Чорнобиль. Трагедія. Пам'ять… Екскурс в історію.

                                              
  Сиво ридає полин ...

      З нагоди відзначення Дня Чорнобильської трагедії, яка рівно 31 рік тому сколихнула всю планету і стала найстрашнішою сторінкою в історії нашої країни та багатьох країн Європи прийшли до Каланчацької бібліотеки активні читачі та учасники читацького об’єднання людей поважного віку «Спілкуймось!» на Годину пам’яті «Чорнобиль. Трагедія. Пам'ять… Екскурс в історію».  

      Саме в цей день 26 квітня 1986 року людство побачило справжню силу мирного атому.  Чорнобиль немає минулого часу…

      Чорнобильська катастрофа надовго залишиться в пам’яті людства. Ще довго народ України та народи Європи будуть  відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям,  своїм життям.

   На зустріч з користувачами бібліотеки прийшли ліквідатор наслідків Чорнобильської катастрофи  Петро Васильович Король та Голова районної організації постраждалих від Чорнобильської аварії Людмила Володимирівна Вознюк.    

    Керівник  читацького об’єднання  Тетяна Петруненко звернулася до присутніх: «Шановні гості, присутні!  Всіх нас привела сюди і з’єднала трагічна подія…»

    Й почався вечір – спомин тяжких згадувань… Спомини, хвилювання, обговорення,  думки, попередження…

    Ведучі, керівник клубу Тетяна Петруненко та бібліотекар Наталя Яковлєва розповіли про ті страшні події: «26 квітня 1986 року. 1 година 23 хвилини ночі. Мирно спали жителі  України, а на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС в цей момент сталася найбільша в світі техногенна катастрофа в атомній енергетиці .В результаті серії теплових вибухів був зруйнований реактор, відбувся викид в повітря 190 тонн радіоактивного урану і графіту, значна кількість радіоактивних речовин потрапила в навколишнє середовище.  
       Для усунення наслідків було відправлено 600 тисяч «ліквідаторів», які отримали величезні дози радіації. Після ліквідації загинуло майже 30 тис. ліквідаторів.  Більше як 400 тисяч чоловік було евакуйовано.

     Минуть роки і десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно хвилюватиме людей, – і тих, кого він зачепив своїм чорним крилом, і тих, хто народився далеко від скривдженої землі…» 

     Й  перенеслися уявою в минуле, у XX століття, на 31 рік назад…

      Ведучі продовжили розповідь, яка супроводжувалася фото – репортажем «Земля Чорнобиля» : «Чи доводилося вам бачити землю, на якій ніхто не живе?  Хоча ще і квітнуть і родять сади, ніхто не споживає тих гірких плодів, не йде до лісу за його цілющими дарами.  Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у наших серцях. Заростають  деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві.       Поступово руйнуються хати. Разом із ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини. 
Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих, які помирають повільно, але в тяжких муках. Ще багато століть ця трагедія буде нагадувати про себе вадами у новонароджених. 

Розповіді перемежовувалися віршами українських поетів – гіркими споминами, сьогоднішніми болючими спостереженнями за  «обгорілою землею».

Учасники заходу пригадали  імена перших 28 чоловік : лейтенанти  та сержанти пожежної охорони двох караулів, які  тієї трагічної ночі здійснювали свою звичайну роботу й першими прийняли на себе цей страшний удар некерованого атому,  жар полум¢я і смертоносне дихання реактора. .. А ситуація була незвичайна — поруч «дихав» смертельним подихом  реактор. Не було часу думати про себе: треба було рятувати станцію. І вони її врятувати-затулили собою.

Вони увійшли в безсмертя:  Володимир Правик, Віктор Кібенок, Леонід Телятников,  Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Володимир Тишура, Микола Титенко, Борис Алішаев, Іван Бутрименко, Михайло Головненко, Анатолій Хахаров, Степан Комар, Андрій Король, Михайло Крисько, 'Віктор Легун, Сергій Легун, Анатолій Найдюк, Микола Нечипоренко, Володимир Палачега, Олександр Петровский, Петро Пивоваров, Андрій Половинкін, Володимир Олександрович Прищепа,   Володимир Іванович Прищепа, Микола Руденюк,   Григорій Хмель, Іван Шаврей, Леонид Шаврей.  Їх подвиг рівнозначний тільки великим епохальним подіям в ім'я миру і людей всієї планети Земля.  

   Присутні переглянули ще декілька невеличких відео-фільмів про сьогодення Чорнобильської зони, послухали зворушливі пісні, присвячені цим страшним подіям та героям - ліквідаторам.

  А ведучі навели офіційні довідки та розрахунками експертів наслідків Чорнобильської катастрофи.

    Далі продовжили розповідь: «Це — земля Чорнобиля, це чорнобильські стежки, зарослі травами, якими рідко коли зараз ступає нога людини. Чорнобиль... Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів. А 30 роки тому це було звичайне українське містечко, яких сотні в Україні.

   Сиво ридає полин …

  Сьогодні це мертві чорнобильські села...   Повертаючись у безлюдну зону, журавлі дивуються; чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя. В цій місцевості пустують безлюдні будинки…

    Чорнобильська трагедія завдала Україні глибокої рани, з якою країна жила протягом минулих цих років й змушена буде жити ще впродовж тривалого часу. Економічні збитки, спричинені катастрофою на ЧАЕС, стали серйозним гальмуючим фактором економічного розвитку нашої незалежної держави.

   Через жахливі наслідки Чорнобильської катастрофи ми усвідомили, що щастя — це трава, в яку можна лягти, не боячись радіації, це тепла річка, в якій можна скупатися, це усміхнені дитячі обличчя…

Спалах над Чорнобильською атомною сліпучим сяйвом висвітлив добро і зло, розум і дурість, щирість і фарисейство, співчутливість і злорадство, правду і брехню, висвітлив кожного, хто там працював і хто там жив, хто був поряд з бідою в ту трагічну годину, хто віддав свою молодість, життя і здоров"я заради врятуванню людей і рідної землі».

     Сиво ридає полин …

  Ведучі зауважили, що дослідники, історики, письменники та поети сучасності присвятили свою творчість тим трагічним і жахливим подіям. Трагедію свого народу вони сприйняли, як свою особисту. Вірш «Чорнобильська Помпея», була написана у 1996 році.  Поетеса Ніна Швець звертається до своїх земляків із такими словами:

«Дорогі мої земляки! Не шукайте літературних помилок, їх є багато. Зате немає фальшу в справжніх переживаннях, пов'язаних з евакуацією. Це біль душі. Все так і було в дійсності».

    Учасники заходу затамувавши подих, з болем в душі та сльозами на очах слухали «Чорнобильську Помпею».  

  Своїми спогадами поділилися ліквідатор наслідків Чорнобильської катастрофи  Петро Васильович Король та Голова районної організації постраждалих від Чорнобильської аварії Людмила Володимирівна Вознюк. Розповіді гостей дуже зворушили присутніх, викликали емоції гордості за патріотизм односельців, велику шану та вдячність.

  Назавжди залишиться у нас в пам’яті, як вічна рана, цей страшний Чорнобиль …

 
  Учасники заходу їм щиро подякували та вручили квіти.

   
Завершився захід побажаннями ведучих: «Пам'ятайте! Нехай  цього не повториться! Нехай земля зацвітає навесні пишним буйством кольорів,  нехай гнуться до сонця трави, нехай повертаються з чужини журавлі, несучи на крилах радість зустрічі з рідною землею! 

Нехай кожен новий день сповнює ваші серця миром, спокоєм, одухотвореністю. Пам'ятаймо !!!