75800 Україна Херсонська обл. смт Каланчак вул.Чорноморська,7 ТЕЛ.:(05530)-3-11-40 E-mail:kalanchak.biblioteka@gmail.com
ЗАПРОШУЄМО ДО НАС В БІБЛІОТЕКУ !

25 квітня 2018 р.

Є задля чого нам жити…


    Оn-line – спілкування з поетесою Юлією Бережко-Камінською
     Днями бібліотекарі Каланчацької центральної бібліотеки приєдналися до онлайн-спілкування з відомою українською письменницею, журналістом, членом Національної спілки письменників України Юлією Бережко-Камінською. 
    Захід організувала Херсонська обласна бібліотека для юнацтва ім. Б.А. Лавреньова.
    До онлайн-спілкування були запрошені справжні любителі і поціновувачі поезії: вчителі, молодь, бібліотекарі, учасники клубу «Дивослово».
    В переддень до Оn-line – зустрічі з поетесою в бібліотеці відбулася літературна година – знайомство з життєвим, творчим шляхом та громадською діяльністю нашої знаменитої херсонської літераторки.
  Присутні на заході, а це старшокласники та вчителі Каланчацьких ЗОШ № 1 та №2, учасники читацького об’єднання «Дивослово»,  дізналися, що Ю́лія Микола́ївна Бережко-Камінська народилася у нас на Херсонщині в 1982 році у селі Чорнобаївка Білозерського району. Вона –  член Всеукраїнської літературної асоціації «Конгрес літераторів України», є головним редактором газети «Ірпінський вісник». Юлія Миколаївна – автор шести збірок віршів, а саме: «Є задля чого нам жити», «Контрасти», «Між видихом і вдихом», «Так хочеться жити», «Невідворотне» та «Пошепки і вголос», співавтор понад 40 колективних збірок й альманахів.
   Юлія Бережко-Камінська неодноразовий переможець всеукраїнських і міжнародних літературних конкурсів та фестивалів.  
   У співавторстві з композитором Ігорем Покладом нею написаний «Гімн Ворзеля» та «Ворзельський вальс», а також більше 30 її віршів різними майстрами покладено на музику.
   Вдалим видався минулий рік для нашої талановитої літераторки. В березні 2017 року року вона стала переможцем у всеукраїнському літературному конкурсі імені Григора Тютюнника.
   Крім того Юлія Миколаївна має відзнаки: «Переможець обласного конкурсу «Людина року» у номінації «Молодий журналіст року»,
Лауреат всеукраїнського літературного фестивалю «Просто на Покрову» (2015), Лауреат Міжнародного фестивалю поезії «Сінані-фест» (Ялта, 2009), Володар Гран-прі Всеукраїнського фестивалю авторської пісні та поезії «Лицарі слова» (Дебальцево, 2011),
Лауреат 5-го Поэтического фестиваля «Пристань менестрелей» (Балаклава-2008), Дипломант Міжнародного конкурсу кращих українських творів молодих літераторів «Гранослов» (2008 р.)
    Лауреат Всеукраїнського конкурсу молодих драматургів «Віримо!»…
    Оn-line – спілкування з поетесою пройшло дуже цікаво, насичено, навіть, дещо зворушливо. Літераторка майстерно озвучила низку власних творів, розповіла про себе, охоче відповіла на всі запитання учасників зустрічі.
   Її поезія – це її стан душі, її переживання, погляди, плани і мрії.  Цікава співрозмовниця, яка досконало знає творчість сучасних українських письменників, вільно володіє словом та аудиторією.
   Юлія Миколаївна дуже майстерно, захоплююче читала власні твори та твори сучасних українських літераторів, залюбки рекомендувала для прочитання твори поетів, якими захоплюється.  
   Підчас та після таких зустрічей ніжною, зворушливою поезією наповнюються серця, виростають крила, самому хочеться творити, неодмінно хочеться взяти в руки гарну книгу і пірнути в захоплюючий світ поезії, добра, тепла та злагоди…
   Дякуємо Херсонській обласній юнацькій бібліотеці ім. Б.А.Лавреньова за прекрасне онлайн-спілкування, а Юлії Миколаївні бажаємо міцного здоров’я на довгі творчі літа, натхнення, невичерпної енергії письменницького слова, невичерпної енергії душі та запрошуємо на зустріч з любителями та шанувальниками літературного слова, учасниками літературного об'єднання «Дивослово» Каланчацької центральної книгозбірні. 
          До Вашої увани дещо з поезії Юлії Бережко-Камінської
За вікном замело – ні землі, ні небес,
Лиш самотній ліхтар на глухім роздоріжжі…
Розбрелися вогні, розгубилися десь
І беззвучно вальсують в задумливій тиші.

А зима, а зима – все стою і дивлюсь –
Розпуска небеса на пухке покривало,
І під ним захова сонно душу свою
Моє місто, яке сніговиця приспала.

Хто приспить мій неспокій і серце моє
Розпашіле якими снігами накриє?
Хуртовина думок на льоту розтає,
Щедро долу витрушує вигріті мрії.

Все стою, все дивлюсь… Замело, занесло,
І похнюпив ліхтар свою голову сиву…
Та на ранок по небу, змахнувши веслом,
Пропливе біле сонце, сліпуче, як диво.

Все, чим стільки жила, озираюся – мить,
Я змінити оцю тимчасовість не в силах.
Все стою і дивлюсь, як вмирають світи
І на зміну нові розгортають вітрила.
 * * *
І знову – перевал за перевалом,
І йшов крізь осінь вітер напролом.
Ми безкінечно їхали й мовчали,
І краю цій дорозі не було.

І не було, здавалося, негоди,
Не поривався шаленіти сніг,
І кожен з нас був безумовно згоден
На будь-які незручності доріг.

І звідки брали непорушну силу
Не помічати дійсність за вікном?
Між нами щастя лагідне світилось,
Якому слів ще поки не дано.

І що там – сонце чи нестримна злива,
Щербатий шлях, а чи тривожний знак …
Ти був зі мною.
Я була щаслива
Куди завгодно їхати отак.
 * * *
Перепочинь, мій рідний, добрий, ніжний,
Хай буде ліжко теплим і м'яким.
Цей день не стане каменем наріжним –
Він тихо кане в непрозорий дим.

Нічого не скажу, не сполохнути
Щоб сизий вечір в сутінках тополь.
Ти спи спокійно. Завтра якось буде,
От тільки біль забрати свій дозволь.

Я причиню в твою кімнату двері,
Найяскравіші притушу зірки,
І поки ніч – на грубому папері
Мов плівку, проявлятиму думки.

Вже мліють дрова в сонному каміні,
Шепоче вітер щось таке своє,
Неначе з ним на світі цім – єдині,
І тільки ми одне в одного є.

І щемно песик моститься кудлатий,
Обходить місяць полотно полів.
Така печаль в душі – не передати –
Немов остання осінь на землі.
 * * *
Колони танків тягнуться в пітьмі.
Холоне ніч у переддень кривавий.
Із цього часу – чаду і димів
Душа блага якоїсь переправи.
Нема в мені таких потоків сліз,
Якими б очі виплакали все це.
У смерті й так – небачений покіс –
Що змах коси – нове на вістрі серце.

І скільки тиші лишиться у нас?
І хто ж бо долі задарма схоронить?..
Не дай же, Боже, бачити в анфас
Нам танк з тієї хижої колони.
 * * *
Нашарувавши кільця поколінь,
Надходить час – страшний і гоноровий.
Не відбирай в мені моїх святинь,
Моєї мрії і моєї мови.

Світи зійшлись на відстані ножів
Немилосердну правити толоку …
Не розтрощи чого не сотворив.
Не розірви у хаос мирний спокій!

Все те, що обернулось догори, –
Фатальний бал свого безумства править …
На пекло небо не перетвори.
На попіл землю не зведи лукаво.
В Гордіїв вузол туго збився час,
Йде відлік і тривожний, і упертий …
Та ще не знаєш, як багато нас,
Хто не віддасть Життя у пащу смерті!

Пітьма завжди від світла – навтьоки.
Тож не забудь – дар ночі – непосильний.
Тобі на груди упадуть віки
На віки вічні каменем могильним.
 * * *
Що ж бо – час дивитися на сніг
І вслухатись в шепіт димоходу,
Коли день відходить на нічліг
В непроглядну снігову негоду.

Коли сліпнуть очі ліхтарів
Й килими лягають на дороги …
Небо густо трусить свій просів -
Розсипи сузір'я Козерога.

Замете, забілить, захова,
Сон навіє в відблисках лампадки.
І в мені зігріються слова,
Про які ти ще не маєш гадки.

Всі слова, які – в вогонь і в жар!
Кожне з них крилом своїм торкнеться.
Це від них спалахує душа
Й наново народжується серце.

Будь же поруч! Розведи вогонь,
Чай прийми із рук моїх ласкавих.
Хай же час плететься удогонь
На своїх заморених лягавих.

Тільки вечір витужить нічий …
Знов самотньо я збираю вірші …
Мрію в тебе спати на плечі.
Просто мрію. І нічого більше.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Контактна форма

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *