З Тобою й… без Тебе…

  

  Кохання…  Кохання…  

  Чи вимагає наш нелегкий час ніжності й любові? Чи приховуємо ми під награним цинізмом  глибоку тугу за справжніми почуттями?  Що таке любов?  Саме на ці питання намагалася  знайти відповіді дружна команда членів літературного клубу «Дивослово» Каланчацької центральної бібліотеки на черговому засіданні  під назвою «З тобою. І без тебе». 
Керівник об'єднання розпочала зустріч словами: «Тема кохання – глибока і невичерпна. Почуття кохання споконвіку хвилює людей, але своїх таємниць не відкриває. Поети, філософи, прозаїки, психологи, кіномитці, та й кожен з нас намагається дати визначення, що ж то за почуття таке, вічне і безмежне,але жодне  пояснення не є вичерпним. Ми тільки знаємо, що кохання буває щасливим і не дуже, а ще нерозділеним, воно може подарувати натхнення, або зруйнувати долю.
Ми визнаємо його владу над нами, тож  тихо повторюємо рядочки Ліни Костенко:

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!

   З особливою приємністю зазначаємо, що всі любителі художнього слова, відповідально поставилися до теми засідання, яке розпочала Лариса Климашівська, чуттєво і пристрасно прочитавши власні вірші на тему кохання. Естафету підхопила пані Ольга Марченко, прочитавши улюблене з Л. Костенко:

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю
несказане лишилось несказанним.

   Далі до розмови про кохання підключилася Людмила Пшенишна, теж залюблена в поезію Ліни Костенко та підхопила:

Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.

І напівшепотом - напівкриком закоханої душі продовжує:

Ти вчора поїхав, ти ж тільки поїхав учора,
а вже мені будень диктує дощі та й дощі.
     І де ж мені взяти для дум зрівноважені чола,
        для смутків сутулих — непродощимі плащі?

  Дороги розмиті, і чується крик журавлиний.
  І ніч проминула, і сон не приніс забуття.
Тепер я не можу без тебе пробути й хвилини.
А якось жила ж я усе попереднє життя!

    Активна учасниця літературного об'єднання Валентина Данько чуттєво, з затаєним давнім сумом прочитала чотири вірші присвячені їй закоханим в неї талановитим прозаїком і поетом Федором Пантовим.

   Учасники клубу затамувавши подих слухали неймовірно щемні поезії Тетяни Мельничук, присвячені коханому чоловіку, які вона довірила загалу, їх назви красномовні «Це літо, нам багато дарувало», «Лише мені ти дозволяєш все», «В нічнім вагоні заздрять нам усі».

   Наймолодший учасник літоб’єднання Іванко Сорокін по - акторські талановито розказав кумедну історію у віршах «Как я маму замуж выдал».

   Любов Стринжа привернула нашу увагу до класиків, прочитавши всім відомі рядочки з О. Пушкіна і Е. Асадова. Пані Любов також подарувала «дивословівцям» новий творчий доробок нашого великого друга Юлії Шовкун, серед нових віршів є й такий:

У середні серпня ще пахло полином,
Цвіркуни ще сюрчали свої дифірамби,

А душа не встигала за вічним цим плином

 І ніяк не складалися хореї і ямби.

У середені серпня зустрілися двоє,

Перекресливши раптом старі поривання,

Та не згоївши рани, що мали обоє,

І не зрікшись минулого тим без вагання.

 Галина Нігачова , як завжди,  прийщла на засідання з творчими надбаннями і запитала:

Чи кохали ви колись

Так, щоб це було навік,

Коли дві душі злились

 У один стрімкий потік.

І сама ж відповіла:

Я і Ти – це два  незвідані світи

Сумні, далекі, незбагненні,

Колись було так просто – Я і Ти

Й кохання пориви шаленні,

Тепер давно вже все не так…

А Тетяна Бабенко прочитала вірші Т. Кузовльової:

Рожденный боем,
Выживший в бою,
Шагавший по угольям раскаленным,
Мужчина вспоминает жизнь свою
По женщинам,
В которых был влюбленным.
У гибельной минуты на краю,
Не оставляя писем и записок,
Мужчина вспоминает жизнь свою
По женщинам,
С которыми был близок.  

 Приємним сюрпризом для учасників клубу стала присутність на засіданні самодіяльного композитора, щирої і небайдужої людини Лідії Кишеневської, яка розчулила всіх своїми піснями на вірші Г. Нігачової  і  В. Войтюка.

    Завершила чергове тригодинне засідання Любов Степко, прочитавши всім відомі, але неперевершені в своєму болі, рядочки Лесі Українки : «Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами, ти, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?». Трагічно і навіть фатально, але не безнадійно!

Справжня любов – це велике надбання людини, вона  існує і сьогодні і буде жити завтра, і до скону віків, бо саме вона робить нас людьми.

Зустріч літераторів підготувала керівник об'єднання,  бібліотекар Ірина Добровольська.