Рідна мово моя, не мовчи!

Мово моя, українська …

    До Дня української писемності та мови в літературно- мистецькому залі Каланчацької центральної районної бібліотеки проведено тематичний  літературно-музичний вечір «Рідна мово моя, не мовчи!»

   Учасниками заходу були члени читацьких об’єднань  людей поважного віку «Спілкуймось!» та місцевих літераторів «Дивослово».

   Ведучі вечора, бібліотекар Ірина Добровольська та активна читачка та учасниця обох бібліотечних клубів Любов Радіонова розповіли про історію встановлення свята Дня української писемності та мови, важливість та роль нашої мови для розвитку українського суспільства. 

   Нагадали, що свято відзначається 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця. Вони зауважили, що рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями. 

   Відомий український письменник XIX століття Панас Мирний писав: „Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої  сподівання, роздум, досвід, почування”.

    Учасники свята дізналися, що земля українська стародавня, така ж давня і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови – 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи розквіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, переказах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

Для нас рідна мова – це не тільки дорога спадщина, яка об’єднує  в собі  народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури. 

    Учасникам заходу нагадали про ще одну дату — 1840 рік, коли вперше було видано твори Т. Г. Шевченка,— можна вважати доленосною: з того часу українська літературна мова стала на важкий, але плідний шлях розвитку …  На цьому шляху були і перепони, і заборони…

Рідна мова моя, поетична, пісенна,

Пелюсткова і ніжна, як спів солов’я.

Як народу душа: щира, добра, натхненна,

Ти найкраща у світі, бо рідна, моя!

Українські пісні ніжно мама співала,

Коли ще в сповитку були діти малі.

Українською мовою благословляла,

Як розходились ми на дороги земні.

Скільки в мові тепла і палкого кохання!

Туги, й щастя дзвінкого, і світла душі,

Та іскристої радості і шанування,

Що хоч просто говориш – виходять вірші!

То струмочки дзвенять, то сміється й співає,

То іскринками гумору враз спалахне.

І скільки слів в тобі є, лиш Господь один знає.

Мово рідна моя, ти як сонце ясне!

Бо слова твої серце уміють зігріти,

Приголубити, втішити можеш одна.

Мово рідна, ну як нам тебе не любити!

Ти весела і ніжна, неначе весна!

   До розмови долучилися наші активісти Валентина Данько, Лідія Дем’янова, Раїса Глушко.

  Наприкінці заходу ведучі сердечно подякували учасникам і гостям свята та звернулися з проханням закарбувати у серці слова великого педагога Ушинського : «Відберіть мову – і народ уже більше не створить її, навіть нову батьківщину можна створити, а мову – ніколи; вимерла мова в устах народу – вимер і народ».