


Вона коротенько ознайомила присутніх з біографічними даними письменника, зокрема вона розповіла, що Василь Миколайович Шкляр народився 10 червня 1951 року, зі срібною медаллю закінчив школу, навчався на філологічному факультеті Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, водночас навчався на філологічному факультеті Єреванського державного університету – студіював вірменську мову й літературу.
Після навчання рік працював науковим співробітником Центрального державного історичного архіву. Відтак довший час займався журналістикою, завідував відділом прози в журналах «Ранок» та «Дніпро». На порі становлення нашої незалежності у 90-х роках був прес-секретарем Української республіканської партії. Тривалий час перебував на творчій роботі, обіймав посади головного редактора видавництва «Дніпро» та заступника голови Національної спілки письменників України.

Ірина Петрівна зауважила, що 2011 року
Комітет з Національної премії імені Тараса Шевченка присудив Василеві Шкляру цю
найвищу літературну нагороду за роман «Чорний Ворон» («Залишенець»), однак
письменник відмовився отримувати премію на знак протесту проти перебування на
посаді міністра освіти українофоба Табачника.

Друкувати
свої твори почав ще школярем, з 1967 року. Окремими виданнями вийшли книжки
прози «Перший сніг» (1976), «Живиця» (1982), «Черешня в житі» (1983), романи
«Праліс» (1986), «Ностальгія» (1989), «Ключ» (1999), «Елементал» (2001), «Кров
кажана» (2003), «Залишенець» («Чорний Ворон», 2009) та інші.

Членам клубу приємно усвідомлювати – твори
Василя Шкляра перекладено багатьма
мовами, зокрема англійською, болгарською, вірменською, шведською, словацькою,
російською та іншими мовами народів світу.
А ще, бібліотекар зауважила, що у своїй
літературній діяльності письменник принципово жодного разу не скористався
спонсорською допомогою, не прийняв жодної державної нагороди.
Основна тема розмови засідання
читацького об’єднання точилася довкола історичного роману «Чорний ворон», що став знаковим явищем не лише в українській
літературі і виходить далеко за межі рамок художньої цінності. Той сплеск масової уваги
до твору, велика кількість позитивних і критичних відгуків свідчать про
непересічне суспільно-політичне значення появи "Чорного ворона" на
літературному полі України.





У моєму садку розцвіла черешня,
Не привезена вона, а своя тутешня.
Поливав її, кохав, пестив кожну днину
І як міг оберігав черешню єдину.
Та всьому прийшла пора, черешня зів*яла,
Осипалась відцвіла і мертвою стала,
Отаке й життя людське,
Як черешня мила, буйним цвітом розцвіте
Постійна учасниця «Дивослова»
Любов Радіонова пише багато, тож на кожну зустріч приходить з новими віршами
ось і цього разу прозвучали «Мамо моя – ти джерельна криниця» і «Мій рідний
край – ти частка України».
Поділився своїм новим
творчим надбанням й Володимир Войтюк. Затамувавши подих слухали колеги по перу
його нові патріотичні та ліричні твори.

Усе тобі можна!
І сміятись безбожно
Зводити з розуму,
Рвати розпалену душу –
Можна!
І романтичне
Я люблю таку ніч,
Я люблю цю спокійну зажуру,
Я люблю міський сон,
Одинокі безсонні вогні!
Тільки скрипка ота
Неспокійно так грає про бурю,
Грає скрипка!..

Лариса Климашівська читала свої вірші -
посвяти, вірші – роздуми , ось кілька рядочків присвячених нашому знайомству:
«Не перейду я на російську!»
При зустрічі дівча сказало
горде
А я потай сказала – добре,
Бо знала, що душа і очі
Питання це зовсім не мовне».
Багато членів клубу
читали улюблені вірші Ліни Костенко, взагалі пані Поетесу, можна сміливо
назвати улюбленицею нашого літературного
об*єднання, ще не було жодного засідання, де не прозвучав бодай один
вірш її авторства.


Бібліотекар щиро подякувала всім учасникам засідання
читацького об’єднання «Дивослово» за активність й запросила на наступне
засідання, яке відбудеться в серпні…
Немає коментарів:
Дописати коментар