75800 Україна Херсонська обл. смт Каланчак вул.Чорноморська,7 ТЕЛ.:(05530)-3-11-40 E-mail:kalanchak.biblioteka@gmail.com
Бережіть себе та своє здоров'я. Мийте руки, тримайтесь на безпечній відстані від інших і перевіряйте ресурси з рекомендаціями на час пандемії COVID - 19.

23 червня 2021 р.

Цей день в історії …

 

Тільки пам’ять не сивіє !
Сьогодні, 22 червня  у літературно-мистецькій залі Каланчацької центральної бібліотеки зібралися активні відвідувачі книгозбірні, серед яких було багато дітей війни. Діти війни – це громадяни України, яким на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років, люди нелегкого життєвого шляху, чиє дитинство співпало з роками Великої Вітчизняної війни. Важке воєнне дитинство наклало відбиток на усе подальше життя таких громадян.
Наші користувачі прийшли в цей скорботний день до бібліотеки, щоб відзначити  День Скорботи і вшанування пам'яті жертв війни та поділитися сумними спогадами, нагадати молоді про ті жахливі події страшної війни. У цей день 80 років тому Україна у складі СРСР вступила  у Німецько-Радянську війну, яка була  складовою Другої  світової війни.
        Розпочався захід  урочистою піснею «Вічний вогонь», яку майстерно та дуже зворушливо заспівав художній керівник Партизанського будинку культури, давній друг бібліотеки Олександр  Крайнов.
        Організатор та ведуча заходу, бібліотекар відділу обслуговування Ольга Качур звернулася до присутніх: «Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була війна. Пам’ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями Об’єднані Нації. Ми знаємо і пам'ятаємо: той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повториться».
         Ведучими заходу були також волонтери центральної бібліотеки Тетяна Петруненко та Любов Степко. Вони  продовжили: «День Скорботи і вшанування пам’яті жертв війни  це нагадування про страшну катастрофу і застереження,  що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Сьогодні Україна, як і у роки минулої війни протистоїть  агресії нападника, тільки тепер він з іншої сторони – зі Сходу».
Ведучі розповіли, що німецько-радянська війна 1941-1945 років  справедлива, визвольна війна народів колишнього Радянського Союзу за свободу та незалежність проти фашистської  Німеччини. Нагадала, що з часу її закінчення минуло 76 років. Відійшли у вічність більшість її бойових учасників. Ця війна була найбільш запеклою та кровопролитною в історії людства, вона поглинула найбільшу кількість людських життів, спричинила колосальну матеріальну шкоду нашій країні.
 Завдяки мужності, героїзму бійців Червоної  Армії, самовідданій праці робітників тилу була здобута Велика Перемога. Під мирним післявоєнним небом виросло та встигло постаріти  ціле покоління людей, які цієї війни не бачили, але  відчували протягом свого життя.
 Серед присутніх  в залі – дітьми війни, які мають цей статус офіційно.  Кононенко О.І., Бойко С.І., Скороход Т.О., Климашівська Л.І., Куюн Н.Д. пригадали свої дитячі долі у воєнному та повоєнному лихолітті, поділились спогадами з учасниками зустрічі. 
На заході  було присутнє і молоде покоління, сьогоднішня каланчацька молодь.  Внук Лариси Клімашівської  – Іван Сорокін прочитав прекрасний вірш, який написав для свого прадідуся ветерана.   Дивлячись на Ваню стаємо впевненими, що спадкоємність поколінь у ставленні до історичної правди ніколи не обірветься,  не зміниться і не зникне у давнині років.
Хвилиною мовчання присутні вшанували пам'ять ветеранів та жертв війни. Пригадали воєнні подвиги земляків, за які їх відзначено державними нагородами, які творились на суші, у повітрі і на морі, на усіх фронтах Німецько-радянської  війни. Ці подвиги мали місце при відступі армій у перші два роки війни та при звільнені захоплених ворогом територій Радянського Союзу та країн Східної Європи. 
Ведуча заходу Ольга Качур зазначила, що об'єднуючим для усіх цих подвигів є те, що вони проявлені нашими каланчацькими  воїнами, жителями селища і району. Є в Каланчаці та інших населених пунктах Каланчацької  громади пам'ятники полеглим у роки війни землякам та воїнам–захисникам і визволителям. Присутні з цікавістю переглянули фотографії монументів, пригадали де саме вони встановлені.  
При  підготовці заходу було використано багато цінної і корисної інформації з  книги Анатолія Григоровича Харченка, нашого земляка «Каланчак  та його околиці  (історичний та географічний нарис)». На її  сторінках читачі упізнають та знайдуть свої рідних: батьків, матерів, дідусів та бабусь, далеких та близьких родичів, чи то просто знайомих односельців. Подвиги земляків викладені в їх нагородних документах, досить просто і лаконічно. Ці документи писались не в тихих тилових кабінетах, а безпосередньо на передовій, або поряд з нею.
Ольга Пантеліївна ознайомила присутніх з деякими розділами книжки А.Харченка, вона зауважила: «Окремими розділами,  із короткими біографічними  даними фронтовиків та деякими коментарями надано перші частини 149 нагородних листів 132 учасників Великої Вітчизняної війни, у тому числі: нагороджених медаллю " За бойові заслуги " - 18 -осіб, нагороджених медаллю " За відвагу " - 19 осіб, нагороджених орденами Слави - 19 осіб, нагороджених орденом Червоної Зірки - 33 особи, нагороджених орденами Вітчизняної війни - 35 осіб, нагороджених орденом Червоного Прапора - 3  особи та нагороджених  орденом   Леніна   - 1 особу. 
Серед нагороджених орденами та медалями є шість осіб, наших земляків, які у роки Великої Вітчизняної війни представлялись до нагородження званням Героя Радянського Союзу. Це полковник Польовик Іван Миколайович, Гвардії  майор Агєєв Володимир Кирилович, Капітан Тишевський  Дмитро Тимофійович, Гвардії лейтенант  Харченко Григорій  Іванович, Гвардії сержант  Жабко Петро Миколайович, Гвардії рядовий Ільїн Віктор Семенович. Їхні воєнні біографії та військові подвиги є маловідомими, та обставина, що високого звання Героїв вони не отримали, жодним чином не зменшує героїки їхнього подвигу.
 Звання Героя Радянського Союзу  присвоювалось за особисті або колективні заслуги  перед державою, пов'язанні із вчиненням геройського подвигу.
 Ведучі продовжили: «Тимофій Якович Левицький – єдиний мешканець Каланчака удостоєний за роки Великої Вітчизняної війни звання Героя Радянського Союзу. Його довоєнна біографія, як і бойові подвиги у роки війни, не досить відомі землякам. Народився  у Каланчаку у 1913 році у селянській родині. Батьківська хатинка була в кінці вулиці Чорноморської. Однакове для усіх дитинство тих часів – босоноге, бідне та голодне, корова-годувальниця сім'ї та шелест комишу на річці у кінці городу. Такі напевно були його спомини про дитинство, коли випадала-хвилина тиші та відпочинку між боями в часи Великої війни. Офіційна біографія героя повідомляє, що до війни він трудився   механізатором». Вони розповіли учасникам заходу про бойовий шлях нашого Героя: « До лав Червоній Армії Т.Я.Левицький призваний 1 серпня 1940 року  Безпосередню участь в боях Великої Вітчизняної війни почав з 22 червня 1941 року. Тимофій Левицький в боях  війни отримав три поранення.  Нагороджений бойовими  нагородами - медаллю "За відвагу" , орденом Слави II ступеню. 5 грудня 1944 року Тимофія Яковича Левицького представляють до нагородження званням  Героя Радянського Союзу. 
Тимофій Левицький – командир відділення саперного батальйону  Гвардійської стрілецької Миколаївської Червонопрапорної ордена Суворова дивізії. Його останній воєнний подвиг загальновідомий, але дозволимо ще раз повторити та процитувати  рядки нагородного листа: "При форсировании  реки Дунай в районе  Сигетифалу  в ночь с 4-го на 5 декабря 1944 года командир отделения сапер гвардии сержант Левицкий Т.Я. отправился с первой лодкой в которой находилось 15 бойцов и станковый кулемет.  За первой лодкой гвардии сержанта Левицкого  следовало  еще 5 резиновых надувных лодок с десантом стрелков первой роты 305-го гвардейского стрелкового полка.  На середине реки, ураганным пулеметным и  артминоментным  огнем противника все шесть лодок были прострелены и начали тонуть. В это время тов. Левицкий был ранен. Героическими  усилиями сапер, которыми руководил Левицкий, лодки удалось подтянуть ближе к берегу противника на расстояние 30-40 м. Когда простреленые лодки начали тонуть, сержант Левицкий скомадовал  десанту прыгать в воду и с криком "Ура" повел  за собой роту на захват обороняемого противником берега».
Організатор заходу наголосила, що короткі та лаконічні рядки нагородного листа стисло передають героїку подвигу. Під шквальним вогнем німецької оборони треба було мати мужність іти назустріч цьому вогню, і не просто йти, а стрибнути у воду у повному бойовому спорядженні, і зробити це так сміливо, щоб  повірили і повторили твої дії сапери і солдати десанту.  І річка Дунай досить серйозна і вода в ній не тепла у грудні місяці.
Присутні на заході дізналися, як далі здійснювався подвиг нашого славного земляка. «Вибравшись з води, у мокрому одязі та спорядженні треба було на одному диханні подолати 10-15 метрів до першої лінії німецьких окопів, вогнем власних автоматів та гранат вибити звідти німців та змусити їх відійти. Перевести дух та підготуватись до німецьких контратак.
Першу атаку німців бійці десанту та сапери успішно відбили, підпустивши німців на близьку відстань. Перед другою контратакою німці провели мінометний та артилерійський обстріл. Тут вже десантникам допомогли належним чином облаштовані німцями їх же окопи. Перш ніж підійшла допомога, бійці встигли успішно відбити  ще   одну контратаку ворога. В цьому бою Т. Левицького було поранено, але він залишився в строю. Успішна атака та захоплення плацдарму забезпечили виконання    поставленого  дивізії   завдання .  Героїзм конкретного військового підрозділу складений із героїзму конкретного бійця. А конкретний боєць – наш Левицький Т.Я.
Нагородний лист на Левицького  підписано та підтримано 11 грудня 1944 року. Указ Президії Верховної Ради Союзу РСР про присвоєння Т.Я.Левицькому звання Героя Радянського Союзу датовано 24 березня1945 року.
Далі ведуча з сумом сказала: «Але наш Герой не дожив ні до нагороди, ні до Великої Перемоги. В бою за станцію Сольгарха,  що під  Будапештом, 9  березня  1945 року він загинув. Біля цього населеного пункту він і похований    Було йому на ту пору 32 роки.   На вцілілій та відомій  фотографії  Героя його груди прикрашають два ордени Слави та знак Гвардії. На нас дивляться уважні, напевно світлі очі».
У селищі Каланчак  Тимофію Яковичу Левицькому  встановлено бюст.   У місті Херсоні та Каланчаці його ім'ям названо вулиці. В Каланчаці – не ту, де він народився та виріс, а іншу, вона на іншій стороні річки. Вулиця довга і красива, і як у відомій пісні  "она на запад нас ведет". У тому напрямку йшов Воїн-Герой , наш земляк  – Тимофій Якович Левицький, там далеко, на заході він залишився назавжди. У 2021 році минає 108 років від дня його народження.  Ми пам'ятаємо свого Героя!
Будуючи сучасну європейську державу, ми повинні зберегти те найцінніше, що дісталося нам у спадок.  Історія  маленького регіону України на прикладі Каланчака, як одна малесенька частиночка великого бджолиного рою. Із таких часточок складається  історія округи, області  і України в цілому. Відома аксіома: «Без знання минулого немає майбутнього»  є сьогодні  актуальною,  і буде такою  в майбутньому.
В кінці зустрічі гості  та організатори заходу зробили загальне фото біля книжкової виставки  «Вічна слава й пам'ять».
Вічна пам’ять воїнам-визволителям! Слава живим Героям!
Ніколи знову !!!
                        ***
Відгук про захід наймолодшого учасника Івана Сорокіна:  

«Те, що відбулося сьогодні у читальному залі, зважаючи на неоднаковість оцінки історичного минулого, могло і не відбутися. Але…  Дякуючи великій мудрості і великій вдячності своїй країні, своєму народу, своєму роду, майбутньому своїх дітей, онуків і правнуків – все В І Д Б У Л О С Я!  Причому відбулося на високому рівні, ставши подією номер один  у  нашому районі. Дякуючи Вам, Ольга Пантеліївна, за дуже професійну, від серця створену розповідь та вашим спів-ведучим Степко Л.Д і Петруненко Т.Д., які доповнювали її цінними подробицями. Ваш сумісний матеріал потребує бути визнаним найкращим по темі Великої Вітчизняної війни і зайняти місце «першого уроку» на початку учбового року в усіх школах України. «Що сльози?» - скаже дехто, і помилиться,  бо сльоза з душі і серця – найцінніша. Саме ви, збираючи нас на цю зустріч і домоглися викликати від усіх присутніх почуття жалю, скорботи, але і закликати дух величі за наш народ, який переживши тягар в роки війни, на сьогодні лишився таким вдячним і світлим. Тому так вільно, гостинно і по-сімейному ми почували себе 22 червня 2021 року у вашому читальному залі. Ви чекали на нас і ми прийшли. І своїм заходом повернули нам надію, що ми єдині, мужні і вірні. Плакали всі, бо згадали, що країні погано без нас, без нашої єдності та поваги один до одного. Своєю розповіддю, ведучі, здавалося, зробиии неможливе, адже, як кажуть «про войну все сказано», а ви спростували це твердження, відкривши світ війни, як боєць на передовій, як селянин в тилу, як дитина, як дорослий, як старий. І всі, хто ділився спогадами, скрізь заплакані очі не хотіли замовкати, бо ви створили таку обстановку, коли душі хочеться ніби сповідатися, бо знали, що поряд знаходяться милосердні та щирі люди. Дякуємо Вам і чекаємо на нові зустрічі з Вами».


Немає коментарів:

Дописати коментар

Контактна форма

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *