Могутня сила пам’яті

  

Люби Україну! Вона не забуде,
Люби Україну, душі краще буде.
І в мить, коли ворог вже майже погубить,
Вона, як дитину, укриє, полюбить.
    Ці сповнені любові, віри і надії рядки належать офіцеру, воїну – добровольцю  Роману Набєгову.  Його життєвий шлях був  коротким, всього 27 років. 29 серпня  2014 року  під  Іловайськом  його життя обірвала куля російського десантника. Але  ці роки  прожиті недаремно, вони були ущерть заповнені бажанням пізнати світ, сформувати та удосконалити власне світобачення, а ще непереборним прагненням творити.

   Беззаперечним доказом цієї тези є книжки, які  нещодавно отримала в дарунок Каланчацька центральна бібліотека від колег з Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. 
 А. Лавреньова.
   Вже завтра, користувачі книгозбірні матимуть змогу взяти до рук  дві маленькі книжечки «Я за Україну» і  збірник  «Ни шагу назад»  –  «Ні кроку назад», який  вміщує  вірші, прозу, особистий щоденник та спогади Романа Набєгова.
   Вдумливий і щирий серцем читач зможе зануритися в дивовижну сповідь душі Воїна Світла, захисника Честі і Гідності рідного народу.    

Збірник «Ни шагу назад» – «Ні кроку назад» уклала мати Романа Набєгова, Оксана Василівна, до річниці загибелі єдиного сина, за оригіналами віднайдених рукописів.  Книжка має і дарчий напис «Бібліотеці до Дня народження Романа Набєгова з вдячністю для тих, хто не «втомився, від мами автора. Пам'ять має могутню силу!»
   Наш обов’язок пам’ятати тих, хто прикрив нас підставивши свої груди під ворожі кулі.
   Уклінна дяка Херсонській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова за подарунок і пані Оксані Набєговій за сина – героя і за все те, що вона робить заради збереження пам’яті про нього.

 

Краєзнавчий маршрут Каланчацьким краєм

 

Люблю тебе, мій рідний краю! 

    З незапам’ятних часів у багатьох народів  зародилася традиція  усної творчості, яка дбайливо передавалася з вуст в уста, від покоління до покоління. Переживши багато століть легенди та перекази  і сьогодні дивують нас глибоким змістом і поетичністю. З плином століть вони стали  оповитою серпанком романтизму альтернативною історією народів.
   Легенди – це безцінні  скарби,  які  зберігають, збирають і записують. На відміну від переказів, вони  менш достовірні, у них допускається вигадане, фантастичне, магічне й неймовірне. Але разом  з тим, легенди  не є пустими вигадками і поштовхом до їхнього народження  стають реальні  події. 
  Уявіть собі, яким же благодатним краєм для творення легенд є наше рідне  Північне Причорномор’я!  Цими неозорими, розлогими степами прокотилися  кіммерійці, скіфи, греки, сармати, готи, гуни, хозари, печеніги, половці, турки. А скільки звитяги і крові  бачила сива степова ковила в козацьку добу!
   Каланчацька центральна бібліотека  давно збирає поетичні оповідки про історичні події та усні народні оповідання про різні чудесні пригоди що відбувалися в нашому краї і нагромадилась їх вже чималенька тека.
  Для того щоб ознайомитися зі скарбами Каланчацької  книгозбірні мали можливість всі бажаючі  бібліотекарки відділу обслуговування за ініціативи  Ольги Качур об’єднали краєзнавчі матеріали   в  відеоцикл «Люблю тебе, мій рідний краю»,  який складається з п’яти фрагментів: «Каланчак. Кургани», «Походження  скіфів. Кургани старійшини», «Кам’яний міст. Ахіллів біг», «Скіфський мак. Турецька троянда», «Священні лелеки. Купальниця».
    Кожен народ має свої легенди. Легенда –  важливий  елемент національної самоідентифікації людини, інструмент, що пов’язує кожну особистість з історією становлення її нації. Тож запрошуємо  переглянути відеоцикл «Люблю тебе, мій рідний краю», сподіваємося  він буде цікавий і корисний.
  Звертайтесь до Каланчацької центральної бібліотеки, у своїх фондах вона має багато дослідницької історичної та краєзнавчої літератури від невеликих брошур до фундаментальних досліджень на кшталт книги Анатолія   Харченка «Каланчак та його околиці».
  Пізнаваймо рідний край разом!

 

Схилимо голови в скорботі!

 

  День пам’яті жертв голодоморів щорічно відзначається в Україні в четверту суботу листопада. Цього року ця сумна дата припадає на 27 число, в цей день на всій території України буде приспущено державні прапори, а о 16.00 відбудеться загальнонаціональна хвилина мовчання.   

    З метою  вшанування  пам’яті  жертв голодоморів та переосмислення  нашої історію, її трагічних сторінок, які примушують стискатися
людські серця, бібліотекарі Каланчацької централізованої бібліотечної системи підготували  цикл тематичних заходів.
   У ХХ столітті українці пережили три масових голоди: 1921-1923, 1932-1933 і  1946-1947 років. Наймасштабнішим був голодомор 1932-1933 років, визнаний міжнародною спільнотою актом геноциду українського народу. Про це розповідає книжкова – виставка «Ми пам’ятаємо, ми сильні» оформлена в Каланчацькій центральній  бібліотеці.

   Серед найбільш трагічних сторінок історії українського народу особливе  місце займає голодомор 1932-1933 років. За різними даними, у цей період від голоду загинуло від 4,5 до 10 мільйонів людей. Фотосвідчення та спогади очевидців можна знайти  у куточку пам’яті та скорботи «Чорна сповідь нашого народу» (Олексіївська філія), історично – тематичній поличці «Голодомор – невиплакані сльози України» (Роздольненська філія), тематичних виставках  «Голодомор  очима  дітей» та «Геноцид українського народу 1932 – 1933 років» (Каланчацька селищна бібліотека-філія і Новопавлівська сільська бібліотека-філія). 

   Безмежний смуток огортає душу, коли вчитуєшся й осмислюєш рядки архівних документів, вдивляєшся в очі, сповнені благання і муки, вчитуєшся в  печальні розповіді свідків голодомору, штучно створеного в Україні радянською владою. Але правду про цей злочин  повинні знати всі, якою б болючою вона не була. Саме з цією метою облаштовані  виставка – пам'ять «Стоїть в скорботі мати –Україна» (Новокиївська філія), виставка – реквієм «І свічка палала в скорботі» (Привільська філія), виставка – вшанування «Україна – пам’яті невинно загиблих» (Новоолександрівська філія)  та хронометр пам’яті  «Чорне крило голодомору» (Горьківська бібліотека).

   Викладка літератури  «Схилимо голови в скорботі» (Олександрівська філія) та онлайн година – реквієм «Розп’ята душа на хресті всевишньої печалі» (Гаврилівська сільська бібліотека) закликають всіх долучитися до традиційної скорботної міжнародної акції «Запали свічку пам'яті», вшанувати пам'ять заморених голодом хвилиною мовчання і тихою молитвою.

   Народ України пам’ятає сторінки свого життя, але  відходять  у небуття свідки тих трагічних подій Великого Голодомору. Тож варто робити все, щоб їх нащадки, особливо молодь, знали про ті чорні часи і свято берегли їх у своїй пам’яті в ім’я того, щоб таке страшне минуле ніколи не повторилось.
  Україна пам’ятає!  

Марія Башкирцева – наша талановита малярка

  
  

Ім’я Марії Башкирцевої в Україні мало відоме широкому загалу, а між тим вона, мешкаючи у Франції більшу частину свого життя  наголошувала на своєму українському походженні. Марія Башкирцева – талановита малярка, у її спадщині  понад 150 полотен, вона була в числі  перших жінок-художниць, чиї роботи потрапили до колекції Лувру і слова Ґі де Мопассан “це була єдина Троянда в моєму житті, чий шлях я усипав квітами, якби знав, що він буде такий яскравий і такий короткий!” – сказані саме про неї.
    Про коротке і яскраве творче і світське життя Марії Башкирцевої розповідає  відеогодина «Знайомтесь – Марія Башкирцева» підготовлена  Сектором мистецтв Каланчацької центральної бібліотеки.
   Марія  Башкирцева народилася в 1858 році (за іншими даними в 1860) в Україні, її  батько, Костянтин Башкирцев мав високий титул дійсного статського радника, володів величезним маєтком у Гавронцях на Полтавщині. Мати, Марія Бабаніна, харків'янка, донька полковника - аристократа, бібліофіла, англомана і поціновувача мистецтв.
    Вже з раннього дитинства Марії пророкували славу малярки та незрівнянної співачки, адже вона була  надзвичайно щедро обдарована талантами. Але в шістнадцять у неї було діагностовано сухоти, Марія втрачає голос, а  потім  і слух. Але міцна духом юна панянка не втрачає смак до життя і починає наполегливо вчитися живопису, за два роки опанувавши семилітній курс у паризькій престижній  приватній Академії професора Жуліана.  А це  було не просто, адже  особам жіночої статі, в ті часи  суворо заборонялося малювати оголену натуру, накладалося табу на знання людської анатомії, картини художниць не брали до мистецьких салонів і галерей. Саме ця гендерна нерівність підштовхнула Марію Башкирцеву до руху суфражисток, але захоплюючись  емансипаційними ідеями, переймаючись проблемами рівності статей,  вона зовсім не хотіла зрікатися принад традиційної світської жіночності.
   На початку 80 –их років  XVIII ст. Марія представила  паризькому Салону три картини, а журі вкотре високо оцінило талант українки. Про неї почали писати за кордоном, почули про Марію й на Батьківщині. Для Башкирцевої це було найкращим визнанням. Вона, як і прагнула,  стала знаменитою.
    1887 року в Парижі виходить "Щоденник"  Марії  Башкирцевої, який вона вела з підліткового віку, він  одразу ж спричинив гучний літературний скандал.  
    Читачів насамперед вразила міра авторської відвертості, молода дівчина  зневажила всі вікторіанські умовності й заборони і претендувала на цінності, що вважалися питомо чоловічими, насамперед – творчу самореалізацію і визнання.
    Марія ще так багато хотіла сказати  світу, але 31 жовтня 1884 року вона, ще зовсім молодою, відійшла у засвіти. Поховали талановиту мисткиню у Парижі, на її могилі  звели капличку, всередині якої розмістили незакінчену роботу “Святі дружини” та поставили її мольберт і палітру.
  Під час Першої і Другої світових воєн більша частини полотен  малярки  було втрачено, ті, що пережили буремні лихоліття, зберігаються в музеях України, Франції, Нідерландів, США та Росії.
      Каланчацька центральна бібліотека  запрошує всіх, кого зацікавило життя і творчість талановитої  художниці українського походження, адже маємо у своїх фондах і той скандальний «Щоденник», про який йшла мова і біографічний роман – есей Миколи Слабошпицького «Марія Башкирцева».
     Україні є чим пишатись! Треба тільки досліджувати своє, рідне!

Україна – територія гідності

     День Гідності та Свободи – свято в Україні, що відзначається щороку 21 листопада на честь початку цього дня двох революцій: Помаранчевої  (2004 року) та Революції Гідності (2013 року).    Каланчацька централізована бібліотечна система присвятила тематичні  заходи до цих визначних подій в історії сучасної України.     

День Гідності та Свободи – особлива дата для кожного свідомого українця, для кожного справжнього патріота, адже саме в цей день найгостріше відчувається сила єдності та безмежна гордість за те, що наша Батьківщина багата на справжніх героїв з великим серцем і високим духом, спроможних захистити національну свободу та боротися за щасливе майбутнє прийдешніх поколінь. Про це йшла мова на інформаційних хвилинках «Культура гідності» і «Свобода  та  відповідальність», що відбулися в Каланчацькій центральній книгозбірні, про це ж свідчить і книжкова виставка «Вільні творять майбутнє», яка оформлена в її літературно – мистецькій залі.

    Книжкова виставка «Моя країна не стане на коліна» (Роздольненська філія) і тематична полиця «З Україною в серці» (Олексіївська філія) розповідають про перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, які розпочалися 21 листопада 2013 року.

      З метою утвердження  ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення  об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддаючи належне шанування патріотизму і мужності громадян, які восени 2004-го року і в листопаді 2013 – лютому 2014 стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів держави та її європейського вибору, розгорнулися виставки – хроніки «Україна територія гідності і свободи» в Привільській  і Олександрівській сільських книгозбірнях та тематична виставка «Майдан на сторінках книг» в Новокиївській філії.

   Подіям, що відбувались з нашим суспільством на зламі 2013/14 років та відбуваються сьогодні і мають доленосне значення для України присвячені фотовиставка «Україна у боротьбі за державність» (Гаврилівська  філія) та інформаційна година  «Від Майдану до свободи»  (Новоолександрівська філія).
    Бібліотекарі Каланчацької ЦБС стверджують, національна гідність є похідним поняттям від поняття гідності особистості.

    Отже, українська Єврореволюція може з повним правом кваліфікуватись як Революція гідності нації та її громадян.   Сьогодні маємо усвідомити:  ми, українці, на своїй землі і маємо таке глибоке коріння, що його не вирвати ніякими силами.
    Низький уклін всім захисникам української державності, які назавжди залишаться в пам’яті народу та будуть гідним прикладом для майбутніх поколінь!

   З Днем Гідності та Свободи!

Каланчацькі книгозбірні до дня толерантності

 
   

   Сьогодні, 16 листопада відзначається Міжнародний день толерантності, запроваджений у зв’язку із ухваленням ЮНЕСКО у 1995 році Декларації принципів терпимості, які проголошені в Загальній декларації прав людини.
    Про толерантність та її основні засади вели розмову з користувачами бібліотекарки Каланчацької централізованої бібліотечної системи.

    Толерантність – це повага до людської індивідуальності, визнання основоположних прав і свобод людини та громадянина, прийняття та правильне розуміння різноманіття культур та форм самовираження. Сьогодні слово  «толерантність» все частіше з'являється  у лексиці державних, громадських, культурних діячів, журналістів – усіх тих, хто причетний до процесу демократичних перетворень.

     Саме до таких висновків прийшли учасники  онлайн уроків толерантності «Ми різні, але всі ми люди»  і «Ми різні, але рівні»  (Новоолександрівська  та Олексіївська філії).  Різноманіття – це безцінна перевага, проте вона може виступати й джерелом напруги. Конфлікти на національному, етнічному, релігійному, конфесійному, політичному та інших підґрунтях ускладнюють  сьогодення і в нашій країні, але толерантність спроможна розряджати потенційні конфлікти. Про це сповіщяє виставка - інформація «Толерантність – це…» в Каланчацькій центральній книгозбірні.

   Казку про терпимість, лояльність та повагу до чужої думки учням 3 класу місцевої школи розповіла  бібліотекарка Гаврилівської  філії, вона так і називалася «Казка про толерантність», діти  з задоволенням  приєдналися до  дискусійного кола і на прикладі літературних персонажів охоче з’ясовували  як багато важать емоційна рівновага і гармонійні стосунки в спілкуванні зі світом.      

Відзначення Міжнародного дня толерантності підтримали і інші книгозбірні бібліотечної системи. Про важливість теми свідчать  урок доброти «Толерантність – шлях до миру» (Олександрівська бібліотека), виставка – огляд «Толерантність – основа світогляду і культури»  (Роздольненська  філія), виставка – заклик «Будьмо толерантними» (Новокиївська  бібліотека)  та виставка – роздум «Толерантність – запорука людяності» (Олексіївська книгозбірня). 

       Бібліотекарки звертали увагу відвідувачів на те, що у повсякденному житті толерантність – це не бездіяльність, а активна життєва позиція, суть якої полягає не тільки в тому, щоб терпіти чужий спосіб життя, поведінку, звичаї, почуття, думки, ідеї або вірування, але й  визнавати та приймати поведінку, переконання і погляди інших людей, які відрізняються від власних.     

Разом з тим, толерантність не означає терпиме ставлення до соціальної несправедливості, злочинів та відмову від своїх поглядів або поступки перед чужими переконаннями. 

     У Привільській сільській книгозбірні до Всесвітнього дня доброти   та Міжнародного дня толерантності  бібліотекарка зібрала цілий літературний кошик «Без добрих книг душа черствіє», нагадавши односельцям про мораль і людяність, про чуйність і взаємодопомогу, про принципи рівності та недискримінації, закріплені в міжнародному та національному законодавстві, згідно з якими всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

        У Міжнародний день толерантності  бажаємо  всім  розуміння від рідних і друзів!       Будьмо  толерантними  один до одного, пам’ятаймо, що кожен з нас має право на свою думку.