Читаємо твори світових класиків

І знов зустріч каланчацьких літераторів …

    Доля  вносить корективи в наші людські плани. Не думали – не гадали члени літоб’єднання Каланчацької центральної бібліотеки «Дивослово»,  а починати засідання довелося  з вшанування пам’яті поета, перекладача, кіносценариста, драматурга, державного і громадського діяча Івана Драча, саме спливали дев’ять днів, як він залишив земне життя і відійшов за межу вічності. 

   З вступним словом, як завжди, виступила керівник клубу, бібліотекар Ірина Добровольська, яка коротенько окреслила тему засідання, запросила одноклубників до творчої роботи й  полилися улюблені рядочки:

Чому ти серце, все болиш частіш?

Пора б тобі вже бути бронзовіш,
А ти кипиш, од муки розпанахане,
Вогонь горить буйніш — не тихне і не тахне.

Як же важливо відчути і вловити кожному з нас, ту мить, коли вже час йти до собору з щиросердною молитвою за прощенням і божою благодаттю:

Час, Господи, та поможи мені
Розвести ті ножі — оті вогні,
А потім йти молитись до собору,
Час, Господи, на самоту й покору.

Завжди пам’ятаймо оптимістичні і життєствердні  поетові рядочки:

Сміється розум. Аж пашить крилом.
Сміється дотеп, смутком перешитий,
Добро сміється над горбатим злом.
А доки ми сміємось — будем жити…

    Далі учасники літературного об’єднання звернулися до літературного календаря, до ювілейних дат всесвітньовідомих класиків світової літератури. 1898 рік подарував людству двох талановитих літераторів – іспанського поета, драматурга, театрального діяча, художника Федеріко Гарсіа Лорку та одного з найвідоміших німецьких письменників ХХ столітті Еріха Марію Ремарка. 

Уривки з творів останнього прозвучали українською і російською мовою, даючи можливість співставити образність мови  і майстерність перекладачів.

Керівник літоб’єднання зупинилася на життєвому та творчому шляху цих літераторів. Зокрема, було зауважено, що одним із найбільш яскравих європейських поетів є іспанський модерніст Федеріко Гарсіа Лорка. Оригінальність його творчого світу полягає насамперед у тому, що він звертався до народнопісенних традицій рідного краю. Не випадково митець завжди відчував у собі якусь поетичну несамовитість, бачив світ у всій його красі та відчував його ніби живу людину з душею та переживаннями, відстоював спорідненість Людини й кожної частинки Всесвіту.

Ірина Петрівна звернула увагу присутніх, що у творчості Ф. Гарсіа Лорки відчутна то радість через гармонійність світовлаштування, то відчай через неможливість ототожнити гармонію природи та повсякденного життя. Особливо ж виразними є мотиви кохання та смерті.

І здається, що я в цю пору —

порожнеча зі звуків і болю,

збожеволілі години,

що в минуле ідуть мимоволі.

Вона наголосила, що різка, "рвучка" манера написання, зображення людських пристрастей надають поезіям Ф. Гарсіа Лорки справді національного колориту. Кохання й ненависть, дружба і зрада, життєлюбність і смерть — хіба ці мотиви не нагадують нам жагучі іспанські та циганські пісні? Із надривом, з болем поет пише про любов як крайній вияв душевних мук і переживань.

 Темної ночі
           мовлю ім'я.
            Спраглі зорі
                  п'ють із місяця.
                Вчаїлося листя
              серед галуззя.
                   Гупає пристрасть
              просто в ребра.
                  Годинник лічить
               мертві години.

Учасниця клубу Тетяна Бабенко прочитала улюблений вірш поета у перекладі М. Цвєтаєвої:

Прорытые временем

Лабиринты

Исчезли.

Пустыня

Осталась.

Немолчное сердце –

Источник желаний –

Иссякло.

Пустыня

Осталась.

  Постійна учасниця об’єднання, активна літераторка Ольга Марченко подарувала одноклубникам насолоду прочитавши власного,

сповненого гіркоти і оптимізму вірша – посвяти, відомій в Каланчаці жінці, яка 36 років поспіль створювала і вела програми місцевого радіомовлення – Мирославі Василівні Мельник.

   Лідія Кишеневська згадувала особисті знайомства з творчими

людьми, які рано відійшли у вічность, як реквієм звучали вірші Таміли Мержиєвської і Петра Герасимчука.

   Любов Степко з захопленням розповіла про зустріч з херсонською

поетесою, керівником літературної вітальні при Херсонській

обласній бібліотеці ім. О. Гончара Ладою Федоровською і познайомила членів клубу з її творчістю.

Мелодия, как голос прежней жизни,
Спугнув усталость, ожила в душе
И зазвучала властно и капризно
В каком-то невеселом кураже.
Неважно, что там было и что сплыло —
Другое и важнее и страшней:
Ведь я себя, саму себя забыла 
Под гнетом серых, безотрадных дней.
Мотив позвал — я тут же спохватилась:
Пусть сплошь цейтнот, пусть все дела плохи,
Но если бы душа освободилась,
Какие б написала я стихи!

    На засіданні прозвучали вірші брата і сестри Олександра Прихненка та Софії Василенко з м. Генічеська, їх книжки щойно потрапили на

бібліотечні полички. 

Степ, повитий серпанком,

Ген, летить за вікном.

Літнім лагідним ранком

Пахне світ полином… -

Пише пан Олександр, а пані Софія підхоплює

Я стою на кургані.

Мов та баба стою,

Скіфська баба

 У скіфському стані,

Вітер пісню співає свою,

Котить кулю -

Бурян у тумані…

  Всі учасники засідання разом з Володимиром Війтюком, Тетяною Мельничук, Любов’ю Стринжою захоплено і з легкою недовірою слухали розповідь Т. Бабенко, про нові дослідження і журналістські розслідування таємниці походження Тараса Шевченка. Цікавенна вийшла розповідь, детективно – загадкова!

 До зустрічі у серпні, друзі-літератори!