Літературна панорама "Апокрифи степу"

     Чому Апокрифи степу ?

     6 березня в літературно-мистецькій залі Каланчацької центральної бібліотеки в рамках проведення великої літературної естафети “Гончар крокує Херсонщиною”  з нагоди відзначення 100-річчя від дня народження Олеся Гончара відбулася літературна панорама, присвячена людині, чия залюбленість в смагляву Таврію гідна подиву, людині  багато творів якої було присвячено  саме  півдню України, ми говорили  про Олеся Гончар з нагоди 100-річчя з дня його народження.

   Олесь Гончар дуже любив південь України, а особливо степ: його таємничість та сокровенність. Тому й виникла думка провести літературну панораму "Апокрифи степу". А до проведення літературної подорожі активним відвідувачам та літераторам клубу "Дивослово" було запропоновано висловити свою думку та враження про творчість Олеся Терентійовича Гончара шляхом написання віршів. пісень, оповідей, або невеличких висловлювань, цитат.

    Ведучі заходу, керівники читацьких об'єднань за інтересами місцевих літераторів «Дивослово» та людей поважного віку «Спілкуймось!» Ірина Добровольська та Тетяна Петруненко розпочали зустріч словами:

Олесь Гончар – сумління України,

Любов пречиста.

Пісня і зоря,

По духу вірний правнук Кобзаря,

Великий син великої родини».

    Перед присутніми постала панорама літературної спадщини величного письменника, державного діяча,  який з великою теплотою оспівав нашу Таврію, адже  Херсонський край посідав особливе місце в житті та творчості Олеся Гончар: він чи не найповніше і найглибше змалював простих людей Херсонщини,  історичне минуле і сьогодення регіону. На матеріалі степового півдня він створив оповідання, новели, статті, а також романи і повісті «Таврія», «Перекоп», «Тронка», «Берег любові», «Бригантина», «На косі», «Людина степу», «Чари - Комиші» та інші.

   Ведучі, розповідь про життєвий та творчий шлях Олеся Гончара, вміло та  яскраво перемежовували віршованими рядками:

Його душа – мов Тронка у степах,

Його душа – Собор надій високих!

Ущух Циклон.

Та вогник – пломенить!

І Бригантина в мандри вирушає,

До Берега Любові завертає

Де майстер і тривожиться, й не спить!

Бо вже ж весна на кобзі сонця грає...

Вся Україна славить і згадає

Свого співця – Олеся Гончара!»

     Учасники літературної панорами дізналися, що на одному з передвиборних виступів перед таврійськими хліборобами, які не одноразово обирали письменника до парламенту країни, Олесь Терентійович розповів: «З ранніх дитячих літ мені доводилося чути про Турбаї, про долю цього мужнього села, зруйнованого царатом у кінці XVIII століття, про людей, зселених у колишні степові пустелі... Чути доводилося й про те, як  односельці ходили на заробітки в Таврію» ...Іншого разу, він у задумі сказав, що, можливо, й мама його Тетяна, яка так рано пішла за межу, ходила курявними шляхами в таврійську даль у пошуках кращої долі...

     Тема степу, життя степовиків зазвучала владно. Гончар і Херсонщина... Врівні, як степ аж п'янить своїм простором, так і твори Майстра про наш Край і краян п'янять нас гончарівською сонячністю думок і почуттів, неповторністю геніально мовленого слова. Саме цю неповторність слова славетного письменника і донесли учасники літоб’єднання «Дивослово», вчителі- філологи Л. Степко, Л. Пшенишна, зачитуючи уривки з творів О. Гончара, акцентуючи увагу слухачів на епітетах і метафорах, порівняннях і мелодійності, багатстві і співучості мови, глибині образів, актуальності тем.

    Любов Степко поділилася спогадами про зустріч з письменником, який неодноразово відвідував Каланчак, як в творчих так і депутатських справах, а гості заходу мали змогу переглянути презентацію зі світлин, які вже стали історичними і невеликий відеофільм про життя і творчість  великого Майстра слова.

    Учасники літературної панорами мали  чудову нагоду в контексті творчості О. Гончара принагідно згадати ще три ювілейні дати. В цьому році виповнюється 135 років (1883) з часу заснування першого в Україні природничого заповідника «Асканія-Нова», 155 років від дня народження Фальц-Фейна Ф.Е. (1863-1920), засновника цього заповідника та 50 років з моменту написання та першодруку роману «Собор» О. Гончара. Ведучі звернулися  до присутніх: «Друзі,читаймо “Собор”!  Він написаний рукою видатного майстра, чесного, правдивого, безкомпромісного. Читаймо “Собор”! Він розкриває нам очі й на сучасний світ, складний і суперечливий, допоможе знайти відповіді на питання, куди ми йдемо і що з нами буде. Читаймо “Собор”! Він сповнений жорстокої правди і водночас віри в людину. Він учить любити свою історію».

     “Бережімо собори наших душ”. Ці слова великого сина української нації, класика нашої літератури Олеся Гончара є найсвятішим заповітом українцям сущим і їхнім нащадкам. Все, що створив Олесь Гончар, залишилося для майбутнього. Його твори – це наше духовне багатство, вірні друзі і в дитинстві, і в юності, і в зрілості. Вони підтримують віру в справедливість і доброту. На них виростали й виростатимуть нові покоління. О. Гончар відійшов у вічність, але не журімося – він з нами: у промінцеві зорі, в чорній ягідці пасльону, в сміхові й сльозі, в пісні й любові...

Згасла зоря Гончарева земна –

Загорілася небесна!

Правдою, совістю світиться нам

Людина, щира і чесна.

Світло її не дає збайдужіть –

Будить, окрилює, кличе

В праці, красі і гармонії жить...

Всміхнене, рідне обличчя.

Світиться ніжно і мудро мені –

Батька, Учителя, Друга...

Сяє зоря Гончара у вікні,

О! – відступається туга...

В другій частині творчого заходу, учасники клубів «Спілкуймось!» і «Дивослово» читали власні твори і улюблених авторів про степ.
    Самодіяльний композитор Лідія Кишеневська виконала  пісні на вірші місцевих поетів Г.Нігачової, В.Войтюка, Л. Радіонової. Особливо щемно прозвучали новела «Степ» Т. Бабенко, лірично – романтична поема Л. Климашівської, трепетні рядочки Г. Нігачової. По особливому сприйнялися вірші Ю. Шовкун, В.Войтюка, Е. Кишеневського,А. Суганюка. У кожному слові звучала трепетна любов  до рідного краю…

Я люблю, беззавітно люблю

         Ці безкрайні рівнинні простори.

Не замінять цю тиху красу

 Ні ліси, ні стривожені гори.

    Чому учасники читацьких об’єднань бібліотеки саме обрали тему степу? –  Бо він дарує натхнення ! Наша зустріч активістів центральної книгозбірні на честь 100-річчя  з дня народження Олеся Гончара називалася  «Апокрифи степу» , слово «апокриф» означає «таїна» , «сакральність» , тож шанувальники творчості Олеся Гончара разом намагалися вникнути в суть вічної таїни і загадки нашого сивого і правічного степу, який надихав Олеся Гончара на величні справи.

На останок прозвучав  сонет, не вигаданий, а написаний з натури в одному із таврійських сіл Миколою Братаном.В музеї – обладунки чабана: Гирлига, фляга, шапка-бирка вірна. І – орденами зшерхлими – війна, І – орденами в сяйві – праця мирна. Хто їхнього володаря не зна В степу, що він любив його безмірно, Допоки та безока, навісна В кошарі не настигла в день сумирний... Отара сиротує на пашах... Ми всі падем на скорбних рубежах. Чи ж добрий спомин матимем по смерті? ...А ще в музеї при його речах Лежать, не змерклі в буднів круговерті, Дві книги – «Тронка» й «Трія» – потерті...      Літературний вечір закінчився… Але велика літературна естафета “Гончар крокує Херсонщиною”  продовжується  й на відвідувачів Каланчацьких бібліотек чекають нові й нові цікаві зустрічі з великою спадщиною великого письменника.        Подорожуймо разом…