Гортаємо сторінки українського кіно …

  Безмежні можливості кіно… За допомогою цього чудового та, в той же час, не такого старовинного виду мистецтва як інші, глядач подорожує в часі й на будь-які відстані, мріє та згадує, фантазує та милується краєвидами, чудесами світу в кінозалі, чи у себе вдома. 

   Погортати сторінки українського кінематографа до літературно-мистецької зали центральної бібліотеки днями завітали старшокласники Каланчацької ЗОШ № 2.

   Подорож сторінками кіно розпочалася коротенькою розповіддю бібліотекарів. Працівники бібліотеки наголосили, що  сьогодні майже  кожен має телефон чи айфон,  з допомогою яких можна вийти в інтернет, вдома є комп”ютер чи відеомагнітофон. Все це дає змогу дивитись будь-які фільми не виходячи з дому. І важко уявити що 30-ть років тому найпопулярнішим було кіно.

   У ХХ столітті кінематограф став найпоширенішим видовищем. „Сінематограф” (як його тоді називали) з блискавичною швидкістю завойовує країни та континенти. 4 травня 1896 року в розважальному закладі „Акваріум” в Санкт-Петербурзі почалися гастролі іноземного атракціону „Синематограф братів Люмьер”. А вже в 1918 році в цьому ж приміщені знімались перші радянські художні фільми.

    В Україні першими фільмами після жовтневої революції були хронікальні. В них зафіксовано окремі епізоди з життя міст та сіл України.

   26 червня 1922 року було організовано Всеукраїнське фотокіноуправління – скорочено ВУФКУ. А з осені того ж  1922 року на берегах Чорного моря  - в Ялті та Одесі – розпочалося виробництво художніх фільмів (київська студія виникла пізніше – наприкінці 20-х років).

  Серед імен видатних режисерів світу, які добре відомі широкому загалу є ім’я Олександра Довженка. Одним з кращих його фільмів  „німого періоду”  є стрічка „Звенигора”. З неї почався український кінематограф. Це поема про мируле й майбутнє рідного краю, про його духовні скарби.

   Значним досягненням українського кінематографа є фільми народного артиста УРСР Леоніда Бикова.

     Говорячи про українське кіно не можна не згадати прізвище й іншого актора та режисера. Це - Іван Миколайчук.

     В українському кіно 60-70-х років минулого століття, практично жоден фільм не обходився без його участі. Миколайчук знявся  у таких відомих стрічках як „Сон”, „Тіні забутих предків” та інших фільмах.    

     Говорити про українського кіно можна ще довго. Та розмова про українське кіно не закінчується, ми будемо перегортати сторінки знову й знову. Адже українське кіно живе й розвивається.

   А далі,  пірнути детальніше у світ українського кіно, допомогло учасникам заходу сучасне мультимедійне обладнання, за допомогою якого молодь подорожували історію створення українських фільмів, знайомилася з режисерами, авторами сценаріїв, операторами, видатними акторами, переглядами уривки з улюблених та малознайомих фільмів.

   Потім відбулося обговорення побаченого та почутого. Молодь висловилася, що як би там не розвивалися сучасні інформаційні технології, а кіно завжди буде улюбленим видом мистецтва.