Тричі йому являлася любов ...

   Іван Якович Франко ... Великий Каменяр ...

     До  160 – річчя з Дня народження видатного українського поета, прозаїка,  драматурга, перекладача, літературного критика, літературознавця, журналіста, фольклориста, етнографа, публіциста, видавця, філософа, мовознавця, економіста, історика і теоретика літератури, театру, мистецтва, одного з найвизначніших політиків Галичини кінця XIX ­— початку XX століття Івана Яковича Франка Каланчацькою центральною районною бібліотекою підготовлено та проведено літературно – музичну композицію «Тричі йому являлася любов…»

   Захід проведено в рамках спільного засідання двох читацьких об’єднань – любителів та шанувальників літературного слова  «Дивослово» та  людей поважного віку «Спілкуймось!» й присвячене життю й коханню Великого Каменяра. Перед глядачами предстали образи жінок – милих його серцю.

Ведуча засідання, керівник клубу «Спілкуймось!» Тетяна Петруненко коротко зупинилася на життєвому шляху Івана Франка. Вона розповіла, що    Іван Франко – це унікальний людський документ, якому немає аналогів не тільки в українській культурі, а й у світовій. Ця його унікальність бере початки ще з дитинства. Малого Франка мама, як відомо, називала Мироном.

   В той час існувало вірування, що довгоочікувані діти часто ставали жертвами злих духів. І щоб уберегти своє чадо від цього, його треба називати не на ім’я, яке дали при хрещенні, а домашнім, язичницьким ім’ям. Ось чому для рідних Івась був малим Мироном. І ось цей малий Мирон володів надзвичайними, як тепер би сказали, екстрасенсорними здібностями. У селі його називали «лісова душа», адже малий Франко  часто блукав у лісі, розмовляв із деревами і пташками.

   Далі Тетяна Петрівна розповіла, що Іван Франко прожив неповних 60 років земного життя, з них понад 40 років віддав активній творчій діяльності. У практичному підсумку ці 40 років – це 6000 творів. Це означає, що кожних два дні з-під пера письменника виходив новий твір, який міг бути віршем чи новелою, або й повістю, романом чи монографією. За час активної творчої діяльності Франка в нього вийшло 220 окремих видань, це означає, що кожного року Франко видавав 5-6 книжок. Серед сучасних письменників таких титанів немає, а колосальна працездатність Франка просто вражає.
 

Ведуча заходу повідомила, що Іван Франко був першим у багатьох сферах діяльності. Згадаймо деякі з них. Саме він  став першим українським письменником, який почав заробляти на життя пером. Іван Франко був першим професійним туристом, який не лише сам багато мандрував, а й організовував піші мандрівки Галичиною і Карпатами. У 1884 році він організував першу українську студентську пішу мандрівку. А один із віршів, який Франко написав з цієї нагоди, став спортивним гімном Галичини.

Далі  Тетяна Петруненко повідомила, що сьогодні мало хто пам’ятає, що саме Франко був першим головою першої української політичної партії – Русько-української радикальної партії, очоливши іі, він  став першим справжнім українським політичним лідером. Не просто громадським діячем, а фаховим політиком. Також один із маловідомих фактів Франкової політичної діяльності – підтримка феміністичного руху. Він підтримував видання першого українського жіночого альманаху «Перший вінок», який видавали Наталя Кобринська та Олена Пчілка.

    Далі перейшли до…  кохання в житті і творчості Івана Франка. Тим більше, що сам поет в одному з листів писав:  «Значний вплив на моє життя, а також значить на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом». Широкому загалу  відомий рядочок з вірша Франка «Тричі мені являлася любов»  і ось учасники заходу спробували з’ясувати чи не лукавив поет,  стверджуючи, що тільки тричі за життя в його серці оселялася любов…

  Й ось на фоні музики «Ноктюрн»  Шопена входить  перша любов – Ольга Рощкевич. На екрані портрет Ольги Рошкевич.

    В ролі Ольги Рошкевич  виступає активна учасниця  обох читацьких об´єднань Валентина Данько, ділиться спогадами першого кохання Івана Яковича Франка  … 

  Вона з великим хвилюванням розповідає, як звела їх доля… Іван був сімнадцятирічним юнаком. Він навчався у Дрогобицькій гімназії разом з братом Ольги  Ярославом, якому не дуже  легко давалося навчання, і йому порекомендували найняти репетитора. Іван, за котрим закріпилась слава «вундеркінда з Нагуєвичів», погодився допомогти приятелю… Так він познайомився з сестрою Ярослава Ольгою, побачив й …закохався на все життя…

    Вона  здавалася йому мало не небожителькою – струнка, темне волосся заплетене в тугу косу, виразні очі дивились на світ задумливо й загадково, дугоподібні чорні брови підкреслювали ніжний овал обличчя. До того ж вона  мала гарні манери і знала декілька мов. Кохання… Кохання… Кохання… 

     І лише через півроку зважився офіційно попросити руки Ольги у її батька. Відтоді молоді закохані вважалися зарученими, але весілля відкладалось до закінчення Іванового навчання. Письменник був дуже щасливий. Проте раптово на  долю закоханих впало нещастя.  На гурток демократичної молоді , який очолював Іван здійснила наліт поліція, заарештувавши Івана Франка та його прихильників. Поета виключили з університету, сім місяців він пробув в ув’язненні. Після цих подій  батьки  Ольги заборонили  Франку з’являтися в своєму домі. Попри заборону зустрічатись, закохані  ще протягом десяти років через друзів листувалися,  своїй «білій лілеї» він присвятив IX поезію у ”Зів’ялому листі”: ”Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, незгоєні рани, невтішні жалі...”, яка пізніше стала піснею.

   Сумно, тревожно, в той же час, хвилююче прозвучала  пісня «Розвійтеся з вітром».

   Кохання…   Кохання на відстані… Кохання на все життя…  Але не судилося …

   Перед смертю Франко благав, щоб кохана   прийшла до нього попрощатись,  Ольга  вислухала Михайлину, що передала його прохання, з очей  потекли сльози, але  сказала: «Ні». Вона   настільки його кохала, що просто не могла уявити собі, не хотіла розуміти те, що єдина людина, яку   обожнювала, помирає. Останнім бажанням Івана Франка було заспівати пісню «Ой зацвіли фіялочки, зацвіли...» – саме її закохані співали в Лолині майже 40 років  тому, гуляючи лісовими галявинами. Ольга  все життя  кохала Франка.  До останнього подиху  шкодувала за коханим Іваном, не любила свого чоловіка і вважала себе нещасливою. Час був безжалісним до неї. Колись великі мудрі очі вицвіли, втратили блиск і відвагу, зажура оселилася в очах і посмішка залишила обличчя.

     Обірвалася нитка великої любові, та не згасла сама любов, вона народила справжні шедеври світової лірики. Ольга Рошкевич прийшла  до нас не лише як кохана Франка, а й як героїня  його невмирущої поезії.  Як символ невгасимої любові прозвучала пісня « Ой зацвіли фіялочки, зацвіли…»

   Після розриву з Ольгою Рошкевич у долі Франка майже одночасно з’явилися письменниця Юлія Шнайдер , що друкувалась під псевдо Уляна Кравченко, молода вчителька Климентія Попович та представниця відомого роду Білинських Ольга.

   Однак коли Уляна Кравченко зранку давала згоду йти заміж за Франка, то вже ввечері забирала свої слова назад. Пояснювала, що замилування творчістю — це одне, а коли уявила, що Франко буде цілий день перед очима…

  Юлії Шнайдер і Климентині Попович Іван Франко пропонував свою руку і серце, але в листі до Агатангела Кримського писав, що «жодна з них не мала на мене тривкого впливу».

Далі, під музику виходить наступна любов Великого Каменяра… Юзефа Дзвонковська.  На екрані демонструється портрет Юзефи.

 В ролі Юзефи Дзвонковської – бібліотекар Олена Гриценко.

   Юзефа Дзвонковська розповідає про себе, що вона – донька  емігрантів, учасників невдалого польського національно – визвольного  повстання 1863 року проти панування Російської імперії.

   Кажуть, що в неї  було закохано  пів міста, але вона нікому не відповідала взаємністю, хоча з усіма була добра і привітна.

В своїх листах  Іван писав, що Юзефа справила на нього  сильне враження:  золоте волосся, коралові вуста, очі кольору блакиті,  непересічна кмітливість і глибока мудрість взяли Франкове серце у полон. Він закохався щиро, шалено і вирішив, що це саме та жінка, яка може бути його дружиною. Якось, в одному з листів, Іван звернувся  до її матері, Антоніни Дзвонковської, просячи  руки  доньки, але та   відмовила Франкові, що сильно його  вразило . Він подумав, що аристократичне походження заважає  панні Дзвонковській  поріднитися з ним. Франко страждав…

       На фоні музики виходить Целіна Зиґмунтовська. Роль Цілини зіграла учасниця читацького об’єднання «Спілкуймось!»  Раїса Глушко. 
   З монологу Цілини присутні в залі довідалися, що її виховувала  тітка. Все виховання зводилось до того, щоб вигідно вийти заміж. Майбутнє кожної порядної жінки — в кишені чоловіка. Якщо чоловік матиме гроші і добру посаду, то все буде добре. Цих настанов Целіна  дотримувалася протягом свого життя. Вона  вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двоє дітей, рано овдовіла.

Іван Франко порівнював її з грецькою богинею і закохався в неї з першого погляду за прозаїчних обставин — вона сиділа за касовим віконцем, бо служила на пошті у Львові. Щоб бачити  Целіну знов і знов, поет неодноразово писав сам до себе листи і сам їх забирав. 

     Незважаючи на не молодий  вік, вона робила імпозантне враження: висока і повна, з дивним чаром і одночасно несамовитим холодом в очах. Замолоду мала незвичайний колір волосся: попелястий.  Держалась просто, хід мала величний, українською мовою не хотіла розмовляти, переписувалась з Іваном Франком тільки польською мовою.

    Іван Франко її кохав, а байдужість Целіни до Франка була вражаюча. Вона навіть не читала і не мала наміру читати “Зів'яле листя”, незважаючи на те, що на написання збірки інтимної лірики світового рівня, за твердженням самого Франка, надихнула саме пані  Зигмунтовська.  

   Оця нерозділена любов мучила поета багато років. Благоговійно схиляючись перед своїм ідеалом, Іван Якович писав: ”Я не тебе люблю, о, ні, люблю я власну мрію!”

  … І все ж Франко сам поставив крапку у цьому виснажливому  і хворобливому коханні. Коли Целіна відвідала Франка під час хвороби, він не прийняв її, навіть не хотів бачити і сказав медсестрі : «На поріг не пускати її».
   Ведуча заходу продовжує розповідь про коханпих жінок Івана Яковича франка : «А хто ж була та, яка подарувала великому поетові чотирьох  прекрасних дітей, яка розділила з ним всі радощі і біди його, яка зносила глузування і презирство невдоволених нею галичан і яка не заслужила жодного ліричного рядка поезії свого чоловіка  а тільки один –єдиний  вірш - подяку?

Франко в жодних своїх спогадах не сказав їй «люблю», «кохаю», вона для нього тільки «жінка, котра була поруч...».

 На фоні музики виходить Ольга Хоружинська.  В ролі Ольги Хоружинської – бібліотекар, керівник клубу «Дивослово» Ірина Добровольська.

      Ольга Хоружинська — слобожанка із села Борки, що на Харківщині. Родина була заможною, Ольга здобула прекрасну освіту: закінчила Харківський Інститут шляхетних дівчат, вищі жіночі курси в Києві. Досконало володіла англійською, французькою, німецькою, російською мовами.  

    Коли 29-літній Іван Франко вперше побачив миловидну 21-річну Ольгу і почув, що вона – спадкоємиця двох дуже не бідних дідів-генералів, то зразу ж задумався про шлюб. Листування… Листом й посватався до неї і обставив їхній шлюб, як єднання Сходу  та Заходу.

     Іван Франко не був їй до душі. Крім того, вона знала особливе ставлення Івана  Франка до кохання і про його коханок.

  Ольга Хоружинська добре розуміла, що ніколи не стане для чоловіка а ні музою, ні джерелом натхнення, але вона стане другом ненієві, допоможе морально й матеріально.

   З високою думою, що шлюб – уособлення духовної і політичної єдності Західної та Східної України, Ольга згодилася. На новому місці на Ольгу очікувала роль донора – 500 тисяч золотих рублів вона витрачала на Франка. Вона оплачувала видання заснованого Франком журналу «Життє і слово», власним коштом публікувала книжки письменника «В поті чола», «З вершин і низин». Вона писала статті,робила переклади, допомагала в літературній діяльності, вони разом збирали казки та легенди.

    Ольга весь час була поруч зі чоловіком, виховувала  чотирьох дітей, терпіла  депресії, в які впадав Франко,

пропускала повз вуха плітки добродійок про подружню невірність чоловікаі підставляла  своє жіноче тендітне плече, коли чоловікові несила булозносити життєві труднощі та негаразди.

  Ольга віддала все своє життя чоловікові, родині, а сама існувала в крижаній самоті…

   Прозвучала пісня  «Час рікою пливе…»

  Й завершилася зустріч гарними словами  й настановами коханих жінок Івана Франка:

Ольга Рошкевич: «Франко, як і його ліричний герой,  кохав,  страждав і зневірювався. Той біль треба було виповісти, висповідати душу — і поет не побоявся це зробити. Він жив, він мусив жити, бо таке палке серце не має права на душевну безнадію».
Юзефа Дзвонковська: Спасибі поетові за те, що умів так кохати і мав талант донести до людей свої почуття, спасибі за те, що створив неповторну пісню великої любові, яка лунатиме вічно.

Целіна Зигмонтовська:  Життя скороминуче, а кохання — вічне.
Будьмо ж уважними до людей, які нас оточують! А особливо до тих, хто нас любить. Поважаймо їхні почуття. Тільки так кожен із нас може розраховувати на те, що і його відкрите серце не буде скривджене й зневажене.

 Ольга Хоружинська: Зустрічаймось. Вітаймося словом. Погляд — в погляд, і в руку — рука.

Ми приходимо в світ для любові. Все, що інше, — неправда гірка.
    Фотографування заходу здійснила Наталя Яковлєва, звукорежисер – Наталія Хребір.

    Ведуча Тетяна Петруненко підсумувала зустріч. Висловила подяку всім учасникам-артистам за втілення таких не простих жіночих доль та вдячним глядачам та висловила думку. що захід був вдалим та дуже цікавим…