Свіча пам’яті не згасне !

   Голодомор … Це страшне слово «голодомор», синоніми якому – трагедія, геноцид, жахлива голодна  смерть.

   В бібліотеках Каланчацької централізованої бібліотечної системи постійно проводяться заходи по популяризації матеріалів, документів, спогадів та фотографій про ті страшні події голодомору 1932 – 1933 років.

  Голодомор 1932 – 1933 років в Україні – одна з найжахливіших національних трагедій та наймасштабніших гуманітарних катастроф людства.

    Масове фізичне винищення українських людей штучним голодом було свідомим терористичним актом, геноцидом тоталітарної системи проти мирних людей, внаслідок чого зникли не тільки мільйони, а й цілі покоління населення нашої рідної землі. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність.

     В літературно – мистецькій залі центральної бібліотеки, в районній бібліотеці для дітей, в сільських та селищних бібліотеках-філіях  оформлені  постійно – діючі  книжного – ілюстративні та фактографічні виставки -  скорботи  про Голодомор 1932 – 1933  років «Голодомор  в Україні 1932 – 1933 роки»,

   До уваги читачів центральної районної книгозбірні оформлена та постійно поповнюється новими документами  папка – досьє   «Голодомор  в Україні  1932 – 1933 років: мільйони  жертв за 500 днів»,  з сторінками - розділами:   Закон України «Про голодомор 1932-1933 років в Україні»,  Голодомор в Україні : Документи, накази,  розпорядження»,   «1933:  свідчення  очевидців», «Карта голодомору в Україні, «Історія Голодомору»

   Для відвідувачів центральної районної книгозбірні проведено  День жалоби «Біла свіча всеукраїнської жалоби», читачі переглянули книжкові виставки та перегляди статей з періодичних видань «Україна пам'ятає, світ визнає» в читальному залі та «Чорна сповідь моєї України» на абонементі. Складено рекомендаційний список літератури «Не забуваймо ...».   Для молоді проведена Година пам'яті  «Дзвони скорботи», а у відділі вільного доступу до всесвітньої мережі інтернет відбувся перегляд відеоматеріалу «Голодомор. Жнива розпачу».

   В районній бібліотеці для дітей оформлена тематична полиця "Набат  скорботи" та тематичний перегляд літератури "Схилімо голови в скорботі".

    У сільських та селищних бібліотеках – філіях проведені  масові заходи малих форм – Години  та уроки Пам’яті, тематичні Години, огляди – діалоги та огляди – роздуми  «Свіча пам’яті не згасне в наших серцях», оформлені перегляди літератури та періодики, тематичні полиці  «Свіча пам’яті»,  «Голгофа голодної смерті», «Запали свічку пам’яті», «Святої правди голос новий».  
   В центральному сквері нашого  селища  Каланчак встановлено пам’ятний знак  жертвам голодомору 1932 – 1933 років, сьогодні вранці біля нього відбувся мітинг – реквієм, участь в якому взяли й всі працівники центральної районної та дитячої бібліотек. Всі до одного прийшли до пам’ятного знака з гарними осінніми квітами. Знов й знов, хвилююче, зі сльозами на очах всі присутні  пережили хвилини  скорботи  про страшний голодомор далеких 1932 – 1933 років.

   Ніколи знову ! Миру ! Добра ! Благополуччя !

       До річниці Голодомору давній щирий друг нашої бібліотеки, Тернопільська Ластівка - відомий журналіст, редактор, літератор Марія Баліцька надіслала два вірша, пропонуємо їх Вашій увазі.

ЖИТНІЙ СНІП

На галичанськім ярмарку гамірно –

торгують, продають вже кілька діб…
Бабуся сива осторонь, покірно
до серця пригортала житній сніп.
Майстерно так зібрала колосочки –
налиті хлібом зерна золоті,
і примовляла тихим голосочком:
«Купіть, панове, пахощі святі…»
Сміялись діти й смикали бабусю.
Міщани гордо мимо неї йшли…
Вона ж співала пісню про Ісуса
і про порядки злісної доби –
як матір пучку зерен у колиску
ховала, щоб спасти малих дітей…
 І як кати – із реготом та свистом –
зернятка ці жбурнули до коней!
Коли за колосок садили в тюрми…
Коли зернятком мірялось життя,
лунали зусібіч голодні сурми
 і плюндрувалась земленька свята.
…Я сніп купила – вдома на покутті
він прикраша мале житло мені,
бо в ньому – ранки росяно-могутні,
у ньому – сонце і жайвора пісні,
у ньому – сила хліба пресвятого
і впевненість у гідне майбуття…
У ньому – пам’ять й смуток всенародний
і Нації моєї все Життя. Амінь.

***

ГОЛУБИ – БОЖІ ПТАХИ!
Прилітали голуби уночі – крильми розбудили…
Насипала їм крихіток – їсти не хотіли…
Лопотіли їх крилечка – наче щось творили…
Стукотіли їх сердечка – повні добра, сили…
Туркотіли їхні душі – молилися, певне…
Голуби – то Божі птахи! – не тривожать даремне…
Та як маю зрозуміти ваш візит, пташата?
Ми принесли тобі звістку і… снігу багато:
глянь, білесенькі сніжиночки із небес летять
несучи з собою радість й чисту благодать…
Я б побачила все зранку – біленьку красу,
а тепер, натхненна вами, уже не засну…
Усамітнилась в куточку – читала Псалми,
а голуби до віконця билися грудьми
й туркотіли розповідали щось швиденько чимдуж…
Почала я молитися за загиблі душі –
ті, що край свій боронили й загинули не в пору,
і ті, що пішли до Бога від голоду й мору…
Оживали картиночки миттєві – болючі:
як від людей відбирають харчі,
як їх мучать-розпинають в катівнях тюремних
і тримають у льохах вологих та темних;
везуть у вагонах товарних в снігові сибіри;
тіла мертві і півмертві скидають до фіри;
як нелюди злоте збіжжя між коней кидають,
а довкола люди мліють, з голоду вмирають…
…Прочитала всі Псалми. Стишилося…
Зранку побачила візерунок крізь білу фіранку –
в крапелинках, що на шибці пташки залишили,
розгледіла я Голуба, що розправив крила;
біля нього поруч – Ангел, як Небес привіт…
…У сльозинках, що збігали, затремтів мій Світ,
миттю вікно відчинила – холод хай спасе…
Впала на руку пір’їнка…
Дякую Богу за ВСЕ!!!

Марія Баліцька. Тернопіль.