«Стара фотографія розповідає...»

Учасники читацького об’єднання людей поважного віку  «Спілкуймось !»  своє чергове засідання по темі «Стара фотографія розповідає…», присвячене 70-річчю визволення  Каланчака від фашистських загарбників,   провели в районному краєзнавчому музеї в формі подорожі вулицями селища.   

Після заходу довго не розходились - поринули думками в минуле, адже подорож сколихнула колись пережите, яке було таким знайомим, рідним, близьким  -  події, вулиці, будинки...             І пішли спогади, спогади, спогади, обговорювання...Деякі учасники заходу прийшли з своїми внуками та правнуками. І як їм було цікаво, і навіть, не вірилося, що те, з далекого минулого, що показують на екрані, на фотографіях, бачили своїми очима і пережили їхні рідні...

А почалась подорож з північної околиці селища. Вказівний придорожній знак з написом «Добро пожаловать - Каланчак».

Невеличкий населений пункт з населенням трохи більше 10 тис. чоловік на крайньому півдні Херсонської області. Величезна кількість визначних історичних осіб та постатей минулого, причетна до історії села, впливала на його розвиток. Досить скромно згадується Каланчак і у відомому енциклопедичному словнику Брокгауза Ф.А.  і Єфрона І.А., де зокрема вказано, що Каланчак є одним із найстаріших сіл Дніпровського повіту Таврійської губернії.

Потрапляємо на одну з головних вулиць селища  - ошатну Шкільну - (Піонерську). По обидва боки якої,  в пошані схиляють свої зелені крони дерева, оберігаючи своїми могутніми тінями проїжджу частину від палючих сонячних променів влітку, та даючи захисток перехожим.

Робимо першу зупинку майже на початку  вулиці, біля  колишньої Вареничної, на цьому місці була звичайна автозупинка. Гості села мали змогу перекусити стравами підприємства громадського харчування, яке спочатку мало назву «Чайная», потім «Вареничная», та зайнятися кожен своїми невідкладними справами. Добре, що всі державні та громадські установи знаходилися компактно в центрі селища.

У не можна сказати, що у 1936 -1939 роках життя було легким. В колгоспах, поруч з розвитком традиційних галузей  сільськогосподарської продукції, посиленими темпами запроваджувалось вирощування на великих площах таких технічних культур,  як льон та бавовник. Спеціальної техніки не було, тому доводилося вручну збирати льон та  бавовну, потім вручну обробляти сировину.  Паралельно з розповіддю ведучих -  В.Л.Кучерової, бібліотекаря центральної районної бібліотеки та Г.П.Зінчук, директора районного краєзнавчого музею, на  екрані мультімедійного обладнання демонструються фотографії тих років:  будинки, вулиці, тяжка праця колгоспників … Одна з учасниць збирання  бавовни - Чепурко Поліна Степанівна. Як передовик виробництва, була удостоєна високої нагороди від держави - поїздкою на Виставку Досягнень Народного Господарства  (ВДНХ) в м. Москву - столицю тодішнього СРСР. Там їй,  крім нагороди, було подаровано капронову кольорову хустинку з зображенням народів СРСР.  На хустині вказано дату, коли і де відбулася виставка (1957 р.).

А фотографія далі веде свою сповідь. Поруч з дорослими працювали і діти. Час не стоїть на місці…  В поле на зміну серпу та косі вийшли перші трактори  та комбайни. 1936 рік: фото зафіксувало прізвища  комбайнерів,  працівників польових бригад: А.Безуглий, І.Бойко, Ф.Сімейко, перша жінка – трактористка  Єфросінія Коломієць…  

Земляків об'єднувала не тільки праця, а й потяг до освіти та культури.  Діти навчалися в школі.  На знімку 1934 року бачимо споруду Каланчацької СШ № 1 (третій корпус).

       Це фото зберігає пам'ять про вчительку, Сидорко Марію Григорівну, яку шанували мешканці селища й любили учні. Часто в газеті «Слава праці» можна було прочитати її цікаві життєві історії - спогади з життя жителів селища. Як говорила сама Марія Григорівна в знаменитому нарисі «Моя доля у тій даті» - «Пишу для нинішнього і прийдешнього поколінь, для приїжджаючих до Каланчака не історію, а власні спогади, хоча вони невіддільні від історії нашого краю і сягають у глибину першої половини XX століття».

        В 1936 році  дев'ятнадцятирічною дівчиною  приїхала вона до Каланчака, щоб навчати дітей. Ось як вона згадує про Каланчак того часу. «Надворі спека пекельна. Безводний і безлюдний край, степ, де половина землі була цілинною. Все зелене вигоріло, земля від спеки так тріскалася, що у щілини можна було закласти два пальці. Коли дули сильні східні вітри (навесні), то здавалося, що пісок несло аж із Сахари, темно ставало серед білого дня. Віруючі тоді запалювали лампадки, немов перед страшним судом».

       Ось у такий Каланчацький район 22 червня 1941 року і прийшла страшна звістка про початок війни.  Більшість чоловіків призовного віку були направлені на фронт.

Восени 1943 року почалося визволення Північної Таврії. Удар Червоної армії був настільки сильним, що німці не змогли організувати активної оборони. Йшли дощі.  Каланчак в цей час був у багнюці. Грунтові дороги стали непрохідними для всіх видів транспорту. Змоклі до рубчика солдати і командири на руках і плечах виносили  кулемети і міномети, легкі гармати, боєприпаси. Темної ночі 1943 року декілька танків  та бронетранспортерів під командуванням лейтенанта Михайла Мухортова сміливою атакою перерізали залізничний щлях Херсон - Сімферополь, і  вирушили на Каланчак.

     Це було на світанку 2 листопада 1943 р. Каланчак було звільнено ! Ранок був світлим і морозним. А по щоках людей котилися сльози, сьози радості...

На згадку і вдячність про полеглих воїнів та земляків, що загинули, було споруджено меморіал з вічним вогнем, висаджено парк і стало традицією кожен рік на день визволення Каланчака та району вшановувати загиблих.                На заході  в  хвилині мовчання та скорботи присутні схилили голови у вшанування пам"яті загиблих визволителів Вітчизни.

      Далі учасники заходу, переглядаючи фотографії,  згадали цікаві історичні події, забудову селища, коли  і як будувались дороги, електромережі, зрошувальна система,  озелення селища та району, будівництво шкіл, лікарні, будинків культури, житлового масиву, періменування вулиць,  свята та будні,  успіхи та досягнення, видатних особистостей  Таврійського краю, що внесли певний внесок в розвиток селища та району…

Дуже цікава та хвилююча подорож, пробудила думки та спогади, залишила незабутні враження...  Організатори заходу - центральна районна бібліотека та районний краєзнавчий музей,  почули багато теплих слів вдячності !