Поезія закоханих сердець

В кохання сонячне впивалися вуста,
Мов мед солодкі, молоді й жагучі,
П’янили і дурманили серця
В обіймах ночі.
Заголубіло небо від твоїх очей,
Заполонила душу музика органа,
Й лилася чаша щастя через край,
В прекраснім храмі вічного кохання.

  Такими пристрасними рядками люблячої душі Любові Радіонової розпочалося лютневе поетичне lovestore  «Поезія закоханих сердець»  у літературному клубі «Дивослово», що активно працює в Каланчацькій центральній бібліотеці.
   Вже не перший рік на зустрічах клубу точиться дискусія з приводу того, чому саме в лютому ми говоримо про кохання. Дійсно, більш традиційною  і підходящою  порою для глибоких почуттів вважається весна і це абсолютно логічно – пробудження природи співпадає з  пробудженням почуттів.    

Але на те ж ми й творчі люди, щоб мислити оригінально, своєрідно і автентично. Звичайно, День Святого Валентина певним чином впливає на вибір теми літературної  розмови, але не він є головним чинником. На думку «дивословівців»  – якраз у лютому, коли все довкола застуджене холодами і похмурістю короткого зимового дня, сонечко скупе на тепло, а вітри морозно – байдужі,  наші душі найбільше потребують любові. Бо що ж таке любов, як не увага, тепло сердець і турбота! 

     Іноді здається, що про любов сказано так багато і вичерпно, що додати вже нічого. Про неї написано томи рядків, в яких приховані тони і напівтони,  рими, ритми і співзвучності пристрасті та душевного піднесення. Але варто закохатися нам і ми розуміємо, що все що сказано про світле почуття кимось до тебе – гарно, глибоко і правдиво, але то чуже почуття, а твоє кохання особливе і неповторне, тож прагне висловитися саме твоїми вустами.
   Інтимну лірику можна знайти у творчому доробку більшості  поетів. Пишуть про особисті переживання і літклубівці.  Галина Нігачова  стверджує :

Про любов вже сказано
Звучали тут слова, пісні.
Про неї говорити варто
Це те святе, що є в житті.
 І тут же запитує:
Чи кохали ви колись
Так, щоб усе було навік,
Коли дві душі злились
В один стрімкий потік. 
   Людмила Пшенична, Любов Степко, Ольга Марченко читали улюблене з Ліни Костенко і творів  давніх друзів клубу:  Юлії Шовкун, Лесі Кузьменко та одноклубниці Лариси Климашівської.

    Особливо  часто присутні зверталися до любовної лірики  нашого земляка Анатолія Суганяка, який для багатьох є взірцем гармонійного поєднання поетичних змісту і форми.
Я шукав у коханні
Лиш взаємності спів.
Ти мов зіронька рання –
Моя пісні без слів.
Просіяла і  згасла.
Але я не забув.

Світлим вклалася пазлом
В мою долю – судьбу.
  В поезіях пана Анатолія можна знайти пораду мудрої і досвідченої людини:
Всім хто прагне сімейної єдності,
Мудрість вклалась всього в одне речення:
То кохання не має взаємності,
А любов на взаємність приречена!
     Неофіт клубу «Дивослово» пані Олена Левчук, попри те, що вона людина зайнята та ділова, знайшла час відвідати поетичне lovestore  і подарувала  присутнім сонм своїх свіжо написаних віршів. Один з яких вразив присутніх до сліз.
У тиші постріл пролунав,
І біла птаха каменем на землю впала,
То браконьєр безжалісний стріляв
Зачервоніла на снігу кривава пляма.
За ним подруга біла, наче сніг летіла.
І крик її ту тишу розірвав.
І тіло милого крилом своїм накрила.
Щоб вічним сном спокійно милий спав.
І кожної весни на теє місце
Вона із криком прилітає знов і знов.
Маленький горбик крилами вкриває
Така от вічна лебединая любов.

  Кохання, любов ніколи не втратять свого сакрального значення для людства, як  і слова про них.
  Тригодинна філософсько – поетична дискусія залюблених у  літературне слово душ, підійшла до кінця. Учасники засідання залишають комфортну і романтичну фотозону до Дня Святого Валентина, створену вмілими руками і фантазією Олени Гриценко, завідувачки  відділу  обслуговування, та виставку – панораму книг про кохання «Літературна спокуса» підібрану керівником клубу «Дивослово»  Іриною Добровольською.
  Щасливі і умиротворені «дивословівці» прощаються з надією на нову зустріч.
  Ми чекаємо на весну, весна очікує на нас!