Сузір'я жіночої поезії... в "Дивослові"

 «Сузір'я  жіночої поезії» - під такою романтичною і глибинно - космічною назвою пройшло засідання  читацького клубу місцевих літераторів  «Дивослово» в літературно-мистецькому залі Каланчацької центральної бібліотеки.  

   Говорили про  красу, кохання, страждання, метання, душевне сум’яття мовою віршованого рядочка, народженого  духом і серцем жінки. То що ж таке жіноча поезія?

Что такое женская поэзия?

Кто на это может дать ответ?

Может быть, ходьба по краю? Лезвию?

Может быть. А может быть и нет.

Может это песнь исповедальная

Что исходит из глубин души,

Нежная, пронзительно печальная?

Может, но с ответом не спеши…

Про засідання літературного об’єднання розповідає його керівник та організатор зустрічі Ірина Добровольська: «Ми намагалися  зрозуміти хто вона, чим живе і дихає, але достатньо відкрити її творіння і все саме стане на свої місця. Тільки жінка може донести справжні почуття, які так важко буває описати словами.

Що в нас було? Любов і літо.
Любов і літо без тривог.
Оце і все. А взагалі-то
Не так і мало, як на двох.
Ось наші ночі серпень вижне,
Прокотить вересень громи,
І вродить небо дивовижне
Скляними зорями зими!

Тільки жінка навіть в найскладніші моменти життя залишається прекрасною. Тільки жінка одночасно може бути і слабкою і сильною.

 Вірші написані жінками, завжди викликають ураган емоцій  і відчуттів, не можливо навіть уявити якою б була поезія, як би в неї не вклала нотку своєї душевності і щирості жінка.      

Простягни мені руку
Через ріки неправди і горя.
Простягни мені руку –
Хай тебе не лякає негода!
Міцно стиснемо пальці –
Нас недолі не розтоптати.
Та й пустим вінки купальські
І будемо долі питати,
Може, все, що досі було,
Лише тінь від її крила?
Простягни мені руку,
Щоб устояти я могла.

            Важко бути поетом, зважаючи на те, що про все вже давно написано. Важко бути поетом, коли поезія практично не продається у жодному її вигляді – книжки, журнальні публікації, виступи перед широкою аудиторією. Важко бути поетом, коли твоє покликання здебільшого асоціюється із неробством, або ж якоюсь приватною віддушиною, а тому сприймається як хобі, за яке ти відповідаєш сама. І водночас поетом бути легко – допомагає віра в те, що ти із Творцем на одній хвилі.  

…зневажу

Муки і страждання –

Буду вчитись обживати вись

Бо земля  - зупинка для прощання,

Ми  - транзитом: з вічності  - кудись…

А яка глибина і філософічність, образність і метафоричність притаманна українській поезії!

Розхристана і дика, як сова,
Спиває ніч мінорні схлипи вулиць.
У зав`язь мрій вплітаються слова,
Де ще живе мій неземний прибулець.
Люблю цей час. І тишу. Й самоту.
Із чаші неба пити трунок дива...
І відчувати простір, висоту,
І вірити, що пишеш - знать, щаслива...
І наближати космос до трави,
Аби душа ширяла поза часом,
Шепочучи високі молитви
У парі із окриленим Пегасом...
Так легко, добре. Завше б так було...
Виповідати марно. Відчуваю...
Натхнення біле ангельське крило 
Відносить Душу...  А куди...  Не знаю...»

 Більше двох годин  тривало засідання, активні члени клубу  Глушко Р.А., Марченко О.Г., Нігачова Г.Д., Козачок А.М., Смолієнко Л.В.,  з захопленням читали  вірші  Л. Костенко, Ю. Шовкун, Г. Чубач, Г. Гордасевич, С. Костюк, А. Ахматової , М. Цвєтаєвої, Б. Ахмадуліної.

   А активний учасник літературного об’єднання та автор декількох лірично-поетичних збірничків  Володимир Войтюк  з молодечим запалом і щирістю читав вірші присвячені чарівним жінкам.

     Ірина Добровольська ознайомила присутніх з творчістю незаслужено забутої Марусі  Вольчарівни і коротким,  але неймовірно яскравим життєвим і творчим  шляхом  О. Теліги.

    Активно долучилися до засідання і нові адепти Т.М. Бабенко, Л.С. Пшенична, Л.О. Стринжа, читаючи улюблене і ділячись власними думками і почуттями.

  На завершення в рамках місячника екології «За чисте довкілля» активна та постійна учасниця клубу каланчацьких літераторів Ольга Марченко, закохана у квіти і красу, подарувала всім присутнім розсаду рожевих ромашок . Тож хай краса живе у наших душах і буяє навколо нас!