Афганськими стежками болю і страждань ...

     Щорічно 15 лютого в Україні відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Ця пам’ятна дата приурочена до 31-х роковин виведення радянських військ з Афганістану у 1989 році. 

    З кожним роком все далі і далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни. Але час не підвладний викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності і вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України, долею одягнених у солдатські шинелі.  Про це свідчать заходи організовані в книгозбірнях   Каланчацької централізованої бібліотечної системи.

   На відкритий перегляд літератури «Учасникам бойових дій  на території інших держав присвячується…» запросила односельців  бібліотекар Привільської  сільської книгозбірні.  

    Офіційно дата відзначення  цього дня була встановлена в Україні 11 лютого 2004 року указом Президента України на заміну радянському Дню пам’яті воїнів-інтернаціоналістів. Афганська війна (1979-1989) була останньою з великих імперських авантюр Радянського Союзу та стала однією з вагомих причин його краху. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю — війна була програна. Саме про це йшлося на годині спілкування «Історія не прощає» в Каланчацькій селищній бібліотеці.

      Надзвичайно жорсткі та виснажливі умови підготовки, перемінливий клімат, щоденні думки про смерть і переживання за своє життя робили перебування у «гарячій точці» просто неможливим. Таке зрозуміють тільки ті, хто воював і вижив у ті жахливі роки, розповідає бібліотекар Роздольненської бібліотеки – філії біля виставки «Минають дні, ідуть роки, а біль Афгану на віки». Вона  також спрямовує увагу відвідувачів на поличку пам’яті «Афганістан... Геройські загинув ! У вічність пішов!» з портретами загиблих у тій війні юнаків.

      Афганці не люблять розповідати про своє перебування на війні. Вони скромно зауважують, мовляв, що тут говорити, війна і є війна – стріляють, убивають. Але навіть із скупих фраз- спогадів стає зрозуміло –кожен з них щохвилинно ризикував своїм життям, на цьому наголошують і матеріали  зібрані  на тематичній полиці «Солдат війну не обирає»  оформлену бібліотекарем   Олександрівської книгозбірні.

     «Сьогодні ми схиляємо голови перед вічною пам'яттю солдат, які не повернулися живими на рідну землю з іракської пустелі, мінних полів Лівану та Анголи, джунглів Ліберії та Сьєрра-Леоне, загинули в етнічних сутичках на Балканах, запалюючи свічки пам’яті» – сказала бібліотекар Новопавлівської   сільської книгозбірні  на заході «Афганістан болить в моїй душі…»

    31 рік пройшов від того часу як останній солдат перетнув афгансько-узбецький кордон біля містечка Термез, але ми пам’ятаємо про ті гіркі часи і про ціну. яку заплатила Україна за імперські амбіції Кремля.