Щоб світ любов’ю проростав !

   Надворі червень…  Дуже спекотний день…  Але каланчацькі літератури знов поспішають до літературно-мистецької зали Каланчацької центральної книгозбірні … 

Чарівний літній ранок, синє небо.
Роса блищить під сонечком жива.
Краса навколо, що душі ще треба?
Так пахнуть дивно квіти і трава.

    Яскраве сонце, чисте блакитне небо, довгі спекотні дні, лагідне море, шовкові трави, природа наливається веселковими барвами, квіти радують буйним цвітінням і неймовірними ароматами – літо прийшло! Вдихаючи п’янкий аромат червня «дивословівці» збираються  на чергове засідання літоб’єднання.

    Тетяна Бабенко, Галина Нігачова, Любов Степко, Ольга Марченко, Тетяна Мельничук, Ірина Добровольська завзято обговорюють літнє літературне меню, бо саме воно є темою  засідання.

     Керівник клубу, бібліотекар Ірина Добровольська запропонувала бібліотечні новинки, твори І. Роздобудько, О. Забужко, Люко Дашвар, Жорж Санд для жіночої читацької аудиторії і романи А. Куркова, братів Капранових, В.Шкляра, А. Кокотюхи, Б. Коломійчука чоловікам.

    Члени клубу мають різні літературні смаки і це додає гостроти розмові, зрештою підведено підсумок : фентезі, детектив, фікшн, класика, жіночі романи, бойовики, проза чи поезія – не так вже й важливо, головне щоб цікаво і корисно для душі.

 Надворі червень. Дні давно вже довгі.
Земля таріллю під тепло лягає.
Високе небо, тихе і бездонне.
Жита у полі вітер колихає.

     Нарешті дітлахи дочекалися канікул,  а педагоги  відпусток, що тут же  позначилося на творчий активності  Г. Нігачової,  вчителя – історика і правознавця й додало лірично – філософських барв  зустрічі одноклубників.

Чому ж розходяться дороги?

Вона ж була у нас одна.

Чому ж закралися тривоги

Й кохання випито до дна.

      Тетяна Мельничук  прочитала вірш – спогад про літо,  яке є в житті  кожної жінки, літо сповнене  любові, ніжності і спраги почуттів. А  вірш «Осінь» нагадав, що літніми радощами обов’язково прийде осінь мудрої зрілості.

     Згадала пані Тетяна й про те, що 22 червня в Україні відзначався  День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни і прочитала вірш Л. Костенко «Мій перший вірш написаний в окопі». Згадаймо ті щемко – болючі рядочки:

Мій перший вірш написаний в окопі, 
на тій сипкій од вибухів стіні, 
коли згубило зорі в гороскопі 
моє дитинство, вбите на війні. 
Лилась пожежі вулканічна лава. 
Горіла хата. Ніч здавалась днем. 
І захлиналась наша переправа 
через Дніпро – водою і вогнем. 
Гула земля. Сусідський плакав хлопчик. 
Хрестилась баба, і кінчався хліб. 
Двигтів отой вузесенький окопчик, 
де дві сім'ї тулились кілька діб…

     Любов Степко прочитала улюблене з творів Т. Якимець «Прийшло літечко», «Ромашкова доля» та декілька віршів Л. Федоровської.

     Ольга Марченко  читала свої вірші,  ділилася власними роздумами:

Любов, як магія флюїдна

І зачарованість очей,

Любов, як магія магічна

І незбагнений стан речей…

…чуттєво серце так тріпоче,

Щоб швидше новий день настав.

Воно обійняти все навколо хоче

Щоб світ любов’ю проростав.

   Клуб «Дивослово» намагається відгукуватися на всі значущі літературні події чи дати, тож і повз 130- річницю від дня народження А. Ахматової поціновувачі вишуканого слова не пройшли.  «Земну утіху в серця відніми» –

назва дискусійної розмови про життя і творчість поетеси, драматичну долю заримовану у віршованих рядках.

Забудут? - вот чем удивили!

Меня забывали не раз,

Сто раз я лежала в могиле,

Где, может быть, я и сейчас.

А Муза и глохла и слепла,

В земле истлевала зерном,

Чтоб после, как Феникс из пепла,

В эфире восстать голубом.

    Керівник клубу та організатор засідання Ірина Добровольська розповіла присутнім про маловідомі сторінки життя А. Ахматової, наприклад про зв'язок з Хмельниччиною.

     З Поділлям класика російської поезії пов’язує те, що в селі Слобідка Шелехі вська Деражнянського району в родовому маєтку жила її тітка по материнській лінії, Анна Еразмівна Вакар , а з 1925 року — і мати поетеси Інна Еразмівна Горенко.  Біографи Ахматової зазначають, що Анна відвідувала тітку двічі — 1912 і 1914 року, але на справді є документальні свідчення, що вона там проводила майже кожне літо у дитинстві.

    Існують також і спогади мешканців  Слобідки – Шелехівської про те що А. Ахматова    в літку 1939 року відвідувала родинний маєток, та  могили  матері і тітки на місцевому цвинтарі.

    Сьогодні  в цьому селі проживає 200 мешканців, має вона 2 маєтки, що належали родині А. Ахматової  в одному з них на приватні кошти створено  музей  поетеси з цікавою експозицією і раритетними речами.

     До речі зовсім не багато людей знає, що А. Ахматова перекладала твори багатьох українських поетів російською мовою. Ось для прикладу вірш українського класика:

Стройная девушка, меньше орешка,
Что ж в твоем сердце злая насмешка?
Что ж твои губы — словно молитва,
Что ж твои речи — острая бритва?
Нежно сияют глаз твоих чары,
Что зажигают в сердце пожары.
Ах, эти очи, пасмурней ночи,
Тот, кто их видел,— солнца не хочет!
Что ж мне улыбка стала страданьем,
Сердце, как в буре, бьется желаньем?
Ясная зорька, что в твоем взоре?
Ты — моя радость, ты — мое горе!
Встречи добившись, пылко люблю я,
Пылко влюбившись, душу сгублю я. 

Після озвучення вірша, пані Ірина звернулася до присутніх: «Здогадуєтеся хто автор оригіналу?

    Червень  - місяць народження  російського  поета, драматурга та прозаїка, реформатора  і творця сучасної російської літературної мови, автора критичних та історичних творів О. Пушкіна».

   Тетяна Бабенко, майстриня літературних розслідувань,  розповіла загадкову історію  кохання О. Пушкіна до августійшої особи, яке він ретельно оберігав від сторонніх очей  і проніс через  все життя.

   А Ірина Петрівна зауважила: «Що ж друзі, радійте буйству кольорів і зелені, прогулюйтеся піщаними пляжами, тіштеся прохолоді морських хвиль, зустрічайте світанки, насолоджуйтеся літом , воно коротке…

…Ось так би років тисячу жила…
І милувалась дивною красою,
Як у дитинстві з квіт вінки б плела.
Захоплювалась піснею ясною
І так красиво на Землі жила…
Та тільки вік короткий, наче літо,
Натішитись не встигнеш — відійшло…
А так іще не хочеться старіти,
Ще б відчувати радість і тепло…

До нової зустрічі, наші літератори!!!