«Ця дивна жінка, зіткана з любові»

       В читальному залі центральної районної бібліотеки в рамках об'єднання «Дивослово» відбувся прекрасний літературно – музичний вечір за віршами збірочки самобутньої місцевої поетеси Галини Нігачової «Ця дивна жінка, зіткана з любові».

      .Галина Дмитрівна Нігачова   ( дівоче прізвище Дичок) народилася в селищі Каланчак 1 березня 1965 року. За фахом - вчитель історії та суспільствознавства. Працює вчителем історії та правознавства в Каланчацькій загальноосвітні школі № 2.

 Пише чудові ліричні вірші,

 пісні, складає загадки, цікавиться  історією рідного краю. 

На свято поезії завітав й Голова районної ради Микола Анатолійович Шептура, який, доречі, є частим гостем в книгозбірні, він з великим задоволенням відвідує бібліотечні заходи. Любителі та шанувальники літературного слова, користувачі та відвідувачі бібліотеки, широкий актив пірнули в неповторну красу поезії та майже дві години зачаровані перебували в прекрасному ліричному полоні.

       Ведуча вечора, бібліотекар Ірина Добровольська розпочинає вечір зворушливими словами: «Чарівними весняними вечорами, коли небеса посміхаються нам глибокою синню і зорі яскраво світять в галактичних безмежжях, далекими стежками, серед незвіданих всесвітів блукає кохання. Мов та пісня, неосяжне й незбагненне, блукає воно. І як його знайти, як його покликати серед цих невідомих шляхів? Бо так і полине від тебе, не торкнеться твого серця, заблукавши десь там у далеких степах, не залишивши тобі навіть споминів, лише гіркі сподівання.

      Змінюються часи та влада, змінюються життя і людський світогляд. Але незмінними залишаються найвищі істини  незмінною лишається  людська потреба любити. Нерозгаданою залишається  таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне  і нездоланне почуття любові. Така ж неосяжна і незбагненна на цьому вічному шляху жінка. Ця дивна жінка, зіткана з любові...»

     Прекрасні слова переплітаються поетичними рядками з збірки Галини Дмитрівни, які майстерно читає Олена Гриценко, завідуюча відділом обслуговування центральної бібліотеки та пвснями на слова поетеси в виконанні місцевих аматорів самодіяльного мистецтва - друзів бібліотеки. 

                     Така ж неосяжна і незбагненна

                     на цьому вічному шляху

                     Ця дивна жінка, зіткана з любові...

                     Стоїть посеред життєвого поля

                     Ця жінка, зіткана з любові .

              Літом над головою в неї хмари

              І блискавки не раз її вдаряли

              Стоїть, не гнеться, наче криця

              Не сувора, вона ще й сміється.

              Навколо неї немає зла,  а лиш тепло ...                                     

             І поле поряд раптом зацвіло

             Красива, горда в своїй долі

             Ця дивна жінка, зіткана з любові...

Кохання – одне з найкращих  і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя.  Його шляхетна сила, робить людину добрішою і кращою, змушує розкрити

душу, з особливим щемом сприймати світ навколо і захоплено ідеалізувати  його
    Я впаду в твої очі сині,

    Наче в озеро прохолодн
    І купатимусь там донині
    Аж поки вода не схолоне

                  Синє озеро, сині води,                                            
                  І я голуба русалка
                  Так плескатимусь,
                  Так купатимусь
                  У твоєму коханні палко
                  Підніматиму хвилю блакитну,
                  Як маленька буду плескати в долоні,
                   І сміятимусь і радітиму :
                   Що твої очі сині – не чорні...
Життя – це чаша, наповнена краплинами радощів і страждань, злетів і падінь, надій і розчарувань. Розбити її – значить навіки зранити гострими осколками душу, зламати ніжну квітку. Пелюстки, свіжі та прив’ялі, вранішні й вечірні, весняні й осінні, торкнувшись поетичного таланту, впали безцінними перлами на наші спраглі до любові душі.
                      Меня пленяет ваша красота
                      И тонкость губ, и карие глаза
                      Улыбка ваша так пленит меня
                      И лица прекрасного овал
                      Наверно сам Господь со всей земли
                      Всю красоту для вас собрал.
Кохання – одна з най багатостраждальніших тем світової літератури. Кажуть, що про любов сказано все, але не всіма. Тобто кожен, поет він чи прозаїк, драматург чи людина зовсім не причетна до літератури, у житті обов’язково “пише” свою неповторну історію кохання.
                       Сегодня после долгих дней
                       Я снова встретилась с тобою
                       Пустая болтовня, а в ней
                       Живет та боль с измученной душою
                       Мне так хотелось вновь кричать
                       На мир огромный, извиваясь
                       Но я старалась промолчать
                       С улыбкой наглой, издеваясь
                       Я говорила чепуху, больней
                       Стараясь все изранить
                      Душа ж кричала : ”Я люблю!”
                                         Нельзя любовь так испоганить.
                                         Какой ты стал ? - Совсем другой,
                                        Тебя я даже не узнала,
                                         Но лишь глаза, глаза твои,
                                         Я всю бы жизнь их целовала !
                                         Зачем дал Бог такие муки,
                                         Зачем страданья эти мне,
                                         Как я хотела взять за руки,
                                         И раствориться в темноте!

Кохання буває різним, взаємним, трепетним, пристрасним, безмежним щасливим, а інколи навпаки і тоді зранена душа кричить про тугу і біль.
Пришел нахал, покой забрал,
Унес с собой, оставил боль.
Уйди, нахал ! Прости, нахал !
Души моей ты не слыхал.
Тебе, нахалу, не понять
И то нахальство не отнять.
Унес с собой мою любовь,
А мне оставил только боль.

      Любов… Солодка, мов мед і гірка, мов полин-трава. Серед ураганів життя і штормів долі можуть розійтися стежки, що тільки-но з’єднались, навіки розімкнутись руки, що так і не встигли переплестися…
Багато віршів присвятила поетеса рідному краю, Каланчацьким просторам … Вірші Галини Дмитрівни лягли на музику. Місцеві вокальні ансамблі залюбки співають її пісень. Ось і на святі пролунали пісні в виконанні солістки Наталі Тимошенко, вокального ансамблю «Хто» Жовтневського будинку культури, жіночого вокального ансамблю «Осіннє золото» Каланчацького районного територіального центру обслуговування одиноких непрацездатних громадян під керівництвом заслуженого працівника культури України Лідії Дем’янової.

Кохання і любов – категорії вічні. Попри всі біди, негаразди, попри всі катаклізми, у світі владарює чистота, честь, гідність і любов.