Весна. Поезія. Любов ...

     Надворі пахне весною …  Прокидається природа…

    Хоча на календарі останні дні лютого, але  весна наполегливо вабить, й чергове робоче засідання читацького об’єднання місцевих літераторів «Дивослово» пройшло під назвою «Весна. Поезія. Любов…».

   А ще перша частина засідання була присвячена 120-ій річниці з Дня народження відомого українського поета, дослідника, публіциста Євгена Маланюка.

   Керівник читацького клубу зупинилася на творчому та життєвому  шляху нашого літератора.  Вона розповіла присутнім на заході, що протягом довгого і складного життя Є. Маланюк жодного разу не зрадив собі, не зрікся того хресного шляху, який пророкувала його розіп’ята душа. Свідчення тому - низка поетичних книг та літературно – критичних статей, історичних праць. У поета, дослідника, публіциста  Євгена Маланюка один адресат і один герой – Україна.

 Життя і творчість  талановитого поета, відомого як «майстер стальних рим»  і автора популярної  сентенції «як в нації вождів нема -  тоді вожді її поети!» мало відома людям старшого покоління, тож  розмова точилася жваво.

  Керівник об’єднання зачитала уривки з творчості поета.

На хресті слова розіп’ятий

Цвяхами літер,

Один,-

Яким же криком ще маю кричати

Крізь історії чорний вітер

Страшної епохи син?

Бібліотекар додала, що Євген Маланюк може бути палко закоханим:

Невільником в солодкому полоні

Нічних очей, - я п'ю їх синій чар,

Закоханий в розквітлії долоні…

…ви ж королевою, лише на мить,

Дасте устам тонку лілєю – руку…

В ту мить життя, життя віддам – візьміть!

А ще Ірина Добровольська нагадала, що Євген Маланюк – лірик писав:

Ось вечір знов. Заплющує повіки

Безсилий день. І знову, знову сам.

Так треба ніжності, так треба,щоб навіки

Удвох молитися вечірнім небесам.

  Далі учасники засідання перейшли до  теми – весни й кохання.

  Бібліотекар зауважила, що як завжди, в лютому всі ми  говоримо  про кохання та зачитала уривок з вірша А.Власюка.

Кохання всі гріхи змиває,

Той йде до раю хто кохає,

Зустрілися зима з весною,

А ми з тобою.

Продовженням лунають слова поета Ореста Катинського:

Хочеш я буду приходити до тебе кожну ніч?

Я падатиму біля твого дому зорепадом,

Щоби стелитися пахучим барвінком і м’ятою

По в’юнковій стежині дівочій рядом…

І така тривожно – ніжна відповідь поетеси молодої київської поетеси Марини Кузьменко:            Якби ти знав

як мріється під вечір

під сині стіни 

і вітри віконних рам…

як би ти знав…

 ти б точно не дозволив

бути в цю мить

між стін і рам

одній.

 Згадували учасники засідання і нашого земляка, якого доля  давно, ще в юності, повела в мандри світами, але своє серце він залишив тут, на малій батьківщині.                            Что мне газоны Оливии

Графские пристани, порталы, парадные?

Знаю одно…- на свете самые милые

Рабатки в моем селе,

Каланчакские палисадники.     Э. Кишиневский.

Додають оптимізму і ствердні лірично філософські рядочки нашої місцевої поетеси  Юлії Шовкун:    І зорями, і веснами, і зливами

Цвіте життя, вирує і бринить,

Та не завжди буваємо щасливі ми –

Тож бережімо кожну мить!

І на завершення зустрічі Галина Нігачова, вчитель історії і права, активна учасниця читацького об’єднання  прочитала уривок з власного життєстверджуючого  вірша:

Зима розметала міріади діамантів,

Щоб залишитись ще хоча б на мить,

Та весна не залиша їй варіантів,

Прийти з теплом вона до нас спішить.

  Розодились місцеві літератори у піднесеному настрої, перші подихи весни, ліричні мотиви, щире, тепле спілкування друзів – літераторів …