Василь Шкляр – в колі «Дивослова»

    Червневе засідання читацького об’єднання місцевих літераторів, любителів та шанувальників  художнього слова «Дивослово»  було присвячене життю і творчості  відомого українського письменника, лауреата  Шевченківської премії, батька українського бестселера, автора культових романів, нашого сучасника  Василя  Шкляра з нагоди його 65 річчя й мало назву «Творчий портрет та обговорення творів В.Шкляра».

     З вступним словом виступила керівник об’єднання та організатор зустрічі, бібліотекар Ірина Добровольська.
  Вона коротенько ознайомила присутніх з біографічними даними письменника, зокрема вона розповіла, що Василь Миколайович Шкляр народився 10 червня 1951 року, зі срібною медаллю закінчив школу, навчався на філологічному факультеті Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, водночас навчався на філологічному факультеті Єреванського державного університету – студіював вірменську мову й літературу.

   Після навчання рік працював науковим співробітником Центрального державного історичного архіву. Відтак довший час займався журналістикою, завідував відділом прози в журналах «Ранок» та «Дніпро». На порі становлення нашої незалежності у 90-х роках був прес-секретарем Української республіканської партії. Тривалий час перебував на творчій роботі, обіймав посади головного редактора видавництва «Дніпро» та заступника голови Національної спілки письменників України.

   Бібліотекар наголосила, що Василь Шкляр – член НСПУ, член Асоціації українських письменників, лауреат багатьох престижних літературних премій, володар гран-прі Всеукраїнських конкурсів на кращий роман «Золотий бабай» та «Коронація слова», лауреат премії «Золоте перо», міжнародної премії «Спіраль століть», австралійської премії «Айстра», премії Ліги українських меценатів «Ярославів Вал» та ін. Улюблена літературна відзнака Шкляра – «Автор, чиїх книжок найбільше викрали з магазинів».

    Ірина Петрівна зауважила, що 2011 року Комітет з Національної премії імені Тараса Шевченка присудив Василеві Шкляру цю найвищу літературну нагороду за роман «Чорний Ворон» («Залишенець»), однак письменник відмовився отримувати премію на знак протесту проти перебування на посаді міністра освіти українофоба Табачника.

     Учасники «Дивослова» дізналися, що згодом у Холодному Яру вперше в нашій історії автору «Чорного Ворона» було вручено Народну Шевченківську премію. Грошовий еквівалент нагороди – 260 000 грн. письменник переказав у фонд екранізації роману «Чорний Ворон».

Друкувати свої твори почав ще школярем, з 1967 року. Окремими виданнями вийшли книжки прози «Перший сніг» (1976), «Живиця» (1982), «Черешня в житі» (1983), романи «Праліс» (1986), «Ностальгія» (1989), «Ключ» (1999), «Елементал» (2001), «Кров кажана» (2003), «Залишенець» («Чорний Ворон», 2009) та інші.

 Бібліотекар нагадала одноклубникам, що сьогодні Василя Шкляра називають батьком українського бестселера. Кожен його роман викликає неабиякий резонанс у суспільстві. Тираж «Чорного Ворона» уже сягнув за 150 тисяч. Культовий роман «Ключ» нещодавно витримав десяте видання. Постійно перевидаються романи «Елементал», «Кров кажана».

     Членам клубу приємно усвідомлювати – твори Василя Шкляра  перекладено багатьма мовами, зокрема англійською, болгарською, вірменською, шведською, словацькою, російською та іншими мовами народів світу.

   А ще, бібліотекар зауважила, що у своїй літературній діяльності письменник принципово жодного разу не скористався спонсорською допомогою, не прийняв жодної державної нагороди.

   Основна тема розмови засідання читацького об’єднання точилася довкола історичного роману «Чорний ворон», що  став знаковим явищем не лише в українській літературі і виходить далеко за межі рамок  художньої цінності. Той сплеск масової уваги до твору, велика кількість позитивних і критичних відгуків свідчать про непересічне суспільно-політичне значення появи "Чорного ворона" на літературному полі України.

   Роман "Чорний ворон" покликаний допомогти збагнути українцям, що комплексувати у своїй же країні користуватись українською мовою й автоматично переходити на російську, не є чимось нормальним. Твір Василя Шкляра розкриває гірку правду про те, до чого приводить суспільна байдужість та принцип "моя хата скраю".

    Після обговорення  твору, прийшли до спільної думки, що роман Василя Шкляра "Чорний Ворон" покликаний допомогти українцям усвідомити –  боротьба проти окупантів, звідки б вони не прийшли, здорова агресія, а не рабська упокореність – не є чимось ненормальним. Навпаки, готовність нації до активних дій у відстоюванні її національних, економічних, культурних та інших прав, свідчить про її адекватність, здоровий дух, спроможність до побудови достойної держави.

    Для того, щоб краще зрозуміти історичні обставини і події яким присвячений роман, учасники засідання переглянули документальний фільм «Холодний Яр».     Керівник об’єднання ознайомила присутніх з офіційним сайтом письменника та надала його адресу.

   А далі, як завжди, перейшли до творчості Каланчацьких літераторів. На засіданні було прочитано невідомі раніше рукописи віршів нашого талановитого земляка Петра Бігана, які відшукались в домашній бібліотеці мешканки Каланчака Петренко Є. П. Одноклубники з задоволення прослухали вірші Петра Івановича, якого, на превеликий жаль, вже немає серед нас. 

У моєму садку розцвіла черешня,

Не привезена вона, а своя тутешня.

Поливав її, кохав, пестив кожну днину

І як міг оберігав черешню єдину.

Та всьому прийшла пора, черешня зів*яла,

Осипалась відцвіла і мертвою стала,

Отаке й життя людське,

Як черешня мила, буйним цвітом розцвіте

А потім загине.

  Постійна учасниця «Дивослова» Любов Радіонова пише багато, тож на кожну зустріч приходить з новими віршами ось і цього разу прозвучали «Мамо моя – ти джерельна криниця» і «Мій рідний край – ти частка України».

  Поділився своїм новим творчим надбанням й Володимир Войтюк. Затамувавши подих слухали колеги по перу його нові патріотичні та ліричні твори.

  Приємно відзначити, що поборовши сором’язливість, читала свої вірші Тетяна Мельничук. І линуть літературно мистецькою залою  пристрасні слова:   Можна! Усе тобі можна!

Усе тобі можна!

І сміятись безбожно

Зводити з розуму,

Рвати розпалену душу –

Можна!

І романтичне

Я люблю таку ніч,

Я люблю цю спокійну зажуру,

Я люблю міський сон,

Одинокі безсонні вогні!

Тільки скрипка ота

Неспокійно так грає про бурю,

Грає скрипка!..

  Активна учасниця клубу Валентина Данько прочитала своє нове оповідання,  присвячене перипетіям людського життя, коханню, розлуці, щасливій зустрічі… Щире і з оптимістичним завершенням, воно нам дуже сподобалось, бо всі ми прагнемо чогось світлого і щасливого.

  Лариса Климашівська читала свої вірші - посвяти, вірші – роздуми , ось кілька рядочків присвячених нашому знайомству:

«Не перейду я на російську!»

При зустрічі дівча сказало горде

А я потай сказала – добре,

Бо знала, що душа і очі

Питання це зовсім не мовне».

   Багато членів клубу читали улюблені вірші Ліни Костенко, взагалі пані Поетесу, можна сміливо назвати улюбленицею нашого літературного  об*єднання, ще не було жодного засідання, де не прозвучав бодай один вірш її авторства.

  Члени клубу тепло та зворушливо привітали  свого керівника Ірину Добровольську з Днем народження, з прекрасним ювілеєм. На її адресу пролунало багато щирих прекрасних побажань … Доповнили побажання гарні літні  квіти.  

  Бібліотекар щиро подякувала всім учасникам засідання читацького об’єднання «Дивослово» за активність й запросила на наступне засідання, яке відбудеться  в серпні…