75800 Україна Херсонська обл. смт Каланчак вул.Чорноморська,7 ТЕЛ.:(05530)-3-11-40 E-mail: kalanchak.biblioteka@gmail.com
ЗАПРОШУЄМО ДО НАС В БІБЛІОТЕКУ !

21 грудня 2016 р.

Скарби – бабусиної скрині. Її величність – Хустка !


       В літературно-мистецькій залі Каланчацької центральної районної бібліотеки відбулося захоплююче свято  для учасників читацького об’єднання людей поважного віку «Спілкуймось!» по темі «Скарби  – бабусиної скрині. Її величність – Хустка !»
     З метою з’ясувати, яку роль відігравала та відіграє хустка в наш час, прищеплювати інтерес до традицій і звичаїв краю, у якому живемо,  та виховувати художньо-естетичний смак було організовано це цікаве святкове дійство.
   Свято розпочалося з вітання з вітання ведучих – керівника читацького об’єднання «Спілкуймось!» Тетяни Петруненко та бібліотекаря, керівника сектору мистецтв центральної районної бібліотеки Маргарити Молдован та продовжилося словами: «Сьогодні ми зібралися на свято бабусиної скрині. Ми не помиляємося, коли говоримо, що  в кожного з нас була  бабуся, а в бабусі  була чарівна скриня. Колись у кожній хаті була така скриня. І в них наші бабусі, зберігали все найдорожче, найрідніше їхньому серцю. Підходити до скрині, а тим паче відкривати її, дітям забороняли. Відкривали скриню перед найбільшими святами чи перед важливими родинними подіями. А так хотілося зазирнути до чарівної скрині хоч краєчком ока  і дізнатись – що ж там зберігається. 
   Час сплив непомітно: і ось уже й ми стали бабусями і в кожної з нас є своя чарівна скриня в якій зберігається найдорожче. Це не обов"язково скриня в прямому значені слова – це може бути звичайна полиця в гардеробі, чи шухляда в комоді, але вона є. І зараз ми  подивимось що ж зберігає бабусина скриня»

   Роль Бабусі майстерно зіграла активна читачка бібліотеки з 59 –річним стажем, постійна  та активна учасниця читацьких об’єднань «Спілкуймось!» та «Дивослово» Валентина Данько.
   Гарно святково вбрана Бабуся підходить до скрині й дістає рушник, показує  та розповідає: «Український рушник... З ним зустрічали дорогих гостей, з ним збирали в дорогу чоловіків та синів. Рушник завжди був символом гостинності, на якому підносили давню словянську святиню – хліб і сіль. Рушник був і є взірцем людської працьовитості, за кількістю рушників в оселі складається думка про господарів, а особливо про господиню…»
   Далі дістає зі скрині вишиту сорочку, показує присутнім в залі розповідає про сорочку: «Сорочка чи не найголовніша з речей у бабусиній скрині. З особливою пошаною відносилися українці до вишитої сорочки. Їх зберігали, передавали дітям, онукам, як реліквії. Це був і оберіг і символ приналежності до свого роду. Вишита сорочка стала народним символом українців, найцінішим скарбом і найдовшою пам’яттю».
   Ведуча зачитала гарний ліричний вірш про мамину сорочку.
   Й знов Бабуся заглядає у скриню… «А ось віночок... А гарний же який! Віночок є найкращою оздобою голови дівчини. Дівчата плетуть собі вінки з червоних квітів маку, синіх волошок, білого роман-зілля, дикої рожі та чорнобривців. Роблять вінки і з штучних квітів. Такий віночок повинен бути невисоким, охайним і гарно прилягати до голови. Оспіваний у піснях, оповитий легендами та переказами віночок був одвічним символом добра та надії…
   А ось намисто, яке завжди зберігали в бабусиній скрині. Бабусі дуже любили бурштинові прикраси
   Далі Бабуся дістає зі скрині священну книгу християнства – Біблію! В усім слов’янськім світі Біблія стала найбільш шанованою книжкою, скрізь користувалася повагою.  Складається вона з двох частин: Старого і Нового Завіту…
   Наступна цінна річ в скрині – ще одна книга –«Кобзар» Т.Г.Шевченка.
Цю книгу український народ поставив на почесне місце серед інших успадкованих духовних скарбів. Впродовж багатьох років „Кобзар” є настільною книгою кожного українця і адресована вона кожному поколінню живущих.
   В бабусиній скрині багато речей. Бабуся не забарилася та знов дістає хустку, таку милу її серцю ! Показує та звертається до присутніх на святі: «А  яка гарна хустка! Ви тільки погляньте! 

На ній і гроно, і пелюстка,
І небо, й райдуги на ній…
Мов берегиня вроди хустка
З давен у нашій стороні.
Ти – нареченим на щастя,
Ти – на добро матерям,
Вічний дарунок – хустка квітчаста
Знана стежкам і вітрам.
Веселі ви чи сумовиті,
На схилах Ворскли чи Дінця –
Нема таких жінок у світі,
Котрим вона не до лиця».
А ведучі продовжують розповідь про хустку: «Хустка потрібна в житті для всього: це і носовичок, це і вузлик, щоб принести їжу в поле, і скатертина, і серветка, і  невід’ємна  частина жіночого вбрання.
    Спочатку це був одяг, що захищав голову жінки від холоду, а згодом стала хустина основним і улюбленим головним убором українських жінок. Правда в різних областях України пов’язували хустку  по-різному: фатою, чалмою, під шию, під потилицю, короною, з ріжками, вузликом чи прикріплювали квітку».
   Дуже цікавим епізодом на святі було показування різних способів зав’язування хусток. Їх демонструвала при допомозі Бабусі наша активна відвідувачка, активна учасниця читацького об’єднання Любов Радіонова.
   Учасники заходу також дізналися, що хусткою українка закривала волосся на голові, але у неї завжди було відкрите обличчя. Це свідчить про велике волелюбство українок.  А дівчатам дозволяється ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Холод взимку та спека влітку змушують їх покривати голову хусткою.                        У протилежність до дівчат жінки в Україні ходили завше з покритою головою. На другий день після весілля жінці покривали голову хусткою і вже після цього «ходити простоволосою» вважалось непристойністю.
   Керівник сектору мистецтв центральної районної бібліотеки Маргарита Молдован розповіла присутнім  про хустки, які були в давнину. Вона  зауважила, що колись хустки в Україні вишивалися шовком, сріблом, золотом, а якщо нитками, то найбільше вживали червоні та сині, зелені, жовті, рожеві. Зрідка траплявся і чорний колір. Цікаво що сині нитки ніколи не вживалися окремо, а тільки в поєднанні з червоними.
     Маргарита Миколаївна розповіла, що орнамент на хустках був переважно геометричний. У 18-ому столітті увійшов у моду рослинний орнамент – квіти рожі, васильків, гвоздик. Вишиті візерунки як колись, так і тепер розташовуються на хустках по чотирьох кутах та по середині. Інколи по кутах розміщуються головні фігури, а по всьому полі хустки, у гарних комбінаціях, розкладаються дрібніші деталі орнаменту. 

    А ще вона зазначила, що в Україні хустка має побутове й обрядове значення. Хустиною прикривали спечений  хліб, щоб не черствів; дитячу колиску – від вітру і лихого ока. В хустину завязували вечерю для хрещених на Різдво.
    Українська хустка здавна відігравала і важливу обрядову роль: була символом вірності і памяті про коханих. В часи козаччини був добрий звичай : коли козаки вирушали в похід, то кожна дівчина своєму нареченому дарувала вишиту хустину, як символ вірності в коханні.
  І мандрувала світом разом з козацькою піснею українська хустина.  Вона оберігала його не тільки від ворожої кулі, від тяжкого полону чи зради товариша, але була й оберегом від забуття...
  З вус ведучої пролунав гарний вірш про хустку та її значення в житті родини, він дуже схвилював учасників заходу, навіяв спомини...  
  А бібліотекар продовжила розповідь… «Хустка здавна відіграла й оберегову функцію, тому чи не найбільше місце займає у весільному обряді. Починаючи із сватання, дівчина на знак згоди подавала на хлібові старостам хустку або рушник. Хустина, яку використовували під час весілля, повинна бути світлою, ясною, як символ щасливого подружнього життя».
   А ще було наголошено, що у скрині кожної господині мала бути звичайна ситцева хустка. Нею не зав'язували ні голову, ні шию, нею зав'язували миску з святою вечерею і несли її до родичів, хрещених.   
    Хустка - невід'ємний атрибут і іншого обряду. Після смерті рідних, як жалобу, носять чорну хустку, з темними квітами.
   Ведуча зупинилася також на обов’язковому елементі жінки – хустці…   Було  зазначено, що хустка стала також найкращим подарунком. Подарована хустка гріла душу, лікувала рани, плекала віру, леліяла світлі надії…  Тому не дивно, що в наш складний час знову пробуджується любов  народу до такого простого і одночасно незбагненного дива - української хустки. Хустка - це оберіг жінки, бо оберігає її від усього злого, лиха, хвороби. Хустка – це життя…
     Керівник об’єднання людей поважного віку Тетяна Петруненко завершила засідання словами, що сьогодні ми маємо можливість побачити, які всі хустки різні, а як багато говорять вони, як глибоко хвилюють душу. Вона сказала: «Ось і підійшло до завершення наше знайомство з хусткою, яка супроводжувала жінку від народження до смерті, тобто від сповиточка до зеленого віночка. Підводячи підсумки нашого засідання, хочеться висловити сподівання, що ви не забудете, про що нам сьогодні повідала бабусина скриня і розкажете своїм  дітям та онукам».
    Святкове дійство вдалося ! Учасники заходу щиро дякували організаторам за цікаву зустріч. Розходилися схвильованими й в той же час, задоволеними та вдячними за гарне свято, присвячене одному з головних атрибутів жіночності – Хустці !


Немає коментарів:

Дописати коментар

Контактна форма

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *