалась,  але  даремно, заняття клубу  проходили дуже цікаво,  відвідувачі були завжди задоволені – кожного разу наш літературно – мистецький зал ледь вміщував всіх бажаючих  відвідати чергове засідання.  Невичерпний діапазон тем  для засідань, скільки фантазії та видумки вкладала вона в кожне засідання  улюбленого  «дитяті»,  а скільки тепла та відповідальності,  піклування та доброти проявляла Валентина  Леонідівна до кожного учасника  об’єднання !  Читацьке об’єднання «Спілкуймось!», яким  майже п’ять років поспіль керувала  Валентина Леонідівна,  користується  великим авторитетом в селищі й районі, на його засідання  кожного останнього четверга  щомісяця з радістю поспішали  наші  односельці…
       До славного ювілею Каланчацької книгозбірні Валентина Леонідівна склала  велику фундаментальну творчу працю  - написала Літопис  бібліотечної справи  Каланчацької  районної бібліотеки.
      А в   безмежний мудрий світ літератури Валентина Леонідівна «пірнула» ще  дівчам, працюючи в районній газеті «Слава праці», потім навчаючись в інституті культури, і далі працюючи серед книг та  літературознавчих колег, але підвищена скромність не дозволити їй  ділитись з оточуючими, колегами, земляками своїми творами, надрукувати в районній чи обласних  часописах, взяти участить в конкурсах, «виплескати на суд громадськості» …  А оповідання, нариси, замальовки, новели … ліричні та романтичні,  сумні та  зворушливі, з’являлись на світ все частіше й  лягали строчка за строчкою в звичайних учнівських зошитах… Валентина Леонідівна була активним учасником читацького  літературного об’єднання «Дивослово».

     … Сьогодні  не стало нашої дорогої колеги,  дуже передчасно вона покинула цей світ, але пам'ять  про прекрасну людину, Валентину Леонідівну Кучерову, вічно житиме в наших серцях, в  пам’яті вдячних відвідувачів  книгозбірні та односельців.  Вона назавжди залишиться в нашій душі світлим яскравим вогником...

 Сумуємо ...    Сумуємо ...   Сумуємо ...

     

                                                                              Світлій  памяті  колезі ...

 Їхні  долі по’єднала бібліотека ...


      Їхні  долі по єднала бібліотека – море книг, і всі такі цікаві, захоплюючі…
    Він читав з самого  малечку, зачитувався ночами, адже й матуся  захоплювалася читанням у вільні хвилини. Батька він не пам’ятав, але бабуся  пригадувала, що і він також полюбляв читати й знаходив в цьому захопленні радість життя.
     Вона, як кажуть у народі, професійна «читалка», бібліотекар за фахом та покликанням душі…
    І так склалось, а може й повинно було бути, що одного осіннього надвечір’я  він завітав до бібліотеки – дома вже все перечитав, у сусідів теж, а вона, господиня книжкового царства – молода, гарна, з великими розкосими очима – притягувала, вабила – не відірвати погляд, обслуговувала відвідувачів й поглядала на нього… А  її погляд – такий ніжний, проникливий, переливається веселковими барвами, наче б то  кличе – заглянь в мої очі, в їх глибину,  а  яскравий  вогник зацікавленості,  трохи грайливості, відчувається не тільки в очах, а  йде десь з самої глибини душі,  заманює та промовляє, давай поговоримо, у нас є що сказати один одному…,  скажи щось приємне  …
      А він стояв, посміхався загадково, наче чекав,  щоб вона сама заговорила першою, а вона, зачарована, стояла, намагалася та не могла пригадати, з якої це книжки герой…,  і нарешті відважилась…
      Їхні погляди зустрілись… І він, наче на якусь секунду,  завмер – в душі щось йойкнуло, а в серці розкотилось тепло – він усвідомив - це вона, його дівчина,  його красуня,  його половинка !
     Він не дуже сміливий  в таких ситуаціях, а вона, як справжня господиня царства книг, отямилась першою й заговорила…,  наче струмочок з чистого джерельця прокотився її голосок,  вона запропонувала…  обговорити книжку, яку він тримав в руках і дещо про неї чув, а вона, наче знала, нещодавно перечитала вже вкотре. Так і  розмова зав’язалася, не на одну хвилинку…
     Читачі розійшлися – їх обслужила колега, робочий день закінчився, а вони все говорили і говорили, не могли наговоритися…
     З того пам’ятного дня він приходив до бібліотеки  все частіше,  майже  кожного дня, і вже не тільки обміняти книжки, а більше, щоб побачити її – яснооку дівчину своєї мрії – бібліотекарку,  таку гарну, з  великими,  трохи розкосими очима, таку  знаючу, обізнану в літературі, яка запала в душу з першого погляду, і як пізніше усвідомив – назавжди !
     Їхні  зустрічі продовжувалися не довго, він зрозумів, що без неї вже жити не може,  без  її ясних очей, ніжного погляду, приємного голосочку й доброти, яка тай і ллється з глибини щедрої душі...
     …Вони  побралися. А інакше не могло й бути.  Рівно через рік, у день її народження,  у них народилась донечка, така ж, як вона, гарна,  ясноока, з великими, трохи розкосими очима … І  ім’я  їй  вони  дали – теж світле, гарне, величаве.
       І як пізніше виявилось, дівчинка  зростала така ж  закохана в книгу, читання і рідну бібліотеку…
      … Вони  ж свою любов до книги, до бібліотеки, до читання пронесли через усе життя – читали довгими зимовими вечорами – поодинці та вголос, обговорювали прочитане, а  вона приносила з бібліотеки нові й нові книжки, ще й попереджала, довго не затримувати, бо в бібліотеці на ці книжки вже утворилась черга…
        Але ніщо в цьому світі не буває вічне – тільки скали, море, музика та книжки.  Одного весняного дня його не стало… Це сталося  несподівано, ніщо не провіщало біди…
       І вже після декількох років самотності,    вона згадувала їхню першу зустріч в бібліотеці, ту книжку, що поєднала їхні серця, ту ніжність, любов, взаєморозуміння, яку вони пронесли через роки… і  загадково усміхалася:  «Я дуже люблю книжки, бібліотеку  і не дарма обрала професію бібліотекаря !»

    А сьогодні  і  її не стало,  вона полетіла до свого голуба у вічність …  

            А   ми  сумуємо...   сумуємо...   сумуємо ...




2 коментарі:

  1. Прийміть, будь ласка, наші щирі співчуття.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякуємо за співчуття. Для нас це дуже велика втрата. Ми сумуємо... сумуємо ... сумуємо ...

      Видалити

Контактна форма

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *