Я зізнаюся Вам в коханні …

     Кохання …  Від Григорія Сковороди до Ліни Костенко. 

     Місяць лютий у літературному клубі «Дивослово» зазвичай приходить під знаком кохання. На перший погляд це позбавлено логіки, адже  кохання більше пасує весні, а не суворому бешкетнику лютому. Але так є. Можливо спільнота людей об’єднана любов’ю до літератури так рятується від сірих зимових буднів, а можливо тому, що любов, як і натхнення приходить не питаючі дозволу.

   Розпочалося засідання з обміну подарунками, пані Ольга Марченко, знана майстриня – вишивальниця обдарувала колег по клубу гарними закладками для книжок ручної роботи. Керівник клубу Ірина Добровольська кожному подарувала частинку свого серця з висловами про кохання відомих людей.

     Плавно і непомітно розмова перетекла на обговорення творчості українського письменника Уласа Самчука, з нагоди 115 річниці від дня його народження та Дня рідної мови. Його називають Гомером українського життя ХХ століття і звичайно ж письменник заслуговує на цей титул. Його романи «Марія» і «Волинь» видавалися іноземними мовами і здобули високу оцінку літературних критиків. Звичайно не оминули і тему кохання, як в творах Уласа Самчука  так і особистому житті.

   Важливо зазначити, що в цей  день в літературно –мистецькій залі витала особлива енергетика, яка породжувала спільність спогадів  і думок. Принаймні три пані: Алла Козачок, Лариса Климашівська та Любов Степко читали вірші про втрачене перше кохання, з яким життєві шляхи розвели, а потім через десятиліття  доля подарувала зустріч.

    Загалом засідання пройшло неймовірно інформаційно насичено і емоційно піднесено.

    Любов Степко натхненно читала вірші відомого херсонського 

поета, літературознавця, голови Херсонської обласної спілки НСПУ

Василя Загороднюка і місцевої поетеси, учасниці клубу «Дивослово» 

 Галини Нігачової.     

   Любов Стринжа теж звернулася до творчості нашої землячки, 

яка нажаль рано відійшла у засвіти, Лідії Норченко. 

  Тетяна Мельничук познайомила аудиторію з надзвичайно

 глибокими  висловами українського філософа, богослова, педагога і 

поета Григорія  Сковороди. «Любов виникає з любові; коли хочу, 

щоб мене любили, я сам перший люблю»  – сказав Григорій Савович, 

от вам і гарна тема для дискусії! 

   Пані Тетяна сама її й розгорнула, читаючи власну,  сповнену 

пристрасті і ніжності, лірику.

 Її підтримала Валентина Куцева, яка з притаманним  їй 

бешкетством  і легкою іронією написала вірш під назвою «Личное». 

     Фаховий філолог Людмила Пшенишна познайомила одноклубників 

з ранньою поетичною творчістю Михайла Стельмаха, який 

більшості відомий як талановитий прозаїк. А вірші його, до речі, 

варті уваги, щирі і по дитячому грайливі. Читала пані Людмила і 

вірші відомого  естрадного артиста українського походження, 

кіноактора, композитора, поета і співака, кумира естради першої 

половини XX століття Олександра Вертинського. 

   Вперше в історії клубу в літературно – мистецькій залі 

книгозбірні зазвучали рядочки його поезії:

Встретились случайно, где-то на концерте,

То, что было прежде, умерло давно.

Ласковые письма в голубом конверте -

Это все забыто, все погребено…

    Пані Лариса Климашівська читала багато власного і ліричного, але як людина тонкої душевної будови, вона завжди відчуває, якої фарби треба додати, щоб  спілкування сяяло усіма веселковими барвами, тож були і сміх і жарти.

    Керівник літоб’єднання, організатор зустрічі, бібліотекар Ірина Добровольська прочитала своє оповідання про жіночу дружбу пронесену через роки «Катрін. Анні. Ірен.»

    Пані Ольга Марченко із захватом на пам'ять читала улюблену Ліну Костенко. Загалом на засіданні владарювала творчість нашої геніальної сучасниці. Її люблять усі члени клубу «Дивослово» за щирість і глибину, за співзвучність емоцій і думок:

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.

А може, власне, і не в тому справа.

А головне, що десь вдалечині

Є хтось такий, як невтоленна спрага.

Я не покличу щастя не моє.

Луна луни туди не долітає.

Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.

Моя душа й від цього вже світає.

Про кохання можна говорити безкінечно, власне ця дискусія триває вічність і вона нескінчена, як і саме кохання.

   Зрештою можна погодитися з думкою відомої американської поетки Емілі Дікінсон «Кохання – це все і це все, що ми про нього знаємо»!