75800 Україна Херсонська обл. смт Каланчак вул.Чорноморська,7 ТЕЛ.:(05530)-3-11-40 E-mail: kalanchak.biblioteka@gmail.com.
ЗАПРОШУЄМО ДО НАС В БІБЛІОТЕКУ !

28 листопада 2013 р.

Їх долі поєднала бібліотека ...

                                           
       Любовь –  чувство, которое владеет и управляет нашей жизнью. Неважно, сколько нам сейчас лет, где мы живем, мужчины мы или женщины – каждый испытывает её или влюбляется …  
      А далее…  ,  мы  доверяемся  своей  судьбе …
        
          Із серії замальовок  "Їх долі поєднала бібліотека ..."
  
   Однією стежиною …

      Вони не могли не зустрітись … Вони йшли, частенько поспішали до бібліотеки – назустріч своїй долі …
        І дійсно, їх поєднала любов до читання, до книги, до бібліотеки.  Вони любили читати змалечку, цю любов крізь бурі, негаразди, перешкоди… цю любов  вони трепетно пронесли через усе життя, й ніхто  з них не міг подумати, що саме книжка, любов до читання зіграє доленосну роль в їх житті.
    Так склалася доля, що вони обоє вже в зрілому віці, після  декількох літ самотності знайшли одне одного… й саме в бібліотеці.
     Він читає в основному  історичні романи.  Вона теж полюбляє  книжки історичної  тематики…
     Доля розпорядилася  так, що одного разу – ясного сонячного дня,  серед багатьох відвідувачів книгозбірні вони опинилися поруч, розговорились, побачили в руках книжки однієї тематики, а в очах – щось таке близьке, рідне… 
      Зразу ж  знайшлися теми для розмов, обговорення прочитаного...    А далі пішла розмова про життя – буття, самотність,  пригадали, що вони й раніше зустрічались в бібліотеці, бачились,  але якось не звертали  один на одного уваги, адже читачів поруч було багато, книжки такі цікаві та ще й … виставки літератури, бесіди – пропозиції  бібліотекаря, якісь бібліотечні заходи… А тепер вони – на самоті:  Він + Вона + Книжка  = одна на двох і що цікаво – улюблена обома !
      І, як кажуть в народі – пішло – поїхало … Одна, друга, третя зустріч в бібліотеці…
      Вони  йшли в бібліотеку  вже не тільки заради книжок, а  й  щоб побачитись,  відчути  рідну душу,  обмінятись  поглядами,  посміхнутись один одному,  а  може,  й  словом  перекинутись …
     І так відбувалось щоразу, навіть не домовляючись про зустріч, вони поспішали до книгозбірні  в один й той же день, в один і то й же час…
І ненароком зустрічались – їх  погляди, серця, а думки, життєві погляди та інтереси, мрії та сподівання були такими близькими, що згодом їх зустрічі  ставали все частішими, їм було дуже цікаво разом…,   й вже вони запрошували один одного на побачення й саме в бібліотеці, між стелажами, полицями, які  так пахнуть поліграфічною фарбою, приваблюють незвіданими подіями, епохами, долями героїв …
      … А згодом вони одружились, а інакше не і могло і бути …

І  говорить Ганна Павлівна:  «Наші  долі  поєднала книга», а Петро Семенович поправляє та додає: «Нас поєднала  Книга, Бібліотека та Любов до читання !»

                                                                             ***

                                     Вони не могли розминутись…

        Їх серця поєднала бібліотека – море книг,  і  всі такі цікаві, захоплюючі…

    Він читав з самого  малечку, зачитувався ночами, адже й матуся  захоплювалася читанням у вільні хвилини. Батька він не пам’ятав, але бабуся  пригадувала, що і він також полюбляв читати й знаходив в цьому захопленні радість життя.
     Вона, як кажуть у народі, професійна «читалка», бібліотекар за фахом та покликанням душі…
    І так склалось, а може й повинно було бути, що одного осіннього надвечір’я  він завітав до бібліотеки – дома вже все перечитав, у сусідів теж, а вона,  господиня книжкового царства – молода, гарна, з великими розкосими очима – притягувала, вабила – не відірвати погляд, обслуговувала відвідувачів й поглядала на нього… А  її погляд – ніжний, проникливий, переливається веселковими барвами, наче б то  кличе – заглянь в мої очі, в їх глибину,  а яскравий вогник зацікавленості,  трохи грайливості,  відчувається не тільки в очах, а  йде десь з самої глибини душі,  заманює –  промовляє, давай поговоримо, у нас є про що погомоніти, ти такий гарний … А він стояв, посміхався загадково, наче чекав,  щоб вона сама заговорила першою, і вона, зачарована, стояла та не могла пригадати з якої це книжки герой, і  відважилась…
      Їх погляди зустрілись !   І  він, наче на якусь секунду,  завмер – в душі щось йойкнуло, а в серці розкотилось тепло – він усвідомив - це вона,  моя дівчина,  моя красуня !
     Він не дуже сміливий в таких ситуаціях, а вона, як справжня господиня царства книг, отямилась першою й заговорила, наче струмочок з чистого джерельця  -  прокотився її голосок, вона запропонувала…  обговорити книжку, яку він тримав в руках і дещо про неї чув, а вона, наче знала, нещодавно перечитала вже вкотре. Так  і  розмова зав’язалася, не на одну хвилинку... Читачі розійшлися – їх обслужила колега, робочий день закінчився, а вони все говорили і говорили, не могли наговоритися…
     З того пам’ятного дня він приходив до бібліотеки майже  щодня, і вже не тільки обміняти книжки, а більше, щоб побачити її – дівчину своєї мрії – бібліотекарку,  таку гарну, з  великими,  ясними, трохи розкосими очима, таку знаючу, обізнану в літературі, яка запала в душу, і як пізніше усвідомив – назавжди !
     Їх зустрічі продовжувалися не довго, він зрозумів, що без неї вже жити не може,  її ясних очей, ніжного погляду, приємного голосочку й доброти, яка так і ллється з глибини щедрої душі...
     …Вони  побралися. А інакше не могло й бути. Свою любов до книги, до бібліотеки, до читання вони пронесли через усе життя – читали довгими зимовими вечорами – поодинці та вголос, обговорювали прочитане, а  вона приносила з бібліотеки нові й нові книжки, ще й попереджала, довго не затримувати, бо в бібліотеці на цю книжку вже утворилась черга…
        Але ніщо в цьому світі не буває вічне – тільки скали, море, музика та книга.  Одного весняного дня його не стало…   Це сталося зненацька,  ніщо не провіщало біди…
       І  вже декілька років самотності…, а  вона все згадує їх першу зустріч в бібліотеці, ту книжку, що поєднала їх серця, ту любов, повагу, тепло,  взаєморозуміння,  які вони пронесли через роки… і усміхається:  «Я дуже люблю книжки і не дарма обрала професію бібліотекаря !»


Немає коментарів:

Дописати коментар

Контактна форма

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *