Сміливість врятувала життя …

   Син колеги  –  Герой АТО !

   Син нашої колеги ветерана бібліотечної праці, бібліотекаря Макарівської сільської бібліотеки - філії Каланчацької ЦБА Валентини Петрівни Харатін, Володимир Харитін – учасник АТО, майже півроку знаходився в полоні у казаків «ЛНР». Бойові товариші врятували свого побратима.

    Кожна матір народжує дітей для мирного життя, творення, для щастя, любові…

    У Валентини Петрівни Харатін два сини - Володимир і Вячеслав та донечка Наталочка.

    Як тільки «зелені чоловічки» з’явилися в Криму, а згодом на Донбасі, старший син - Володимир Харатін зразу ж пішов у районний воєнкомат за повісткою.

    Сміливий, героїчно налаштований, він не міг спокійно спостерігати події в Криму та на Донбасі, був впевнений, що його місце там, на передовий, його священний обов’язок - захищати Батьківщину, свою землю, свій народ, свою родину ...  Й він пішов добровольцем…

  Його мобілізували в 40-й батальйон «Кривбас», так він опинився в самому пеклі  АТО – в Донецькій області, під  Дебальцевим.

   Що таке війна – усвідомив підчас третього бою, коли зовсім поруч свистіли кулі, здіймаючи вгору «фонтанчики» землі, коли загинув товариш й декілька були поранені. Його, на щастя, кулі обминули. Але смерть неодноразово дихала йому в потилицю… Страшне видовище …

   Володимир Харатін воював й під Іловайськом, звільняв  села Виноградове, Троїцьке. Харцизьк, Новоградське, Новоандріївку, Проковку…, втрачав бойових товаришів.

   Виконуючи бойове завдання, захищаючи побратимів 15 лютого 2015 року потрапив в полон. На його очах заступника командира батальйону «Плотника»  казаки застрелили.

   Володимира, лежачого на землі, вороги оглушили прикладом. Коли він прийшов до тями, вирішив підірватись на гранаті, але згадав маленького синочка …,  кому він буде потрібний, якщо його батько загине ? Це було необдумане рішення.

    Спочатку  у нього була надія, що його обміняють на свого полоненого.

    Страшні допити, знущання, тортури …

    На допиті Володимир всіх приголомшив, коли сміливо зізнався, що стріляв в сепаратистів.  «Генерал»  Козицін  сказав, що полонений Харатін – єдиний полонений, який зізнався, що стріляв в сепаратистів. «Ты своей смелостью купил себе жизнь» - додав «генерал».

    Володимира намагалися зламати морально та фізично, тільки на розстріл водили три рази …

    Він пригадує, що місцеві росіяни, які працювали в охороні, до полонених ставилися не агресивно, навпаки співчутливо, а коли приїхали чеченці та осетини почалися знущання, весь час погрожували «порвати укропів». Полонені декілька разів оголошували восьмиденну голодовку.

    В полоні Володимир Харатін знаходився з 15 лютого по 10 липня 2015 року. Знаходячись  у камері не було що робити й він 5 разів прочитав книжку М.Фадєєва «Молода гвардія».

    Коли Володимир був в полоні, в сім’ю прийшла страшна звістка, родині повідомили, що Володимир загинув. Матір, сестра, дружина з сином почорніли від горя, молодшому братові, який теж знаходиться в АТО, вирішили не повідомляти.

   А бойові товариші розгорнули роботу по пошуку, а потім  звільненню побратима.

   Поки Володимир Харатін був у полоні у бойовиків, його маленький синочок Артур тяжко захворів й потребував оперативне втручання, такі операції роблять в Ізраїлі, коштує ця операція  дуже дорого. Доктор з Ізраїлю поставив точний діагноз і погодився прооперувати хлопчика.

    Але дружина Володимира не могла відвезти дитину за кордон без потрібної величезної суми коштів та письмової згоди батька, завіреної нотаріусом, а батько  хлопчика в той час був у полоні…

    Бойові друзі Володимира Харатіна здолали всі був й Володимир Харатін.

    Наш  відважний наш земляк повернувся додому, сьогодні він живе надією на мир у нашій країні, що не будуть гинути ні в чому не винні мирні жителі, надіється,  що його маленький синочок  скоро видужає.

    Після декільком місяців він трохи заспокоївся, тепер ділиться своїми спогадами, думками, планами на майбутнє. Висловлює свої думки – роздуми, що як так може бути, коли одні - захищають свою рідну землю під кулями, проливають кров й навіть, віддають найдорожче – своє життя, матері ховають синів, інші, боляче дивитися, в той час преспокійно розважаються, де попало розкидають сміття – баночки з - під пива, недопалки, обгортки…Боляче… Боляче …

    Що ж таке повинно відбутися, щоб люди зрозуміли, що це наша земля, наша країна й неможливо, це село чи місто, а ми повинні бути на ній синами, господарями, патріотами, просто її любити !

    Дуже багато чого страшного судилося пережити сину нашої колеги – Герою АТО Володимиру Харатіну, він мужньо вистояв, йому дещо повезло, на щастя повернувся живим, не пораненим тілом, а душа пережила багато страждань – терпіти тортури,  дивитися на поранених товаришів, страшні втрати побратимів… Ці страшні події назавжди вкарбувалися в пам’ять. А його брат Вячеслав досі на Донбасі… Й розривається серце матері – як там її меншенький …   Скоріше б закінчилося ця неоголошена війна !

    Слава Героям АТО !  Скоріше настав би повний мир ! Всім Миру ! Спокою ! Благополуччя !!!