Відомі особи селища: Костянтин Константинов та Максим Красношапка

    

             З добірки розповідей про відомих людей нашої громади …

        Констянтинов Костянтин Михайлович
 

   Військовий лікар вищої категорії, полковник медичної служби, науковець, раціоналізатор, співавтор атласу вогнепальних поранень,  начальник клініки ушкоджень Головного військового клінічного госпіталю Міністерства оборони України, Заслужений лікар України.

      Костянтин Констянтинов  вперше впровадив метод лікування вогнепальних багатоосколкових переломів стегнової кістки, кісток гомілки, ускладнених анаеробною інфекцією, поза місця ураження остеосинтезом, без ампутації кінцівки. Особисто ним проведено більше 3500 операцій по лікуванню вогнепальних уражень та їх ускладнень.
       Костянтин Константинов народився у 1940 році в селі Хорли  в сім’ї  лікаря Костянтинова Михайла Марковича. Тут пройшло його дитинство та юнацькі роки.
      Маленький Костик звик прокидатися, коли татка вже не було  вдома, а засинати, коли його ще було з роботи, адже така роботу у лікаря.
      Констянтинов-старший ніколи не нервував через велику завантаженість чи втому. Навпаки, як пригадує Костянтин Михайлович, очі  батька завжди світилися радістю, на обличчя завжди була посмішка. Але іноді траплялися випадки, що приходив сумним та мовчазним. Родина знала, що цей день був дуже важким, життя хворому врятувати не вдалося.
      Батько Михайло Маркович якось запитав сина про подальші плани. Той, не вагаючись, твердо відповів, що вчитиметься на хірурга, це він давно вирішив. А батько застерігав: «Помилка сапера коштує йому власного життя, а хірурга – чужого. І якщо ти не відчуваєш, що воно тобі таке дороге, як і своє, власне, обери іншу справу …»
     Костянтин три роки по закінченні школи працював на Криворізькому виробничому гірничо-збагачувальному комбінаті. І весь цей час зважував, чи морально готовий взяти до рук скальпель.
     Лише тоді, коли остаточно зрозумів, що так, зможе, вступив до медичного інституту, у 1967 році успішно закінчив Військово-медичний факультет Куйбишевського медичного інституту.   
     По закінченні навчання з дипломом військового лікаря  проходив службу в складі радянських військ в Германії з 1967 року по 1970 рік на посаді начальника медичного пункту окремого танкового батальйону,  з 19070 року по 1973 рік  – старшим ординатором хірургічного відділення медико-санітарного батальйону.

      У 1973 році Костянтин Констянтинов був направлений в Туркестанський воєнний округ, де  рік пропрацював старшим ординатором 400-койчного шпиталю, а 1974 – 1976 роки ординатором травматологічного відділення 340-го окружного військового госпіталю у м. Ташкент.
       Костянтин Констянтинов у 1976 році був направлений на навчання до Військово-медичної академії імені С.М.Кірова на факультет керівного медичного складу. У 1978 році успішно закінчив медичну академію й знов був направлений на службу у Туркменський воєнний округ.
       З 1978 рік до 1981 рік працював старшим ординатором, а далі, з 1981 по 1985 рік – начальником травматологічного відділення 340-го окружного військового госпіталю та головним травматологом округу.
      Коли розпочалася сумнозвісна афганська війна впродовж шести років майже щомісяця Костянтин Констянтинов літав до Афганістану, оперував поранених офіцерів та солдатів. Не лише в Кабульському госпіталі, а й в інших, іноді розташованих в провінціях Афганістану.

     З грудня 1979  по травень 1985 року наш славний земляк займався лікуванням поранених з бойовими травмами, які потрапляли у госпіталь з Афганістану. За цей час він пройшов спеціалізацію по компрессионно-дистракціонному остеосинтезу в м. Курган в Інституті травматології, який очолював видатний хірург-ортопед, винахідник  Г.А.Ілізаров.
      Отримані в Інституті травматології знання успішно впроваджував в лікувальних закладах Туркменського військового округу та 40-ї армії, яка здійснювала військові дії в Афганістані. За методом Г.А.Ілізарова йому вдавалося замінювати вогнепальні дефекти боліпеберцової кістки до 17 см, а стегнової кістки – до 10 см.
     Лікар пригадує, що особливо багато було роботи підчас  бойових рейдів та військових операцій, « …тоді ми, лікарі, майже не виходили з операційних по кілька діб, й де у нас тільки бралися сили?»
       Далі служба у лавах армії. З 1985 пор 1989 рік Костянтин Михайлович проходив службу в Центральній групі військ в Чехословаччині на посаді начальника травматологічного відділення групового військового госпіталю – головного травматолога Центральної групи військ.
      У 1989 році переїхав до Києва у зв’язку з призначенням на посаду викладача. З 1989 по 1990 рік Костянтин Михайлович займався педагогічною діяльністю на військовій кафедрі Київського інституту вдосконалення лікарів.
      У 1990 році був призначений начальником відділення реабілітації  у 40-й  обласний військовий госпіталь, а в 1992 році полковник медичної служби Костянтин Констянтинов був переведений на посаду начальника травматологічного центру Головного військового клінічного госпіталю.
      У 1996 році травматологічний центр госпіталю був реорганізований у клініку ушкоджень у складі трьох відділень: травматологічного, реконструктивно-відновлювальної хірургії та гнійної хірургії.
      Понад 10 років працював Костянтин Михайлович головним травматологом Міністерства Оборони України. Майже щодня стикався з чужим болем, а іноді й горем. За більше ніж 30 років тримав в руках скальпель…
    Клінікою ушкоджень Костянтин Михайлович керував до 2003 року, в цьому році він був демобілізований з армії за віком.
    Але  з 2003 року по 2007 рік працював у госпіталі консультантом-травматологом. За роки роботи в Головному військовому клінічному госпіталі Костянтин Констянтинов успішно використовував метод Ілізарова при лікуванні закритих, відкритих та внутрішньо-суставних переломів кісток і внутрішньосуглобових переломів кісток і наслідків травм, лікування посттравматичних контрактур великих суглобів за допомогою компресійно-дистракційного  апарату Волкова-Оганесяна. Вперше в практиці військово-лікувальних установ України запровадив ендопротезіровання тазостегнових суглобів.
   Цим методом Костянтин Констянтинов особисто вилікував тодішнього Міністра оборони України Олександра Кузьмука, у якого була травма правої роки.

   Костянтин Констянтинов, як науковець і раціоналізатор  – автор 35 наукових робіт, 120  раціоналізаторських пропозицій, методичних рекомендації з лікування на етапах медичної евакуації поранених в кінцівки, співавтор атласу вогнепальних поранень, виданого в 1986 році під редакцією головного хірурга МО СРСР, член-кореспондента АМН СРСР, генерал-лейтенанта медичної служби К. М. Лісіцина.

    19 серпня 1997 року Указом Президента України за  № 2028  Костянтину Констянтинову за  високий професіоналізм, вагомі досягнення у військовій і службовій діяльності присвоєно почесне звання  «Заслужений лікар України».         За вагомий внесок у збереження здоров’я і життя воїнів, які воювали в горах Афганістану Президент України нагородив полковника медичної служби Костянтина Констянтинова орденом орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня, грамотою Верховної  Ради України, багатьма медалями. А Українська Православна Церква відзначила звитяжну працю лікаря орденами Святого Володимира і Нестора Літописця.
    Зараз на заслуженому відпочинку, але при потребі молоді лікарі звертаються до нього за консультаціями.

                                                  ***

          З добірки розповідей про відомих людей нашої громади …

             Красношапка Максим Митрофанович

                                                  Відомий український вчений в галузі електротехніки,

                                                  Доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч 

                                                  науки і техніки України, Лауреат державної премії. 
                                                                                           (1907–1993) 
       

Максим Красношапка народився 25 серпня 1907 року в с. Каланчак Херсонської області. В рідному селі провів дитячі та юнацькі роки.
        Після закінчення Каланчацької школи вступив до Харківського електротехнічного інституту, успішно закінчив його у 1936 році та йому запропонували в ньому викладати.
      У 1943 році був запрошений у Військово-Повітряну академію Н.Е.Жуковського,  де з 1943 по 1955 працював викладачем.
     З 1955 року – керівник кафедри електрообладнання літаків Рижського вищого авіаційно-інженерного училища.

    А  у 1960 році був переведений на посаду керівника кафедри Київського вищого авіаційного  училища
     Максим Красношапка – вчений в галузі електротехніки. Полковник.
    Доктор технічних наук (1954), Професор (1957), Заслужений діяч науки техніки УРСР (1964),  Лауреат Державної премії СРСР  (1949).
    Основні наукові праці — з питань авіаційного електрообладнання.
    Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки, багатьма медалями.
   Максима Митрофановича Красноршапки не стало 12 травня 1993 року у Києві.
   Син – Дмитро Максимович Красношапка  (24.06.1941 – 01.12.2008)  пішов по стопах батька —  став спеціалістом в галузі електротехніки.  Увійшов в історію української наукової думки. Як український науковець,  доктор технічних наук (1989), Професор (1991).