75800 Україна Херсонська обл. смт Каланчак вул.Чорноморська,7 ТЕЛ.:(05530)-3-11-40 E-mail: kalanchak.biblioteka@gmail.com.
ЗАПРОШУЄМО ДО НАС В БІБЛІОТЕКУ !

28 листопада 2013 р.

Їх долі поєднала бібліотека ...

                                           
       Любовь –  чувство, которое владеет и управляет нашей жизнью. Неважно, сколько нам сейчас лет, где мы живем, мужчины мы или женщины – каждый испытывает её или влюбляется …  
      А далее…  ,  мы  доверяемся  своей  судьбе …
        
          Із серії замальовок  "Їх долі поєднала бібліотека ..."
  
   Однією стежиною …

      Вони не могли не зустрітись … Вони йшли, частенько поспішали до бібліотеки – назустріч своїй долі …
        І дійсно, їх поєднала любов до читання, до книги, до бібліотеки.  Вони любили читати змалечку, цю любов крізь бурі, негаразди, перешкоди… цю любов  вони трепетно пронесли через усе життя, й ніхто  з них не міг подумати, що саме книжка, любов до читання зіграє доленосну роль в їх житті.
    Так склалася доля, що вони обоє вже в зрілому віці, після  декількох літ самотності знайшли одне одного… й саме в бібліотеці.
     Він читає в основному  історичні романи.  Вона теж полюбляє  книжки історичної  тематики…
     Доля розпорядилася  так, що одного разу – ясного сонячного дня,  серед багатьох відвідувачів книгозбірні вони опинилися поруч, розговорились, побачили в руках книжки однієї тематики, а в очах – щось таке близьке, рідне… 
      Зразу ж  знайшлися теми для розмов, обговорення прочитаного...    А далі пішла розмова про життя – буття, самотність,  пригадали, що вони й раніше зустрічались в бібліотеці, бачились,  але якось не звертали  один на одного уваги, адже читачів поруч було багато, книжки такі цікаві та ще й … виставки літератури, бесіди – пропозиції  бібліотекаря, якісь бібліотечні заходи… А тепер вони – на самоті:  Він + Вона + Книжка  = одна на двох і що цікаво – улюблена обома !
      І, як кажуть в народі – пішло – поїхало … Одна, друга, третя зустріч в бібліотеці…
      Вони  йшли в бібліотеку  вже не тільки заради книжок, а  й  щоб побачитись,  відчути  рідну душу,  обмінятись  поглядами,  посміхнутись один одному,  а  може,  й  словом  перекинутись …
     І так відбувалось щоразу, навіть не домовляючись про зустріч, вони поспішали до книгозбірні  в один й той же день, в один і то й же час…
І ненароком зустрічались – їх  погляди, серця, а думки, життєві погляди та інтереси, мрії та сподівання були такими близькими, що згодом їх зустрічі  ставали все частішими, їм було дуже цікаво разом…,   й вже вони запрошували один одного на побачення й саме в бібліотеці, між стелажами, полицями, які  так пахнуть поліграфічною фарбою, приваблюють незвіданими подіями, епохами, долями героїв …
      … А згодом вони одружились, а інакше не і могло і бути …

І  говорить Ганна Павлівна:  «Наші  долі  поєднала книга», а Петро Семенович поправляє та додає: «Нас поєднала  Книга, Бібліотека та Любов до читання !»

                                                                             ***

                                     Вони не могли розминутись…

        Їх серця поєднала бібліотека – море книг,  і  всі такі цікаві, захоплюючі…

    Він читав з самого  малечку, зачитувався ночами, адже й матуся  захоплювалася читанням у вільні хвилини. Батька він не пам’ятав, але бабуся  пригадувала, що і він також полюбляв читати й знаходив в цьому захопленні радість життя.
     Вона, як кажуть у народі, професійна «читалка», бібліотекар за фахом та покликанням душі…
    І так склалось, а може й повинно було бути, що одного осіннього надвечір’я  він завітав до бібліотеки – дома вже все перечитав, у сусідів теж, а вона,  господиня книжкового царства – молода, гарна, з великими розкосими очима – притягувала, вабила – не відірвати погляд, обслуговувала відвідувачів й поглядала на нього… А  її погляд – ніжний, проникливий, переливається веселковими барвами, наче б то  кличе – заглянь в мої очі, в їх глибину,  а яскравий вогник зацікавленості,  трохи грайливості,  відчувається не тільки в очах, а  йде десь з самої глибини душі,  заманює –  промовляє, давай поговоримо, у нас є про що погомоніти, ти такий гарний … А він стояв, посміхався загадково, наче чекав,  щоб вона сама заговорила першою, і вона, зачарована, стояла та не могла пригадати з якої це книжки герой, і  відважилась…
      Їх погляди зустрілись !   І  він, наче на якусь секунду,  завмер – в душі щось йойкнуло, а в серці розкотилось тепло – він усвідомив - це вона,  моя дівчина,  моя красуня !
     Він не дуже сміливий в таких ситуаціях, а вона, як справжня господиня царства книг, отямилась першою й заговорила, наче струмочок з чистого джерельця  -  прокотився її голосок, вона запропонувала…  обговорити книжку, яку він тримав в руках і дещо про неї чув, а вона, наче знала, нещодавно перечитала вже вкотре. Так  і  розмова зав’язалася, не на одну хвилинку... Читачі розійшлися – їх обслужила колега, робочий день закінчився, а вони все говорили і говорили, не могли наговоритися…
     З того пам’ятного дня він приходив до бібліотеки майже  щодня, і вже не тільки обміняти книжки, а більше, щоб побачити її – дівчину своєї мрії – бібліотекарку,  таку гарну, з  великими,  ясними, трохи розкосими очима, таку знаючу, обізнану в літературі, яка запала в душу, і як пізніше усвідомив – назавжди !
     Їх зустрічі продовжувалися не довго, він зрозумів, що без неї вже жити не може,  її ясних очей, ніжного погляду, приємного голосочку й доброти, яка так і ллється з глибини щедрої душі...
     …Вони  побралися. А інакше не могло й бути. Свою любов до книги, до бібліотеки, до читання вони пронесли через усе життя – читали довгими зимовими вечорами – поодинці та вголос, обговорювали прочитане, а  вона приносила з бібліотеки нові й нові книжки, ще й попереджала, довго не затримувати, бо в бібліотеці на цю книжку вже утворилась черга…
        Але ніщо в цьому світі не буває вічне – тільки скали, море, музика та книга.  Одного весняного дня його не стало…   Це сталося зненацька,  ніщо не провіщало біди…
       І  вже декілька років самотності…, а  вона все згадує їх першу зустріч в бібліотеці, ту книжку, що поєднала їх серця, ту любов, повагу, тепло,  взаєморозуміння,  які вони пронесли через роки… і усміхається:  «Я дуже люблю книжки і не дарма обрала професію бібліотекаря !»


13 листопада 2013 р.

Эта замечательная профессия – бухгалтер !

  
Среди активных читателей библиотеки много бухгалтеров, и вот собрались люди этой замечательной и такой всем необходимой  профессии,  ветераны труда, люди пожилого – уважаемого возраста, участники читательского объединения по интересам «Спилкуймось !»  в читальном зале нашей центральной библиотеки отпраздновать День бухгалтерии. 
 Международный день бухгалтерии отмечается 10 ноября. Дата празднования Международного дня бухгалтерии приурочена ко дню публикации книги Луки Пачиоли «Все об арифметике, геометрии и пропорции» еще в далеком в 1494 году. В своей книге Пачиоли описывал использование регистров бухгалтерского учета, журнала - ордеров, были даны основные термины для использования в работе бухгалтера. Пачиоли описал основные методы, которые необходимо использовать в работе бухгалтеры в древние времена…  Оттуда  и берет свое начало профессия бухгалтер.

Многие из присутствующих на празднике бухгалтерии, отдали свои лучшие годы этой профессии – были бухгалтерами, экономистами, кассирами, работали в банках, конторах предприятий, офисах…
Бухгалтера – люди очень серьезные, деловые,  точные и пунктуальные, знают толк в деньгах, дружат с математикой и считают свою профессию лучшей в мире.
Праздник бухгалтерии прошел очень интересно, с проведением шутливых тестов,  занимательных  игр, индивидуальных личных  предсказаний, которое необходимо было самому отыскать на  «волшебном дереве»   в  «Поле чудес»…

На протяжении всего заседания клуба звучали замечательные песни, и конечно, сопровождала каждый блок песня  «Бухгалтер». 
Кроме того, участники мероприятия и сами пели и танцевали, веселись и шутили…       

Почетными гостями заседания клуба были и участники женского вокального ансамбля «Южаночка» Партизанского ПДК, бессменный руководитель которого Лидия Виниаминовна Крайнова. Ансамбль «Южаночка» исполнил для участников праздника бухгалтеров несколько прекрастных песен – подарив им минуты  радости и веселья, за что члены клуба тепло благодарили гостей. 
 Праздник бухгалтеров подготовили и провели Валентина Кучерова, библиотекарь центральной библиотеки, актив  клуба «Спилкуймось !» - Ольга Кишиневская, Валентина Данько и Любовь Родионова, музыкальное оформление подобрали работники интернет - центра  центральной районной библиотеки Ольга Гавран и Наталья Хребир.



4 листопада 2013 р.

«Стара фотографія розповідає...»


Учасники читацького об’єднання людей поважного віку  «Спілкуймось !»  своє чергове засідання по темі «Стара фотографія розповідає…», присвячене 70-річчю визволення  Каланчака від фашистських загарбників,   провели в районному краєзнавчому музеї в формі подорожі вулицями селища.   
Після заходу довго не розходились - поринули думками в минуле, адже подорож сколихнула колись пережите, яке було таким знайомим, рідним, близьким  -  події, вулиці, будинки...             І пішли спогади, спогади, спогади, обговорювання...Деякі учасники заходу прийшли з своїми внуками та правнуками. І як їм було цікаво, і навіть, не вірилося, що те, з далекого минулого, що показують на екрані, на фотографіях, бачили своїми очима і пережили їхні рідні...
А почалась подорож з північної околиці селища. Вказівний придорожній знак з написом «Добро пожаловать - Каланчак».

Невеличкий населений пункт з населенням трохи більше 10 тис. чоловік на крайньому півдні Херсонської області. Величезна кількість визначних історичних осіб та постатей минулого, причетна до історії села, впливала на його розвиток. Досить скромно згадується Каланчак і у відомому енциклопедичному словнику Брокгауза Ф.А.  і Єфрона І.А., де зокрема вказано, що Каланчак є одним із найстаріших сіл Дніпровського повіту Таврійської губернії.

Потрапляємо на одну з головних вулиць селища  - ошатну Шкільну - (Піонерську). По обидва боки якої,  в пошані схиляють свої зелені крони дерева, оберігаючи своїми могутніми тінями проїжджу частину від палючих сонячних променів влітку, та даючи захисток перехожим.
Робимо першу зупинку майже на початку  вулиці, біля  колишньої Вареничної, на цьому місці була звичайна автозупинка. Гості села мали змогу перекусити стравами підприємства громадського харчування, яке спочатку мало назву «Чайная», потім «Вареничная», та зайнятися кожен своїми невідкладними справами. Добре, що всі державні та громадські установи знаходилися компактно в центрі селища.

У не можна сказати, що у 1936 -1939 роках життя було легким. В колгоспах, поруч з розвитком традиційних галузей  сільськогосподарської продукції, посиленими темпами запроваджувалось вирощування на великих площах таких технічних культур,  як льон та бавовник. Спеціальної техніки не було, тому доводилося вручну збирати льон та  бавовну, потім вручну обробляти сировину.  Паралельно з розповіддю ведучих -  В.Л.Кучерової, бібліотекаря центральної районної бібліотеки та Г.П.Зінчук, директора районного краєзнавчого музею, на  екрані мультімедійного обладнання демонструються фотографії тих років:  будинки, вулиці, тяжка праця колгоспників … Одна з учасниць збирання  бавовни - Чепурко Поліна Степанівна. Як передовик виробництва, була удостоєна високої нагороди від держави - поїздкою на Виставку Досягнень Народного Господарства  (ВДНХ) в м. Москву - столицю тодішнього СРСР. Там їйкрім нагороди, було подаровано капронову кольорову хустинку з зображенням народів СРСР.  На хустині вказано дату, коли і де відбулася виставка (1957 р.).

А фотографія далі веде свою сповідь. Поруч з дорослими працювали і діти. Час не стоїть на місці…  В поле на зміну серпу та косі вийшли перші трактори  та комбайни. 1936 рік: фото зафіксувало прізвища  комбайнерів,  працівників польових бригад: А.Безуглий, І.Бойко, Ф.Сімейко, перша жінка – трактористка  Єфросінія Коломієць…  
Земляків об'єднувала не тільки праця, а й потяг до освіти та культури.  Діти навчалися в школі.  На знімку 1934 року бачимо споруду Каланчацької СШ № 1 (третій корпус).
       Це фото зберігає пам'ять про вчительку, Сидорко Марію Григорівну, яку шанували мешканці селища й любили учні. Часто в газеті «Слава праці» можна було прочитати її цікаві життєві історії - спогади з життя жителів селища. Як говорила сама Марія Григорівна в знаменитому нарисі «Моя доля у тій даті» - «Пишу для нинішнього і прийдешнього поколінь, для приїжджаючих до Каланчака не історію, а власні спогади, хоча вони невіддільні від історії нашого краю і сягають у глибину першої половини XX століття».
        В 1936 році  дев'ятнадцятирічною дівчиною  приїхала вона до Каланчака, щоб навчати дітей. Ось як вона згадує про Каланчак того часу. «Надворі спека пекельна. Безводний і безлюдний край, степ, де половина землі була цілинною. Все зелене вигоріло, земля від спеки так тріскалася, що у щілини можна було закласти два пальці. Коли дули сильні східні вітри (навесні), то здавалося, що пісок несло аж із Сахари, темно ставало серед білого дня. Віруючі тоді запалювали лампадки, немов перед страшним судом».
       Ось у такий Каланчацький район 22 червня 1941 року і прийшла страшна звістка про початок війни.  Більшість чоловіків призовного віку були направлені на фронт.

Восени 1943 року почалося визволення Північної Таврії. Удар Червоної армії був настільки сильним, що німці не змогли організувати активної оборони. Йшли дощі.  Каланчак в цей час був у багнюці. Грунтові дороги стали непрохідними для всіх видів транспорту. Змоклі до рубчика солдати і командири на руках і плечах виносили  кулемети і міномети, легкі гармати, боєприпаси. Темної ночі 1943 року декілька танків  та бронетранспортерів під командуванням лейтенанта Михайла Мухортова сміливою атакою перерізали залізничний щлях Херсон - Сімферополь, і  вирушили на Каланчак.
     Це було на світанку 2 листопада 1943 р. Каланчак було звільнено ! Ранок був світлим і морозним. А по щоках людей котилися сльози, сьози радості...
На згадку і вдячність про полеглих воїнів та земляків, що загинули, було споруджено меморіал з вічним вогнем, висаджено парк і стало традицією кожен рік на день визволення Каланчака та району вшановувати загиблих.                На заході  в  хвилині мовчання та скорботи присутні схилили голови у вшанування пам"яті загиблих визволителів Вітчизни.
      Далі учасники заходу, переглядаючи фотографії,  згадали цікаві історичні події, забудову селища, коли  і як будувались дороги, електромережі, зрошувальна система,  озелення селища та району, будівництво шкіл, лікарні, будинків культури, житлового масиву, періменування вулиць,  свята та будні,  успіхи та досягнення, видатних особистостей  Таврійського краю, що внесли певний внесок в розвиток селища та району…
Дуже цікава та хвилююча подорож, пробудила думки та спогади, залишила незабутні враження...  Організатори заходу - центральна районна бібліотека та районний краєзнавчий музей,  почули багато теплих слів вдячності !


Контактна форма

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *